Як Україна пережила Другу світову війну. Головні факти

В Другій світовій війні Україна водночас перемогла і програла. Перемогла, адже у військах країн-переможців СРСР, США, Великої Британії, Франції воювали понад 6 млн українців. А програла, бо звільнивши Німеччину від коричневої диктатури й надавши їй можливість відновити нормальне життя, сама залишилися в кліщах червоної диктатури. Як йдеться у статті “BBC NEWS Україна” вирватися з них вдалося лише 1991 року, передає “Бессарабія INFORM”.

Українці потрапили в горнило Другої світової війни вже в перший її день, 1 вересня 1939 року, коли Німеччина атакувала Польщу з заходу. Проти агресора воювали в складі Війська Польського 120 тис. українців, громадян Польщі.

17 вересня до воєнних дій долучилася Радянська Україна. Точніше, її змусив до цього Сталін, який вирішив реалізувати свої домовленості з урядом Гітлера (таємні протоколи до пакту Ріббентропа-Молотова) руками українців. За наказом Кремля війська Київського особливого військового округу під командуванням командарма 1-го рангу Семена Тимошенка вдарили Польщу зі сходу.

Українці не мали своєї держави та власного війська, тож не могли ухвалювати власні рішення. А наказ московського тирана довелося виконувати.

Кремль подавав своє вторгнення як “визволення” та “приєднання”, невдовзі навіть провів незаконні “вибори” до Верховної Ради УРСР, але за нормами міжнародного права, захоплені території відійшли до Радянського Союзу лише 1945 року.

Якщо “золотий вересень” пройшов для радянських українців майже без втрат, оскільки польське командування наказало не чинити опір червоноармійцям, то під час наступної агресії СРСР проти Фінляндії, що розпочалася 30 листопада 1939-го й тривала 3,5 місяці, загинуло близько 40 тисяч людей, мобілізованих з України.

Натомість “румунський похід” у червні 1940-го обійшовся без кровопролиття – Бухарест задовольнив вимоги Сталіна, дозволивши окупувати Бессарабію та Північну Буковину.

Перед втечею

З вибухом німецько-радянської війни влітку 1941-го бойові дії перенеслися безпосередньо на територію УРСР. Червона армія стрімко відступала, а тим часом на підконтрольній території почалися хвилі насилля і репресій.

Перед втечею НКВС влаштував у своїх підвалах масові розстріли ув’язнених, яких не могли евакуювати в тил. Далі відбулися арешти людей, підозрюваних у симпатіях до Німеччини.

В Києві, наприклад, посадили видатного оперного співака Михайла Донця, академіка Агатангела Кримського, письменницю і перекладачку Людмилу Старицьку-Черняхівську, її сестру Оксану Стешенко, літераторку й освітянку, та багатьох інших. Хвиля арештів прокотилася також по викладачах київських вишів. Одних розстріляли, інших відправили до таборів ГУЛАГу. Таке коїлося не тільки в Києві.

План “Ост”

Наступну хвилю терору влаштували німці. Під окупацією опинилася вся Україна, причому в більшості областей загарбники порядкували протягом 2-3 років.

Вони почали втілювати план германізації захоплених територій “Ост”. Найбільш працездатні люди, особливо молодь, мали виїхати до Німеччини на фізичні роботи, інші приречені виробляти сільгосппродукцію (колгоспи не були розпущені) або обслуговувати в містах 4,5 млн майбутніх переселенців з Рейху.

В цифрах: план “Ост” передбачав, що 30-40% українців стануть остарбайтерами, а 25% будуть знищені. Також знищенню – цього разу стовідсотковому – підлягали певні категорії населення: євреї, роми, колишні комуністи, психічно хворі тощо.

Окупанти розстріляли або закатували в гестапо близько 4 млн цивільних. В тому числі 1,7 млн українців, 1,5 млн євреїв, 100 тис. ромів, а також поляків, росіян, білорусів, чехів, болгар та представників інших національностей. Ще понад мільйон людей померли через епідемії, недоїдання, виснажливу фізичну працю, відсутність медичного обслуговування тощо.

Загалом Україна втратила в окупації понад 5 млн своїх мешканців.

До рабської праці в Німеччині стали близько 2 млн українців. Не всі повернулися потім додому, а ті, що повернулися, переважно потрапили до сталінських таборів ГУЛАГу.

Зі зброєю в руках

Під час Другої світової війни серед армій світу найбільше українці були представлені в Червоній армії – понад 6 млн. Хтось пішов добровольцем, особливо в перші дні німецької атаки на СРСР, інших мобілізували. З тих, кому в 1941 році було 20-30 років, полягли більше половини. Серед вояків старшого віку (в ті часи брали на фронт до 50 років) загинув кожен четвертий. Половина тих, хто в 1945-1946 роках повернулися додому живими, мали ознаки інвалідності.

Загалом у лавах Червоної армії загинули близько 3,1-3,3 млн українців. Це загиблі у бою, померлі від ран під час евакуації з поля бою і в госпіталях, зниклі безвісти та померлі в полоні.

Також понад 130 тис. українців були вояками армій інших країн Антигітлерівської коаліції: США – 80 тис., Великої Британії – 45 тис., Франції – 6 тис.

Частина українців воювали на боці Рейху. Зокрема, на службі в вермахті та поліції перебували близько 250 тис. осіб.

Солдати всіх згаданих армій не воювали за незалежну Україну. Таку мету ставила перед собою лише Українська Повстанська Армія, чисельність якої складала приблизно 40 тис. вояків. Згадка про 100 тис., яку можна зустріти в інтернеті, є перебільшеною.

Як виглядала Україна після завершення бойових дій?

Зруйновано понад 700 міст і селищ міського типу, спалено 28 тис. сіл, знищено понад 16 тис. промислових підприємств, 10 млн людей втратили дах над головою. Розбомблено 18 тис. медичних закладів, стерто з лиця землі близько 33 тис. навчальних закладів.

Матеріальні втрати України склали за тодішніми цінами кругленьку суму 100 млрд американських доларів.

Неблагонадійні

Період війни став часом грандіозних сподівань і розчарувань, перемог і поразок. Україна спробувала відновити свою незалежність, пережила Голокост і депортацію кримських татар, інші великі й малі трагедії. Герої та зрадники, праведники й кати, підпільники і колаборанти – під час війни було вдосталь тих і тих.

Відбулися дві потужні хвилі біженців. Перша – влітку 1941-го, коли люди евакуювалися на схід. Після деокупації рідних місцевостей переважно повернулися.

Друга – в 1943-1944 роках, на захід. Частині втікачів вдалося залишитися в Європі або виїхати до Америки, натомість значну кількість людей союзники віддали Радянському Союзові, де їх відправили до сталінських таборів.

До українців, які пережили окупацію, сталінський режим ставився підозріло. Адже українські газети, які видавалися з дозволу німців, розповідали про численні криваві злочини більшовиків, друкували карикатури на Сталіна.

Тому в повоєнний час в анкетах, які заповнювали при прийомі на роботу тощо, з’явився новий рядок: “Чи перебували Ви або Ваші родичі на окупованих територіях?”

Позитивна відповідь автоматично відносила людину до розряду “неблагонадійних”.

Порушений баланс

В результаті війни Україна збільшила свою територію, але не змогла позбутися московських задушливих обіймів і залишилася в складі СРСР.

Загалом втратила понад 8 млн людей, тобто майже 20 % довоєнних (станом на 1 вересня 1939 р.) мешканців. До цієї сумної цифри слід додати 2,4 млн ненароджених.

Передвоєнна чисельність населення відновилася тільки через 25 років.

Друга світова війна суттєво порушила статевий баланс.

Якщо на початку ХХ ст. в Україні на 100 жінок припадало приблизно 100 чоловіків, а на початку 1939 року – 89 (наслідки Першої світової та громадянської війн, Голодомору, сталінського терору), то в грудні 1945-го – лише 72.

Цю диспропорцію не вдалося подолати ані в часи СРСР, ані в часи Незалежності. Віддалені наслідки Другої світової війни переслідували українців аж до початку нинішньої російсько-української війни.