“Кого ми ділимо – живих та мертвих?”: в Ізмаїлі нарешті визначилися з місцем та вартістю Алеї слави, яка подешевшала вдвічі

Вчора, 15 травня, в Ізмаїлі на Площі Перемоги відбулася четверта та по суті фінальна зустріч військових, активістів, волонтерів, представників міської та районної влади, а також небайдужих городян. Людей на цей раз було більше, ніж у попередні зустрічі, адже до присутніх доєдналися сім’ї загиблих захисників міста Ізмаїл. Фактично, саме вони й поставили крапку у питанні – зупиняти будівництво меморіалу чи ні. Про це розповідає “Бессарабія INFORM”.

Насамперед варто розповісти про те, що вранці 15 квітня, після вшанування Героїв хвилиною мовчання, ініціативна група разом з Андрієм Абрамченко відвідала Парк Пам’яті, який знаходиться вздовж проспекту Миру. Нагадаємо, що ця локація була серед варіантів на голосуванні. Учасники ініціативної групи пропонували від самого початку саме тут побудувати Алею Слави.

“Майже в центрі цього парку ми бачимо обеліск. Він може бути у різному вигляді – чи герб України, чи символ, чи щось інше. Він може бути великим або маленьким. Але біля нього можна було би залишати загально квіти. Тут також є доріжки-підходи. І тут можна ще встановити арку з написом “Алея пам’яті, вічна слава”… Люди зможуть сюди і пішки підходити, і під’їжджати (якщо трохи розширити одну з доріжок, яка виходить з парку на вулицю Шевченко – ред.)“, – розповідала військовослужбовиця Наталія Мостовенко.

Вона зазначила, що уздовж алей, які променями відходять від центру парку, можна встановлювати банери зі світлинами Героїв – місця тут для цього достатньо. Також бажано висадити тут калину – як символ продовження життя. І тут, до речі, можна було би проводити патріотичні заходи для дітей.

В кінці однієї з алей активісти бажають встановити 3-метрову стелу “Шана без вісти зниклим”.

“Якщо по документах ми не можемо виставити фото загиблого (бо деякі можуть бути у полоні, а деякі – дійсно загинули). То на цій стелі ми могли б встановлювати певні таблички, які потім можна було б знімати, коли людина повернеться додому“, – показувала військова.

Окрім цього, вона висловила бажання ініціативної групи встановити тут же, в Парку Пам’яті, альтанку для поховань Героїв з навісом – щоб люди могли тут прийти на церемонію прощання, бо у “Гранд” дістатися можуть, на жаль, не усі.

“Тут відспівувати можуть усі – адже люди є різного віросповідання. Це на вибір родини. І вже після цього Героя можна було б крізь Алею з портретами пронести – і на кладовище поїхати, по маршруту, через місто“, – підсумувала Наталія Мостовенко.

Обговорити цю ідею було домовлено на вечірній зустрічі. Тим паче, що на обговоренні у Парку пам’яті міський голова дещо погоджувався з ідеєю. Більш того, про це було повідомлено протягом дня на сторінці міського голови у соцмережі фейсбук.

На вечірній зустрічі від самого початку міський голова вже вкотре розповів присутнім, як саме відбувався увесь процес підготовки до будівництва меморіалу. Він зазначив, що, насправді, рішення щодо фінальної суми кошторису йому також тоді не сподобалося.

“Відверто: ми пройшли експертизу, фінмоніторинг, провели тендер. І на другий день я дав доручення робочій групі знайти спосіб, як цей проєкт зробити дешевше. Я дав на це два місяці. Строк закінчується 2 червня. І я кажу – не буде 12 мільйонів. При цьому це ніяк не вплине на саму Алею Слави. Отже, що ми прибираємо? Зливову каналізацію – вона майже 700 тисяч коштувала. Її потрібно було будувати нову. Але додатково проведені роботи показали, що можна цього не робити – ми провели відповідні роботи з покращення її функціонування. Також ми прибираємо благоустрій – це ще чотири мільйони…“, – розповідав міський голова.

Він наголосив, що тепер потрібні рішення проєкту організацій та експертиза. Буде додаткова угода та відповідний договір.

Поки буде йти будівництво меморіалу, на площі перед міськрадою буде встановлено тимчасовий інформаційний стенд із композитних матеріалів з рядами портретів загиблих Героїв. Розмір кожної світлини – 40 на 60 см на сучасному композиті, стійкому до погодних умов, і розмістити в собі такий стенд може сотню світлин. На запитання, якщо хлопців буде більше, ніж сотня, присутні отримали чітку відповідь: “Поряд буде встановлений ще один такий стенд”.

Спокійна від самого початку розмова досить швидко перейшла на підвищений тон, адже у неї вступили учасники ініціативної групи та сім’ї загиблих Героїв. Якщо військові відстоювали свою позицію аргументом, що “війна ще не закінчилася, гроші потрібні живим бійцям”, то родичі загиблих відстоювали своє право на пам’ять про рідних та коханих вже сьогодні, а не після закінчення війни.

“Від самого початку наші хлопці пішли на захист. Ми за свої кошти купували необхідне з одягу та інших речей, ні в кого гроші не просили, зустрічі в центрі міста не влаштовували! Нам допомагали рідні, друзі, військові. А вам зараз потрібно віддавати ці кошти?.. Так, важка ситуація в країні. Але кого ми зараз ділимо, живих та мертвих? Давайте залишимо це все, як є! Все це вже обговорювалося та було прийняте рішення стосовно меморіалу ще минулого року саме родинами загиблих. Ви кажете, “давайте почуємо військових”. А давайте краще ви почуєте батьків, родини, які вирішували це все?“, – казали люди.

Одна з дружин загиблих Героїв наголосила, що, не маючи сьогодні власного житла, виховуючи двох діточок, втративши чоловіка на війні, – вона має право на те, щоб привести своїх дітей до меморіалу та разом з дітьми вшанувати пам’ять їх батька.

“Хто з вас військових питав про мене, як я живу, коли залишилася сама? Хто, хоч один? Я хочу привести дітей не до якоїсь целофанки на банері, а до меморіалу, де буде, як обіцяли, зображення, к’юар-код з зображеннями, з фільмами. А тепер ви хочете й без цього мене залишити?“, – запитувала зі сльозами на очах удова.

Люди також запитували у військових, чому, коли в місті проводять багатомільйонні ремонти доріг, ті ж самі військові не виходять та не протестують проти таких сум, не вимагають зупинити ці ремонти. А коли мова зайшла про будівництво меморіалу – то тут усі разом зібралися.

Військові, у свою чергу, намагалися донести до людей, що будівництво такого дорогого проєкту – не на часі, що потрібно допомагати живим бійцям, котрі сьогодні ще стоять перед ними, а завтра через брак коштів їх портрети можуть стати поряд зі світлинами чоловіків та синів цих жінок.

“Війна ще не закінчилася, ми продовжуємо захищати. Зрозумійте, загиблих буде ще більше! Куди їх усіх тут розміщати?“, – запитували військові.

В свою чергу цивільні відповідали, що військові взагалі не повинні були підіймати питання будівництва меморіалу, адже це, в першу чергу, стосується саме родин загиблих. Окрім цього, людей обурювали висловлювання від деяких активістів у соцмережах, які називали усі ці зустрічі “двіжухой”. На думку людей, не достойно так себе поводити.

“Ви думаєте, ми вас не читаємо, не дивимося?.. І ви кажете нам, що краще будувати, коли війна скінчиться. А коли це буде? А батьки доживуть до цього часу? А ми з дітьми? Чому ви полишаєте нас нашого права на пам’ять вже сьогодні? Ми втратили найдорожче, і при цьому ми ж повинні чекати?“, – не стримували емоцій городяни.

Стосовно розташування ще однієї локації для вшанування пам’яті загиблих Героїв у Парку Пам’яті – присутні родичі загиблих навідріз відмовилися від цієї ідеї.

“Це колишнє кладовище. Це пам’ять про інших, чужих людей. Нам це не потрібно. Нам потрібен меморіал тут, у центрі, як вже було це обговорено та вирішено. І банери нам не потрібні – в нашому місті їх розмалюють або поріжуть“, – чітко зазначили родичі.

Ще один момент – не всі люди згодні на те, щоб їх загиблого чоловіка чи сина везли усім містом. Лише – за згодою рідних.

“Не всі цього бажають, не всі можуть це витримати. Ви повинні розуміти це та приймати“, – ствердно відповідали люди.

Рівень напруженості під час спілкування періодично зменшувався, але одне невірно сказане або зрозуміле слово ставало іскрою для розгоряння нового скандалу.

Наприклад, рідних загиблих Героїв дуже сильно образила фраза, сказана однією з учасниць ініціативної групи про те, що “війна для вас закінчилася”. З очима, повними сліз, люди відповідали, що війна, попри їхнє горе, для них не скінчилася насправді, вони продовжують жити тут, в Україні, в Ізмаїлі, вони підтримують підрозділи, де служили їхні рідні, донатять, допомагають, чим можуть. І ніхто не має жодного права стверджувати інакше.

Військові, в свою чергу, навіть вмикали голосове повідомлення одного зі своїх побратимів, який зараз знаходиться на Покровському напрямку і також проти будівництва такого дорогого меморіалу зараз, а не після закінчення війни.

“Передай там, будь ласка, які на*рен меморіали та пам’ятники? Нам це зараз не потрібно. Нам потрібно вижити. Ми виживаємо, як можемо. Кожен день в нас є загиблі хлопці. Кожен день нас обстрілюють. Це прохання – ми все одно колись повернемося. Не всі, на жаль, але повернемося. І ми тоді спитаємо у вас – навіщо нам під час війни пам’ятники? Нам потрібна допомога з грошами, з дронами, з пікапами, з запчастинами, адже нам не вистачає. І кажуть нам, що ми тут заробляємо… Та хай сюди ідуть і заробляють замість нас! Тому що ми вже трошки, блін, втомилися. Якось так…“, – лунав з динаміка втомлений голос військового.

Гаряче спілкування тривало дві години. Періодично заспокоював людей міський голова, поруч знаходилися правоохоронці.

“Почуйте мене! Коли війна закінчиться, і всі ми повернемося до своїх рідних міст – ось тоді ми всі разом вирішимо, де повинно бути це місце“, – закликав учасник ініціативної групи, військовослужбовець Олег Дяченко.

Проте рідні загиблих Героїв категорично були проти такого. Однак вони одноголосно погодилися на зменшення кошторису будівництва. А також сім’ї полеглих захисників не заперечують, якщо вогники (частина композиції меморіалу) будуть не 6, а 4 метри. Часткову заміну композиції з нержавіючої сталі на метал вони також погодили. В результаті, вартість проєкту з урахуванням економії становитиме близько 6,5 мільйона гривень (замість попередніх 12 мільйонів 400 тисяч гривень).

Окрім того, під час розмови міський голова Андрій Абрамченко запевнив, що Алея Слави може бути за необхідності розширена у 2,5 рази, і що в жодному разі ніхто із загиблих героїв не буде позбавлений вшанування. До речі, за словами мера, зона, де волонтери хочуть встановити банери, вміщує в собі розташування лише 40 штук – у міськраді вже порахували. Тоді як меморіал розрахований на сотню, і як вже говорилося – його можна розширити.

Зустріч завершилася. Основний результат усіх баталій наступний:

• будівництво меморіалу не буде зупинено, проте його кошторис зменшено удвічі;
• робити додаткову локацію з вшанування у Парку Пам’яті, проєкт якого запропонувала ініціативна група, не будуть через незгоду родичів полеглих Героїв;
• самих Героїв тепер будуть провозити усім містом, але лише за згодою батьків;
• також у місті щоденно лунає хвилина вшанування пам’яті (рішення з якої було затверджено виконкомом на початку травня).

Після завершення зустрічі люди ще довго не розходилися та спілкувалися попри холодну погоду. Багато хто емоційно виказував власну думку, у деяких були сльози в очах.