Щоденна робота – як спосіб вистояти: загрози, виклики та перемоги Кілійської лікарні

Виповнюється рік з моменту призначення Оксани Дейко на посаду директорки Кілійської багатопрофільної лікарні. Минулої весни новина про це стала справжньою подією для міста, яку сприйняли досить неоднозначно, адже вперше керування медзакладом довірили людині, що не має медичної освіти. До того ж, безпрецедентно головне медичне крісло в Кілії дісталося жінці. Детальніше про це, а також – про стан справ у медзакладі, виклики, проблеми, досягнення, загрози та очікування очільниця медзакладу відверто розповіла кореспондентці “Бессарабії INFORM”. 

Нагадаємо, Оксана Дейко замінила на посаді хірурга Романа Ольховського, який обрав повноцінне повернення до пацієнтів, адже керівництво займало багато часу, й поєднання обов’язків менеджера з медичною практикою ставало все важчим через посилення вимог з боку Національної служби здоров’я України. Тоді у Кілійській міській раді й прийшли до висновку, що на посаді директорки має перебувати людина з економічною освітою.

– Оксано Сергіївно, розкажіть, будь ласка, про себе й те, як ви сприйняли пропозицію очолити Кілійську багатопрофільну лікарню.

– Я родом з Кілії, як і мої батьки. Закінчила Кілійську школу №1, після чого пішла працювати в Кілійське управління водного господарства. На вищу освіту одразу не вступила, адже сильно захворіла якраз у момент іспитів, тож довелося пропустити один рік. Згодом закінчила кілійську філію Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного за спеціальністю “Облік та аудит” (бакалавр), після чого пішла працювати в Ощадбанк – була спочатку заступницею головного бухгалтера, а потім головним бухгалтером. Далі працювала головним бухгалтером у Кілійському центрі сім’ї, дітей та молоді Кілійської райдержадміністрації, потім перейшла на посаду головного бухгалтера у Відділ культури Кілійської райдержадміністрації,  аж доки мені не запропонували посаду головного спеціаліста в Управлінні соціального захисту населення Кілійської райдержадміністрації. І нарешті понад три роки пропрацювала у секторі охорони здоров’я виконавчого комітету Кілійської міської ради – спочатку головною спеціалісткою, потім – завідувачкою сектору. До речі, під час роботи вже у виконавчому комітеті міськради вступила у Придунайську філію МАУП, де здобула освіту магістра в галузі знань управління та адміністрування за спеціальністю облік та оподаткування.

Пропозиція очолити лікарню була для мене дуже несподіваною. Проте на цей момент я здійснювала координацію діяльності лікарні, тож ретельно знала стан справ. 

“Управлінськими рішеннями має займатися не лікар”

– Чи подобається вам бути по цей бік лікарні, та чи великою є різниця між цією та попередньою посадами?

– Подобається. Відрізняється дуже. Коли ти знаходишся у міській раді, ти це бачиш з однієї сторони. А коли ти вже працюєш з колективом, то відчуваєш виклики по-іншому. Дійсно, проблем багато, і дистанційно я не до кінця розуміла, наскільки.

– У суспільстві до вашого призначення поставилися неоднозначно, адже ви не є лікаркою, тож, як переконані окремі люди, не можете розуміти медпрацівників. А як віднісся колектив?

– До 2018 року, згідно з Довідником кваліфікаційних характеристик по закладах охорони здоров’я, був не директор, а головний лікар. І на цій посаді мала бути лише людина з медичною освітою. Але МОЗ внесло зміни до довідника, і цю норму скасували. Згідно зі своєю освітою, і маючи диплом магістра в галузі знань управління та адміністрування, я маю право займати цю посаду. І, чесно кажучи, спілкуючись з лікарями, які очолювали медзаклад раніше, бачачи ситуацію зсередини, розумію, що розриватися між виконанням управлінських завдань й медичних у світлі медичної реформи неймовірно важко. Людина не встигає ні зі справами, ні з пацієнтами. Я повністю займаюсь фінансово-господарською діяльністю, а також деякими справами, що стосуються медичної частини, тому що загальний контроль лежить на мені. Разом з цим у лікарні є медичний директор, посаду продовжує обіймати Юлія Володимирівна Пожога, яка займається виключно медичною частиною. Так краще і легше працювати. В Ізмаїлі, наприклад, вже давно така практика – на посаді успішно працює людина, яка не має медичної освіти. Управлінськими рішеннями має займатися не лікар. Колектив, як на мене, поставився до цього з розумінням. Особливо коли було нарешті переглянуто застарілий штатний розклад.

– Медики стали більше заробляти?

– Було вперше закладено стимулювання праці лікарів. На момент мого призначення лікарня працювала згідно з постановою КМУ 1298, де зарплата виходила з тарифних розрядів. Були дуже маленькі посадові оклади. Тобто, у лікаря був посадовий оклад, наприклад, на рівні 6 тисяч (плюс надбавка – до гарантованого мінімуму 20 тисяч). Щоб забезпечити лікарів достойною заробітною платою, деяким з них доводилося працювати на 1,5 ставки, а це велике навантаження на лікаря. Мною було прийняте рішення переглянути штатний розпис та розробити новий. Загальна сума місячної зарплати особливо не змінилася, проте, по-перше, тепер ми можемо стимулювати медпрацівників за гарну чи додаткову роботу, що було неможливим раніше, а також це збільшило суму матеріальної допомоги, наприклад на оздоровлення, яка рахується саме від розміру посадового окладу. Ось це колектив дуже добре прийняв, тому що давно потрібно було це зробити.

– Загалом який стан справ був у лікарні, коли ви прийшли на посаду?

– Лікарня була у заборгованості у розмірі 6 мільйонів гривень, адже наприкінці 2023 року були деякі порушення по вимогах договору з НСЗУ, яка, як наслідок, оштрафувала медзаклад по двох пакетах медичних послуг. Вимоги порушувалися стосовно посад – не вистачало людей, і деякі послуги надавалися одним фахівцем за двома різними адресами. А має бути за кожною окремою адресою – окремий пакет медичних послуг. Тут або погоджуватися з цими вимогами – або не укладати договір по цьому пакету (розводить руками, – ред.). І нікого не цікавить, як важко знайти фахівця у маленькому місті. І от, коли я прийшла на посаду, ця заборгованість ще була. Хоча, перебуваючи на посаді ще завідувачки сектора, я також працювала над цим питанням. Ми спільно з заступником міського голови Надією Тітаренко розробили відповідну програму підтримки та розвитку лікарні, щоб якось допомогти медзакладу вийти з заборгованості. Було закладено стимулювання праці лікарів. Нам виділяли щомісячно по 500 тисяч, і потрохи лікарня закрила заборгованість по заробітній платі, дякуючи міському голові Вячеславу Чернявському й депутатському корпусу, які у той момент дійсно нас підтримали. Ми вже навіть змогли виплатити минулого року до відпустки матеріальну допомогу на оздоровлення. І це я вважаю нашою маленькою перемогою, тому що, окрім заборгованості по зарплатах, ми зіштовхнулися з необхідністю проводити позапланові ремонтні роботи. Наприклад, 6 вересня 2023 року внаслідок атаки шахедів постраждав процедурний кабінет у відділенні невідкладної допомоги – відійшла плитка, почала падати. Ми зверталися до міської ради, нам покрили ці витрати, було зроблено ремонт.

– А які ще істотні зміни, ініційовані вами, ви можете виділити? 

– Ми почали використовувати обладнання, яке з незрозумілих для мене причин простоювало. От, наприклад, я випадково дізналася, що у нас лежить незібране обладнання для інклюзивного гінекологічного кабінету безбар’єрного доступу в Кілійській багатопрофільній лікарні, яке нам передав благодійний фонд, коли одного дня мені зателефонували з цього фонду і запитали, чому його досі не встановлено. З’ясувала, що для цього необхідно провести ремонтні роботи у кабінеті, а відповідно – потрібні гроші. І знову нас підтримала міська рада, ми зробили кабінет і тепер маємо можливість лікувати та діагностувати жінок, котрі мають обмеження у русі через інвалідність або післяопераційний стан. Він вже успішно працює.

Також ще у 2022 році ми отримали лапароскопічну стійку. І спочатку була навіть проведена операція лікарем з Херсону, про це писали у ЗМІ, проте на цьому все і закінчилося. Коли я прийшла, у мене було питання – чому? Чому люди мають їхати кудись, а не отримувати цю послугу у нас? Чому ми не надаємо цю послугу, аби заробити кошти по цьому хірургічному пакету медичних послуг? Зазначу, що лапароскопічні операції пацієнт може отримувати безоплатно, нам їх оплачуватиме НСЗУ. Причому вони приносять значно більше коштів, ніж полосні операції. А для пацієнта це менш травматично, безпечно, майже не потрібна реабілітація. Взагалі хірургічне відділення має приносити великі кошти лікарні. Я знаю маленькі медзаклади, де хірурги заробляють понад 600 тисяч гривень щомісячно. А в нас торік цей пакет приніс ледве 200 тисяч на місяць. Тут у мене питання: чому лікарня не заробляла?

“Намагаємося замінити полосні операції лапароскопічними”

– Розкажіть, будь ласка, більш детально про лапароскопічні операції. Хто їх робить? 

– Насправді я дуже довго працювала над тим, щоб зрушити це питання з місця. Та навіть отримувала палки у колеса… Але наразі я досягла мети – ми користуємося лапароскопічною стійкою для хірургічних втручань, зокрема для вирішення проблем жіночого здоров’я. Над цим наразі працюють наші талановиті лікарі – хірург Роман Ольховський та акушер-гінеколог Рустам Бегмурадов. Роману Михайловичу асистує запрошений лікар з м. Ізмаїл, Рустама Таджибоєвича навчає лікар акушер-гінеколог з міста Арциз – вдалося вмовити його приєднатися до нас на 0,25 ставки. Головне, що пацієнти дуже задоволені. Намагаємося збільшити кількість лапароскопічних операцій й по максимуму замінити ними полосні.

– Які операції вже проводяться лапароскопічно в Кілії?

Роман Ольховський поки що проводить апендектомію і холецистектомію, ревізію черевної порожнини.

Рустам Бегмурадов разом з лікарем-акушер-гінекологом виконують наступні втручання:

• лапароскопія: діагностична оглядова,  діагностична з перевіркою прохідності маткових труб, роз’єднання злук органів малого тазу, дріллінг яєчників, видалення кіст яєчників, параоваріальних кіст, видалення придатків матки, яєчників, труб, видалення трубної вагітності, консервативні міомектомії (при субсерозній локалізації міоматозного вузла), хірургічна стерилізація, лапаротомія (операції проводяться за допомогою апарата біозварювання), надпіхвова ампутація тіла матки з додатками та без, екстирпація матки (видалення тіла та шийки матки, видалення великих міом);
• операції на шийці матки: біопсії шийки матки, деконізації шийки матки при дисплазіях високого ступеню;
• вагінальна хірургія: кольпоперинеолеваторопластика (пластична операція з лікування опущення та випадіння стінок піхви), вагінальна гістеректомія без додатків (при значному опущенні або випадінні матки).

Перелік безумовно збільшуватиметься! Наші молоді лікарі дуже добре себе показують та невдовзі зможуть працювати самостійно.

– А чи багато молодих лікарів наразі працює у лікарні? Як себе показують?

– На сьогодні в нас значна частина колективу, на жаль, складається переважно з медперсоналу похилого віку. Я одразу зазначу, що дякую кожному, хто продовжує працювати навіть попри пенсійний вік. Без них ми б не впоралися! І їхній досвід дуже важливий для нас. Але я розумію, всі розуміють, що жодна людина не вічна, тож усіма правдами й неправдами намагаємося залучити та, що ще важче, – утримати молодь. Зазначу, що з молодими лікарями дуже комфортно працювати. Вони мають сучасне мислення, пропонують ідеї, які йдуть на користь нашій лікарні. Роман Михайлович та Рустам Таджибоєвич з нами вже давно, кілійці вже добре їх знають та довіряють їм, а от зовсім недавно нам вдалося вмовити приєднатися до нашого колективу Григорія Рутту – молодого лікаря-ортопеда-травматолога з дійсно золотими руками. Він родом з Овідіопольського району, але працював у Черкаській області. Ми з ним довго вели бесіду, запрошували, пропонували – і він, на щастя, погодився. Вже містом пішла слава про його людяність та професійність. Він робить операції, яких раніше не робили в Кілії. Взагалі це людина, яка може досягти великих звершень. Він переїхав до нашого міста з сім’єю, стараннями колег вдалося знайти йому безкоштовне житло. Дуже сподіваюся, що він з нами надовго.

Також хочу відзначити молоду лікарку-терапевта Тетяну Дудіну, яка проходила у нас інтернатуру та залишилася працювати. Дуже грамотна фахівчиня. І мені подобається її підхід і у лікуванні, і у баченні розвитку лікарні. І як працювати, щоб лікар менше часу витрачав на писанину, але робив все правильно.

– А що може Кілія запропонувати молодим лікарям?

– На теперішній час розглядаємо питання розробки Програми заохочення молодих лікарів згідно вимог чинного законодавства  України. Наразі для того, щоб залучити лікарів спеціалістів до нашої лікарнї, ми заохочуємо їх забезпеченням службовим житлом, але це квартири з повною відсутністю ремонту, а ми розуміємо, що молодий лікар, який приїхав у нове місто, не зможе й забезпечувати свої потреби, а ще й робити ремонт. Хоча через 10 років роботи у медзакладі квартиру можливо приватизувати, тобто на далеку перспективу це й непогана пропозиція. Але хотілося б пропонувати житло, яке придатне для переїзду, а у міської ради наразі є зрозумілі обмеження у розподілі фінансування і більш пріоритетні проблеми, на які мають бути витрачені кошти у першу чергу. До речі, дуже впливає на негативне рішення той факт, що Кілія негазифікована. І люди, які звикли до певних умов, не погоджуються хоча б через це. Хоча робота з пошуку триває постійно – звертаємося у центри зайнятості, даємо запити на вищі заклади освіти, запрошуємо персонально…

– Наразі штат укомплектовано?

– Ні, в нас завжди знайдеться робота для кваліфікованих працівників. Особливо складна ситуація була торік. І сьогодні нам дуже не вистачає лікарів і у першу чергу медсестер. Є відділення, які повністю не укомплектовані середнім медичним персоналом. І це є велика проблема. Ті, які працюють, мають велике навантаження.

Дуже не вистачає лікарів з невідкладних станів, щоб повноцінно працювало відділення невідкладної допомоги (зараз там чергують лікарі з інших відділень). Дуже потрібні терапевти, хоча б ще один педіатр, адже у дитячому відділенні лікарює лише завідувачка Наталя Мазуренко, яка має дуже велике навантаження, адже вона і завідувачка, і лікарка, ще й сімейна лікарка. І хірургів би ще хотілося, лікаря УЗД, лікаря-інфекціоніста, адже теж – є лікар-завідувач, який усе тягне, а буває, що й понад 40 людей госпіталізовано до інфекційного відділення одночасно.

“Мені б дуже хотілося, щоб у разі проблем з медперсоналом пацієнт йшов безпосередньо до мене”

– Чомусь в місті здавна “ходить” думка, що літні лікарі виживають молодих. Це є дійсністю?

– Можу зізнатися, що з деякими лікарями “старої школи” буває непросто. В них свій менталітет, свої правила. Є дуже складні ситуації, коли пацієнти, на жаль, від нас йдуть саме через непорозуміння з лікарями. Наприклад, цілеспрямовано приходять за послугою до одного лікаря, якому довіряють з власних причин, а інші їх намагаються настирливо перехопити. Тоді люди дивляться на все це і йдуть шукати іншу лікарню. Я з цим борюся постійно. Кожного разу на нарадах проговорюю, що людина має право вибору, що саме пацієнт має обирати лікаря, з яким йому комфортно. В іншому випадку ми втрачаємо і пацієнта, і фінансування, яке могли отримати за надану послугу (і витратити на їхню ж зарплату). Водночас це позначається на репутації нашого закладу, адже люди спілкуються між собою і після напруженої ситуації вже не можуть порекомендувати ні лікаря, ні лікарню. І пацієнт їде в інше місто. Мені б дуже хотілося, щоб у разі виникнення проблем з медперсоналом пацієнт йшов безпосередньо до мене. Адже загалом доводиться “виловлювати” цю проблему, вже коли сталося, і людина вже пішла. У робочі години я постійно на робочому місці. Звісно, я захищаю своїх підлеглих, коли вони праві, я не можу йти проти свого колективу. Але пацієнти – у першу чергу. Коли пацієнт стикається з порушеннями з боку лікарів, я на це реагую. Лікарня існує не для того, щоб не надавати допомогу, а щоб її забезпечити якомога якісніше. І від кількості наданих нами послуг залежить майбутнє нашої лікарні, адже, за новими правилами: скільки зробили – стільки й заробили. Тож намагаюся попередити проблеми, які заважають нам зберегти лікарню. Не хочеться, щоб її закрили, адже якщо лікарні не стане – дуже скоро не стане і міста. Молоді не бачитимуть перспектив жити тут, а літні люди не матимуть можливості піклуватися про своє здоров’я й хворітимуть. Взагалі, хотілося б мати більш згуртовану команду, яка вболіває за свою справу, але стикаюся з тим, що важко знайти людей як на посади медпрацівників, так і в адміністративний склад.

“Аби лікарня мала право на існування, в неї потрібно вкладати чималі кошти”

– Що, на вашу думку, є найбільшою проблемою медзакладу?

– Наша головна проблема – щоразу нові й нові вимоги від Національної служби здоров’я.

– Як часто вони виникають?

– Кожен рік перед тим, як маємо підписувати з ними договір за пакетами медичних послуг (набір медичних послуг, які держава гарантує кожному пацієнту безоплатно в межах Програми медичних гарантій, – ред.). Вимоги суворіші з кожним разом. І розумію – щоб лікарня працювала, в неї потрібно вкладати. Ми на сьогодні знаходимося у спроможній мережі медзакладів Одеського госпітального округу, але чого тільки це Кілії коштувало. На рівні області та Києва взагалі не стояло питання, щоб у нас в громаді була повноцінна лікарня. Нас хотіли зробити філією Саф’янівської лікарні, яка територіально знаходиться в Ізмаїлі. Тобто ми могли б надавати першу допомогу й направляти людину до Саф’янівської лікарні.

– Наскільки я пам’ятаю, тоді вдалося зберегти лікарню, приєднавши Вилківську лікарню, аби отримати необхідну кількість пацієнтів?

– Так, але Вилкове досі не приєдналося остаточно. Вони й не у спроможній мережі, і не з нами, але поки що працюють, як раніше. В принципі, якби ми не були у спроможній мережі, то теж поки працювали б. Тут сенс у перспективі. Взагалі стояло питання, що ті лікарні, які знаходяться у спроможній мережі, будуть забезпечені необхідним обладнанням, матимуть перспективи розвитку. Але, чесно кажучи, ми ще жодного разу нічого не отримали.

– А щодо Вилкового – вони рано чи пізно приєднаються?

– Не знаю. Незрозуміло. Кілійська міська рада надала згоду на приєднання, Вилкове прийняло рішення щодо реорганізації, а потім все зависло. Це наразі тільки від Вилкового залежить. Ще можливо, що вони приєднаються, а можливо і ні.

– Ви згадали про обладнання. У чому наразі є потреба? І чи є перспектива?

– Часто виникає потреба в обладнанні через зміни по пакетах послуг. Наприклад, нещодавно гостро стало питання придбання п’яти дефібриляторів. За власні кошти ми не мали змоги їх закупити. На щастя, благодійний фонд “Пацієнти України” це питання для нас закрив. Але потрібно багато що, щоб розвиватися. Ми могли б претендувати на додаткові пакети послуг, але все упирається в обладнання та медперсонал. Я буду казати за свій період часу, коли я займалася питаннями лікарні, працюючи в секторі охорони здоров’я виконавчого комітету Кілійської міської ради, це з 2021 року, ми постійно пишемо і на НСЗУ, і на народних депутатів, і на благодійні фонди з проханням виділити нам те чи інше обладнання, але у відповідь – тиша. Ми, наприклад, хотіли б мати фіброгастродуоденоскоп і гістероскоп з відеофіксацією. І це могла б бути допомога і при онкологічних захворюваннях, і при інших. Це було б дуже гідно для лікарні. І це два додаткових пакети послуг.

Також нам потрібен сучасний УЗД-апарат. В нас є один застарілий УЗД-апарат, який вже, на жаль, унеможливлює надання якісної медичної допомоги, а також є ще один сучасний УЗД-апарат, який знаходиться у будівлі акушерсько-гінекологічного відділення. Дуже потрібен на заміну застарілому сучасний УЗД-апарат, адже ми не можемо повноцінно  надати медичну допомогу, тому що без обладнання складно знайти проблему. Це затягує процес лікування. А людина ж не завжди приходить зі скаргами на симптоми – людину нерідко до нас привозять екстрено, й буває, що рахунок йде на години…

Загалом перелік того, чого б ми хотіли, значно більший. Взагалі у сучасних реаліях, аби лікарня мала право на існування, в неї потрібно вкладати чималі кошти.

– Є загроза втратити лікарню?

– Загроза завжди є, але на даний час ми робимо все, щоб цього не допустити. Перед нами НСЗУ час від часу ставить такі вимоги, що одразу здається, що цього разу ми їх точно не виконаємо. Але якось вдається (посміхається, – ред.). Від них постійно приходять якісь недобрі листи. Вони постійно намагаються знайти в нас якісь помилки, що ми щось порушуємо, не так робимо. Ми постійно стикаємося з викликами, які перед нами ставить НСЗУ, але спільними зусиллями ми робимо усе, щоб лікарня працювала та могла і надалі надавати якісні медичні послуги мешканцям нашої громади.

– Нещодавно на одній з сесій міської ради йшлося про складний фінансовий стан лікарні. Знову є заборгованість?

– Є деякі проблеми з виплатами, але заборгованістю це поки що назвати не можу, адже наразі ми вкладаємося у визначені строки виплати зарплати нашим співробітникам. Але це може перерости у заборгованість за кілька місяців, якщо нічого не зміниться з боку НСЗУ, яка зменшила нам суму договорів приблизно на сім мільйонів гривень у порівнянні з минулим роком. Вони дуже хитро вираховують, щоб сформувати суму договору: беруть за основу період, коли люди менше всього звертаються за медичною допомогою. З 1 квітня по 30 вересня. І дивляться, скільки було проліковано людей. За рахунок цього вони формують суму, яку закладають потім на рік у договори як глобальну ставку, тобто гарантовану суму, а потім надходить другий транш – фактично зароблених лікарнею коштів. Зрозуміло, що саме з весни у людей немає часу стежити за своїм здоров’ям: городи, сотки – за хронічні захворювання забувають. А вже з пізньої осені по березень у нас аншлаг – і по вірусних захворюваннях, бо ж сезон, і по інших захворюваннях, про які згадали.

І хоч ми не стали надавати менше послуг у 2024 році порівняно з 2023 роком, в нас кілька разів були ситуації, коли в нас вже закінчувалися кошти по пакетах. Зокрема у вересні 2024 року так було з хірургічним пакетом. Довелося писати на НСЗУ листи, доводити, що в нас є пацієнти, операції проходять. Просила збільшити розмір фіксованої суми. На щастя, НСЗУ почула нас – нам доплатили, але лише у листопаді, коли прийшли фактичні кошти за вересень. І ось такі перебої заважають працювати. Ми ж не можемо робити свою справу безоплатно, адже свої потреби нам потрібно чимось закривати зараз – і це не лише зарплати лікарів, а й закупівля медикаментів, харчування, оплата послуг тощо. І, на жаль, запасу коштів, який би допоміг нам перекривати ось такі розбіжності, немає. І ми маємо працювати так, щоб у нас щось ще залишалось на розвиток. Але загалом, через те, що зменшили у 2025 році суму по пакетах, це може призвести до того, що коштів нам буде не вистачати. І ми поки що не розуміємо, як виходити з цієї ситуації. Сподіваємося на підтримку з боку міської ради, проте розуміємо, що бюджет і так дуже складний.

– А за рахунок платних послуг, які надає лікарня, коли у пацієнта немає направлення від сімейного лікаря, або коли послуга не входить до переліку безоплатних, не можна вплинути на ситуацію?

– З цим теж є проблема, і виникла вона теж не через нашу провину. До 1 січня 2025 року ми працювали за постановою КМУ 1138, згідно з якою визначено, які послуги ми маємо надавати платно. І здійснення оплати за ці послуги могло бути у готівковій або безготівковій формах. Але сьогодні наш Кабмін вирішив, що це неправильно, тому вніс зміни. З одного боку нам розв’язали руки, адже тепер ми можемо надавати більше платних медичних послуг, які не покриваються Програмою медичних гарантій. Вимогою нової  постанови КМУ 781 є те, що оплата послуг має бути тільки у безготівковій формі. А люди приходять, загалом літні, які не знають, як оплатити карткою, або її в них взагалі немає, і телефон кнопковий. Через таку дрібницю ми втрачаємо клієнта! Зверталися до банків щодо встановлення терміналів, але їм невигідно… Єдиний, хто погодився, – це “Ощадбанк”, але часто бувають технічні проблеми у роботі терміналу. На жаль, люди ще не звикли до нових викликів, і це провокує великі труднощі в отриманні ними відповідних послуг, які надаються на платній основі. Потрібен час, щоб населення до цього звикло.

“Народжуваність цього року буде ще меншою”

– Останнім часом все більше розмов про ймовірність закриття пологового в Кілії. Чи є якісь прогнози на цей та наступний роки?

– Прогнози погіршуються дуже, насамперед щодо народжуваності. А це основний показник, який впливає на пакет пологів, який ми дивом підписали вже на 2025 рік. Аби я не була голослівною, подивіться офіційний сайт НСЗУ у розділі контрактування, де чітко вказано умови до пакетів НСЗУ. Щоб підписати пакет «Медична допомога при пологах» на 2025 рік, було потрібно, щоб за період  з 1 квітня по 30 вересня 2024 року було прийнято більше ніж 100 пологів. Дивом в останні дні відповідного періоду у нас народилися 100-та та 101-ша дитини, але НСЗУ не хотіла їх враховувати, адже одна жінка в нас народжувала без документів, а друга народила в останній день місяця, а дані подаються, вже коли людина виписується – тоді епізод вважається закритим. Ми оскаржили. Були на нараді, підходили до представника Південного міжрегіонального департаменту НСЗУ, проговорювали й, на щастя, вирішили це питання. Що покаже цей рік, побачимо. Даний пакет медичних послуг під  ризиком. Орієнтовано по прогнозам в цьому році у нас повинно бути 200 пологів для того, щоб можна було укласти договір з НСЗУ за даним пакетом на наступний рік. На сьогодні в нас близько 90 жінок стоїть на обліку, народжуваність дуже маленька. Але ми сподіваємося, що ситуація зміниться, і необхідна кількість породіль все ж таки з’явиться…

– Бачимо, що НСЗУ нібито примушує пологові відділення у маленьких містах до закриття?

– Виходить так. Наразі вони вже закрилися у багатьох містах Бессарабії, навіть у райцентрі Болград. Було сподівання, що породіллі з сусідніх міст їздитимуть до нас народжувати, але поки що напливу, на жаль, не бачимо.

– Тобто відділення приречене?

– Ні. На сьогоднішній день ми не можемо про це говорити. Робота над збереженням і подальшою роботою відділення продовжується. Шукаємо альтернативні рішення. Яка ситуація буде в подальшому? Про це ми обов’язково дамо знати.

– А щодо будівлі? В місті час від часу з’являються чутки про переїзд відділень. Це станеться, якщо не буде пакету пологів?

– Ні. Поки всі відділення, які знаходяться в даній будівлі, працюють – питання відносно закриття не розглядається. Насамперед, нам би було дуже зручно, якщо б усі знаходилися під одним дахом. Але, на жаль, у головному корпусі лікарні наразі немає місця, аби це зробити. Це, звісно, було б зручно, і вирішило б чимало проблем – і пакети послуг було б простіше отримати, й дефіцит персоналу б зменшився, й кошти б економили. Проте наразі це нереально. Були думки звільнити крило, де в нас знаходиться бухгалтерія, але на це потрібні чималі кошти, адже усі комунікації потрібно перероблювати, забезпечувати необхідні умови для перебування немовлят і дітей різного віку. Можливо, ми повернемося до цього питання, якщо зміни стануть неминучими.

– Сподіваємося, медицина в Кілійській громаді розвиватиметься, й замість втрати пакетів послуг вдаватиметься підписувати нові. Бажаємо вам удачі, й низький уклін за працю усьому колективу!