Волонтерство за покликом серця: хто стоїть за порятунком безпритульних тварин у Кілії

Вони не носять форму рятувальників, але щодня рятують життя чотирилапих. Вони не отримують зарплат, але витрачають свої сили, час і кошти на тих, хто не може попросити про допомогу. Їх робота важка як фізично, так і морально: вони знаходять покинутих тварин, лікують поранених, шукають домівки для врятованих, віддають частину власного житла безнадійним чотирилапим та водночас борються з жорстокістю людей. Попри всі труднощі, вони продовжують свою справу, бо знають: навіть один врятований хвіст – це вже перемога. Чому вони це роблять? Що змушує їх повертатися до цього нелегкого шляху знову і знову? На прикладі однієї людини, Світлани Крещенкової, “Бессарабія INFORM” розкаже про захист та допомогу чотирилапим у Кілії.

Зазначимо, що у місті є багато людей, які з любов’ю відносяться до тварин, годують їх, допомагають транспортом, коштами, проте сьогодні ми розкажемо саме про тих, хто займається лікуванням, перетримкою, пошуком домівок для чотирилапих, для яких допомога тваринам стала частиною життя. Водночас всі вони роблять добру справу на волонтерських засадах, не отримуючи за це зарплатню та не маючи підтримки офіційних зоозахисних організацій, оскільки у місті немає офіційно зареєстрованої ГО.

“Коли була маленькою, вдома було близько 17 котів, а один знайомий навіть колись казав, що допоможе мені вивчитися на лікаря-ветеринара. Не склалося. Вже коли з’явилася власна родина, звісно, тваринки були, два котики, білий та чорний. Потім вже нам одного підкинули, декількох принесли, декотрих підібрала сама. Тоді й понеслося…”, – розповідає Світлана.

А справжнім волонтерством жінка почала займатися після реєстрації у мережі Фейсбук, за допомогою якого роздавала хвостиків, писала дописи про людську байдужість та закликала містян до стерилізації чотирилапих.

“Найперший хвостик, якого я врятувала через фейсбук, був пес породи хаскі. Побачивши допис про змучену тварину, яка нікому не була потрібна, недовго думаючи, найняла автівку і поїхала за ним у Роздільну. Замість 25 кг він важив половину своєї ваги. Тепер це один із наших підопічних, і він живе своє найкраще життя”, – посміхається жінка.

Водночас і кілійці, спостерігаючи за сторінкою Світлани, почали звертатися по допомогу. А деякі, знаючи, що жінка працює у лікарні та не пройде повз тваринок, почали викидувати їх на територію медзакладу.

“Підкидували у сумках, мішках, пакетах. Забирала додому, відгодовувала, лікувала, частині, за допомогою того ж фейсбуку, вдавалося знаходити добрі руки, інші так і залишалися у мене вдома. Коли одного дня я вже зрозуміла, що у квартирі, де живу, мало місця – чотирилапим друзям довелося віддати власну кухню. Обладнали все. Саме звідти й почалися історія зі стерилізацією та співпраця з ветеринаром Валентиною Бушулян, яка тривала декілька років. Дівчата привозили вуличних хвостиків з різних частин міста, Валентина їх стерилізувала, вони залишалися у мене декілька днів на перетримці, а потім вже їх випускали на місце, де вони раніше жили”, – розповіла Світлана.

Доки у волонтерки в домашньому притулку жили 15 котів, жінка, отримуючи мінімальну зарплату, намагалася годувати та лікувати тваринок самостійно. Але після чергового хворого котика, якого викинули на вулицю вмирати, Світлана не витримала і написала про це в одному зі своїх дописів. Тоді ізмаїльська волонтерка порадила відкрити збір. З того часу, зізнається жінка, вона лише за фінансової підтримки людей може стерилізувати та годувати ту кількість тварин, які живуть у неї вдома.

“На сьогодні у мене вдома у комунальному будинку живуть 40 котів, ще троє приїдуть невдовзі, вони знаходяться на перетримці. Ще 13 собак живуть у дворі, та близько 20 я курую у місті. Курую – це означає, що вони вже стерилізовані, й щодня я їх годую та лікую за потребою. При цьому я також маю родину, дитину, які підтримують мене, проте іноді я відчуваю, що вони вже втомилися від такого мого хобі”, – розповідає жінка.

Зазначимо, що у Світлани в притулку знаходяться тварини, які мають важкі хронічні захворювання та потребують  постійного лікування, тобто вже не мають шансів знайти собі дім та надійних господарів. Лише двоє щенят, підкинутих нещодавно, очікують на вакцинацію та будуть шукати господарів. При цьому, кожен з них доглянутий, ситий, стерилізований, вакцинований, оброблений від паразитів та найголовніше – з любов’ю дивиться на свою рятівницю. Це “БІ” бачила на власні очі.

“Є ті, хто підтримує, проте, не всі. Був навіть випадок наклепу, коли на мене викликали відповідні служби та комісії за нібито трупи тварин, які валяються у дворі. Приїхали, перевірили, нічого не знайшли та поїхали назад. У мене всі собаки із паспортами, вакциновані, я веду журнал обробок від паразитів та доглядаю за всіма тваринами, яких взяла собі під опіку. Я за них відповідаю”, – розповідає Світлана.

На додаток, у житті Світлани, в принципі, як і у кожного кілійського волонтера, є і болючі історії. Одна із них доводить, що не лише собаки віддані своїм господарям, а і коти також.

“Кожна тварина, яку нам не вдається врятувати, – це наш біль. Для мене особисто це історія, яку я ніколи не забуду, і я відчуваю провину і досі. Хоча зробила усе можливе.

Була у мене в друзях вчителька, яка постійно підтримувала та допомагала. На жаль, коли вона померла, то залишилися два котики. Дівчинку донька забрала до себе, а котик сліпий залишився у мене. Вася настільки любив свою померлу господарку, що сорок днів він сидів у кутку, нічого не їв. На жаль, моя увага, догляд та насильне годування зі шприца не допомогли. На сороковий день після смерті  господарки помер і Вася. Так я вперше пізнала котячу вірність. На жаль, я його втратила”, – плачучи, розповіла волонтер.

Згодом жінка знайшла через той же Фейсбук однодумців, які також не можуть пройти повз чотирилапих. Вони разом вже довгий час стоять на варті захисту та зменшенню популяції тварин у цілому місті.

“Насправді, нас дуже багато, і нам один без одного ніяк не обійтися. Це все один великий механізм, задля спільної справи, де кожна людина важлива. Серед тих, хто займається більше собаками, можу виділити Настю Леонову, яка вихажує тварин, в неї у квартирі живуть четверо, та ще 16 вона курує у місті. Оксана Грицаєва, яка доглядає  за 20 собаками, з них 16 живуть у неї вдома. Світлана Стецюк, яка доглядає і собак, і котів, проте вона зазвичай пише лише дописи про пошуки домівки, все інше робить своїми силами. Дівчата, Інна Замелюхіна, Іра Бондаренко, Катя Пашкіна, забирають на перетримку, лікують та знаходять домівки котикам. Аня Дзюба ніколи не відмовляє допомогти транспортом, коштами, постійно годує хтостиків на околицях міста. Проте, зазначу, що є ті, які також знаходяться у волонтерській команді та постійно приймають участь у годуванні, доставці та допомозі коштами. Не перестаю дякувати їм за постійну допомогу та підтримку.

Окремо варто віддячити нашим ветеринарам. Це Валентина Бушулян та Олександр Бабенко. Ці люди вдень і вночі лікують, рятують чотирилапих. Зазначу, незважаючи на те, що у місті немає спеціального обладнання для діагностики, ветеринари не поступаються професіоналізмом одеським лікарям”, – розповіла жінка.

Оскільки в Кілії немає офіційної громадської організації по захисту тварин, яка б могла просити та отримувати допомогу від міжнародних або українських фондів, запрошувати волонтерів на безплатну стерилізацію чотирилапих, кілійським кураторам доводиться організовувати збори на ці потреби самотужки та лише іноді отримувати корм від волонтерів.

“Коли почалося повномасштабне вторгнення, нам дуже допомагали ізмаїльські волонтери, вони ділилися з нами кормом, який отримували для своїх тварин. Ми, своєю чергою, відправляли їм фотозвіти. Тоді 45 кураторів з Кілії могли годувати своїх підопічних тим кормом.

На жаль, з кожним роком кількість допомоги зменшується, бо організації допомагають прифронтовим зонам та офіційно зареєстрованим притулкам.

В цьому році ми таку допомогу ще не отримували. Проте завжди вдячні. Все це трохи знімало навантаження з людей, які постійно допомагають фінансово”, – зазначає Світлана.

Однією з основних задач зоозахисників Кілії Світлана називає зменшення популяції бродячих тварин. Робота в цьому напрямку ведеться з перших днів.

“На жаль, з початку своєї діяльності статистику з кількістю стерилізованих тварин я не вела. Лише три роки тому, під час чергового збору, який довго не закривався та нарешті завершився, я почала вести статистику та назвала цю програму “Лід тронувся”. За цей час нам вдалося простерилізувати 282 тварини.

Окрім цього, вже три роки проходить міська програма по безкоштовній стерилізації, а це також близько двохсот хвостиків, тож маємо вже приблизно 90 відсотків від загальної кількості вуличних тварин, які не будуть розмножуватися.

На жаль, всі не стерилізовані чотирилапі, які з’являються зараз на вулицях міста, – результат жорстокості місцевих жителів, які їх туди викидують.

Люди часто мені кажуть, що вони роздають щенят або кошенят, проте ми ж не завжди знаємо подальшу долю цих тварин. А вже через рік ті самі тварини приводять потомство, яке потім опиняється на вулиці та стає бродячим”, – зазначає Світлана.

Ще одним болючим фактом для волонтерів є анонімні дописи у соцмережах із закликом вбивати тварин.

“Зазвичай, люди пишуть такі пости від відчаю. Бо коли собака кидається, кусає, це дійсно боляче, неприємно, але частіше за все такі люди не готові взяти отруту і вбити тварину власними руками. Ми, волонтери, за кусючих чотирилапих відповідальності також не несемо, наша ціль – зменшити популяцію, нагодувати, полікувати та на цьому все. Окрім цього, зазначу, що не завжди собака, яка бігає по вулиці та кусає, – бездомна. В місті дуже часто господарі випускають своїх домашніх на самовигул. Ми вже з дівчатами-волонтерками вчимося на такі дописи не реагувати та не розпалювати тим самим ще більше “полум’я”. Тому що всі пам’ятають масові отруєння близько 70 тварин у місті, серед яких були й домашні. Тоді ж так ніхто і не знайшов вбивцю хвостиків, тобто та людина і досі сидить та мовчки спостерігає за подібними дописами, вичікує слушного моменту. Окрім цього, ми перестали вказувати, де знаходимо підкидків, тому що була ситуація, коли викинутих щенят після постів із локацією ми не знаходили. Думаємо, це справа тих самих догхантерів, які мовчки спостерігають за нами у соцмережах”, – розповіла зоозахисниця.

Що стосується масового отруєння тварин, які прокотилися містом майже два роки тому, на жаль, за словами Світлани, жодна заява в поліцію не дала результату. Винних так і не знайшли, хоча, за бажанням, правоохоронці могли б провести розслідування та знайти догхантера.

“БІ” попросила Світлану описати один свій день. Задля наочності додаємо фото.

“Встаю зазвичай о 6 ранку. Годую своїх котів та собак, міняю лотки, змінюю пелюшки, кому потрібно, даю ліки. О 8 їду на роботу, а по дорозі годую своїх вуличних собак, вони вже знають свій час та чекають на місці. На роботі працюю до 15 години. Водночас буває, люди телефонують, просять про допомогу, ображаються, що я в цей час не можу покинути роботу та прибігти.

Мені іноді здається, що деякі думають, що волонтерство нас годує, що ми за це отримуємо зарплатню, але насправді, мене та мою родину, дитину, яка навчається, годує моя основна робота, і я не можу покинути все та бігти за першим дзвінком. Цим я можу займатися лише у вільний від роботи час.

Дорогою додому я годую іншу частину вуличних тварин, а вже вдома знову змінюю лотки, годую, лікую своїх домашніх. І так по колу”, – розповідає жінка.

За словами Світлани, всім напрямкам волонтерської діяльності вони навчилися в ізмаїльських волонтерів.

“Бачимо, спостерігаємо та захоплюємося діяльністю Роми Таранухіна, Міли Мараховської, Олени Корнішиної, Олени Григорян. Вони для нас вчителі”, – зазначає Світлана.

Волонтерська спільнота Кілії закликає, у першу чергу, стерилізувати домашніх тварин, бо нагальною потребою у місті є зменшити популяцію від чотирилапих, які мають господарів, а останні вважають, що стерилізацією зроблять хвостику боляче.

“У нас у друзях є люди, які постійно допомагають коштами на стерилізацію, але при цьому вони вважають, що своїх стерилізувати не варто. Ми завжди пояснюємо, що кількість бездомних тварин у місті зростає саме через щорічні, а то і по два рази на рік приплоди від домашніх улюбленців, а не від вуличних. Якщо люди прислухаються до закликів, буде результат. Завжди пишемо, що допоможемо зі стерилізацією коштами, якщо у людини їх немає. На жаль, частіше до нашої думки прислуховуються лише люди похилого віку, молоді ж сприймають цю інформацію повз вуха”, – скаржиться Світлана.

Ну і наостанок ми спитали у волонтерки про її мрії як зоозахисниці. Проте жінка зазначила, що лише одна із них може колись здійснитися.

“Для свого притулку мрію про кварцеву цілодобову лампу. Вона може працювати весь день і не шкодити тваринкам. На жаль, коштує близько п’яти тисяч гривень. Таку суму я не потягну.

Окрім цього, мрію про великий притулок для тварин та у той же момент, розуміючи відношення наших людей до чотирилапих, знаю, що з часом він “потоне”.

Я багато вивчала питання про міський притулок. Просто, як люди кажуть, дайте нам землю або якусь будівлю – не допоможе. Відкрити притулок міськраді – це те саме, що відкрити лікарню чи підприємство, це така бюрократична процедура та така кількість коштів, які під час війни міськрада не потягне. Адже це штат працівників, лікар, бокси, вольєри для хворих та здорових тварин, будки, їжа. Крематорій має бути. Люди просто не розуміють. Враховуючи війну і стан бюджету у громаді, розумію, що місту це не під силу. Та і взагалі, міських притулків у нас у країні практично немає, є муніципальні, але то зовсім інше, вони створені лише для перетримки”, – зазначила Світлана.

Саме та мрія, котру Світлана наділила маркером “реальна”, наштовхнула колектив “БІ” на спробу її здійснити. Тому наразі ми оголошуємо збір, який не просто покращить умови для вихованців волонтерки, а й продемонструє їй підтримку з боку усіх, хто вважає цю складну справу важливою. Зауважимо, пристрій призначений для знезараження поверхонь, повітря, а також шкіри й слизових оболонок тварин. Мета – 5000 гривень. Зробити донат, який стане справжнім сюрпризом для нашої героїні, можна за посиланням або за номером картки конверта: 5168752136511899.

А “нагодувати” безхатніх хвостиків міста Кілія або взяти участь у їхньому “лікуванні” можна за реквізитами волонтерки: 5168755468425935.

Варто додати, що, на жаль, під час написання цього матеріалу в Кілії якраз стався жахливий випадок жорстокого поводження з тваринами. Попри намагання волонтерки Анастасії Леонової та лікарів, одна з постраждалих собак померла від травм внутрішніх органів. Аби викоренити такі ситуації у місті на майбутнє, дівчина написала заяву у поліцію й збирається йти до кінця. “БІ” стежитиме за розвитком подій.