Від пацанки до… кранівниці: як тендітна дівчина з Ізмаїльщини опанувала “чоловічу” професію

За три роки повномасштабної війни тисячі чоловіків з Ізмаїльського району стали на захист України. В окопах і бліндажах, за кермом пікапа чи в командному пункті, зі снайперською гвинтівкою в руках або ж біля самохідної артилерійської установки – чимало з них прийшли на фронт із цивільного життя. Мобілізація – один із ключових факторів, що впливає на ситуацію на ринку праці. Через нестачу кадрів на багатьох стереотипно «чоловічих» професіях ми спостерігаємо нове явище – поступове освоєння жінками «нетипових» для себе спеціальностей. Яскравим тому прикладом стала дев’ятнадцятирічна тальман Ізмаїльського морського торговельного порту Поліна Сорока, яка вже майже два роки працює на виробничо-перевантажувальному комплексі «Перший вантажний район» та скоро опанує нову кар’єрну висоту – буде працювати першою в порту кранівницею. До головного жіночого свята  «Бессарабія INFORM» розповість, як тендітна дівчина, маючи чомусь суто чоловічі мрії та непросту вдачу, обрала саме цей доволі складний для жінки напрямок роботи.

До речі, тяжіння до всього чоловічого в Поліни спостерігалося ще з дитячих років. Вона, зокрема, ніколи не любила носити спідниці, сукні, як всі її дівчата –однолітки. Завжди в її арсеналі був спортивний стиль. Але на диво вона погодилася сфотографуватися для «БІ» в гарному чорному міді, яке, як вона зізнається, не вдягала більше року.

Від пацанки до… тальмана

Поліна зростала справжньою пацанкою в селі Ларжанка Саф’янівської громади: любила поганяти з хлопцями м’яч, захоплювалася військовими іграми. Мама завжди дорікала доньці, що вона, хоча й довгоочікувана в родині дівчинка (після трьох старших братів), «переплюнула всіх чоловіків в родині».

«Навіть хода в мене була чоловіча, по якій мене всі впізнавали», – згадує наша співрозмовниця.

У школі найулюбленішим предметом у дівчини була фізкультура, і, на наш подив, математика. Поліна з другого по одинадцятий класи займала перші місця в районних змаганнях з шашок, навіть стала четвертою в області з цього виду спорту. Також була кращою серед учнів Ізмаїльського району з бігу. Каже, що в спорті було б більше перемог, якщо б мама її відпускала на чемпіонати. Так вона дозволяла доньці виїжджати на змагання лише з шашок.

Майже від народження Поліни її батько перебуває за кордоном, та й брати набагато старші за неї, тому вся чоловіча робота в будинку зав’язана на ній. Для дівчини не надто складно нарубати дрова, покосити траву, підрізати троянди. Сміється, що до жіночої роботи її не тягне, хоча дуже полюбляє прибирати. Для цього напрямку хатньої роботи є мама, яка на себе взяла обв’язок створювати затишок в оселі. І тому, коли в Поліни в шістнадцять років народився хлопчик Кирило, мама покинула свою роботу на судноремонтному заводі, аби допомагати дочці доглядати за дитиною. Бо ж батько малюка покинув Поліну ще вагітною. І саме тоді дівчина зрозуміла, що заради маленького сина вона просто немає права бути слабкою.

Вже через рік Поліна, аби підзаробити, намагалася потрапити на службу до Ізмаїльського прикордонного загону. У 2021 році дівчині виповнилося лише сімнадцять років, тому, звичайно, про кар’єру військової їй ще було думати зарано. Але зараз, як зізнається Поліна, якщо б покликали на фронт, вона відразу погодилася, але за умови, що там дійсно буде потрібна.

Після провальної спроби влаштуватися в прикордонний загін, доля завела Поліну до Ізмаїльського морського торгівельного порту. Спочатку там запропонували роботу мамі, але вона поступилася своїм місцем дочці. Коли Поліні виповнилося вісімнадцять років, вона влаштувалася на посаду тальмана (обліковця вантажу). Саме за те, щоб вантаж відповідав зазначеному маркуванню, мав цілісний вигляд, відвантажувався та завантажувався швидко і без накладок, відповідає цей фахівець.

 «Порт – величезний, тальман – працівник універсальний, а значить, може знадобитися у будь-якій точці, де потрібна його участь. В обов’язки тальмана входить багато завдань: прийняти вантаж, перевірити його на наявність дефектів, оформити транспортні документи, передати вантаж одержувачу або транспортної компанії. Головне при прийманні та відправленні – це знання та увага. Такий фахівець повинен розбиратися в усьому. У порт заходять різні вантажі. Завдання тальмана – прийняти та передати вантаж цілим та неушкодженим згідно з документами», – пояснює Поліна.

Але головна складність в роботі, запевняє наша героїня, – це погодні умови. Зміна триває дванадцять годин, і майже весь цей час тальман знаходиться просто неба. Якщо чоловіки працюють в основному на платформах, то жінки – на причалі.

Нова висота Поліни

Не дивлячись на те, що тальман вважається суто жіночою професією з достойною зарплатнею, Поліні дуже кортіло навчитись керувати технікою, тобто усіма навантажувачами, в тому числі Terex Fuchs. І це не дивно, бо дівчина в червні минулого року отримала водійські права категорії В. Навіть на свої «кровні» вже встигла купити першу автівку, а вже через місяць потрапити в ДТП. Для дівчини аварія закінчилася лише тижневим кульганням, але її «металева ластівочка» отримала суттєві пошкодження.

Ба більше, Поліна прагнула стати докером-механізатором, який виконує завантаження та вивантаження всіх вантажів в порту, тобто тут потрібна справжня чоловіча сила. Але, на щастя, керівництво зупинило наполегливу співробітницю, бо працювати докером точно не під силу тендітній дівчині. Натомість їй запропонували опанувати спеціальність кранівниці.

З минулої осені Поліна пройшла вже майже всі етапи на шляху до посади кранівниці: медкомісія, навчання на висоті, керування портальним краном, практика.  І от у кінці лютого вона спішно склала фаховий іспит на здобуття професії машиніста крана (кранівника) 4 розряду для роботи на портальному крані «Ганц» заввишки понад сорок метрів.

 «Коли я вперше забралася на кран під час практики, боялася, що з мене будуть кепкувати. Але бригада мене підтримала. Колеги казали мені: «Поліно, вперед, в тебе все вийде! І я спокійно освоїла цю висоту, діставшись по драбині до кабіни машиніста», – зазначає наша співрозмовниця.

Дійсно, без підтримки рідної бригади Поліні важно було б опанувати всі тонкощі роботи в порту.

«Мені тут дуже пощастило з вчителями – наші старші тальмани Олена Альохіна і Наталя Бойко (Магдик), а також бригадир 102 бригади Олексій Бунулу навчали мене тонкощів портової роботи. Бригада стала для мене другою родиною, і я дуже щаслива, що працюю з ними», – підкреслює дівчина.

У коментарі «БІ» бригадир докерів-механізаторів Олексій Бунулу наголосив на тому, що не дивлячись на молодість, Поліна дуже старанна та талановита співробітниця, яка за короткий строк опанувала специфіку роботи тальмана. І тому перша в порту кранівниця з неї вийде прекрасна. Наразі такі спеціалістки є тільки на судноремонтному заводі. Тим самим дівчина відродить прекрасну традицію легендарних жіночих бригад Ізмаїльського порту, котрі працювали тут у 70-80 роках минулого століття.

Бригади складались з 15 жінок, з них – дві водійки навантажувачів та дві кранівниці. Жінки «робили» консерви, паркет, тютюн, фрукти-овочі… 1983 року «зверху» було прийнято рішення жіночі бригади розформувати, а жінок перевести на інші, «не важкі» роботи – на склад чи в такелажку. Та четверо кранівниць Ізмаїльського порту – Ф. Сивова, В. Рижик, В. Бабушкіна та Л. Степаненко дійшли до міністерства у москві (в ті часи саме звідти керували Ізмаїльським портом) та відстояли своє право продовжувати працювати на кранах в порту.

А наполегливості Поліні дійсно вистачає, бо вона щосили йде до своєї мети. Дівчина має намір продовжувати своє навчання в морському коледжі, аби зробити швидку кар’єру в Ізмаїльському порту, бо таку можливість наразі мають лише чоловіки.

«Всі говорять, що в мене миле обличчя, тому я не схожа на докера. Я готова працювати на рівні з чоловіками, щоб скоріше досягти кар’єрного зросту. Для мене немає статевого поділу на чоловіків та жінок. Є просто жінки, які не справляються з чоловічою роботою. А вона мені піддається», – вважає наша співрозмовниця.

Промінчики жіночності, незважаючи на сталевий характер

Важко навіть уявити, що така від народження пацанка вміє вишивати бісером, особливо ікони, бо її матуся часто відвідує сільську церкву. І до готування в неї є талант – було б тільки бажання. Найбільше Поліні вдаються відбивні, які вона смажить за власним рецептом.

Стосовно створення родини дівчина поки не готова говорити, але зізнається, що іноді так хочеться чоловічого тепла після важкого будня. Вона б покинула заради цього всі чоловічі звички, але б не змінила свій сталевий характер. Проте найбільшою мрією Поліни наразі є забезпечення фінансової стабільності своєї родини та придбання гарної автівки. А це бажання здійсниться скоро, впевнена дівчина, бо робота в порту забезпечить для неї фінансову незалежність.

Але є в Поліни й глобальна  мрія – щоб найскоріше закінчилася війна.

«Дуже хочу, щоб мої старші брати приїхали, батько повернулися з-за кордону, аби ми всі зібралися відсвяткувати Перемогу за спільним столом. Бо ж в світі завжди добро перемагає зло. А зло – це росія. Тому перемогти повинна лише Україна», – вважає дівчина.

А напередодні Міжнародного жіночого дня Поліна побажала представницям прекрасної половини Бессарабії мирного неба, святкового настрою, сюрпризів долі, перевірених друзів, сталості у стосунках, щирого щастя, кохання, радощів життя та моря позитиву.

Нагадаємо, перша стаття циклу “Народжені вільними” присвячена співачці Людмилі Капітоновій. Прочитати про творчі здобутки землячки, яка ділила сцену з “ОЕ” та “The Hardkiss”, стала рекордсменкою проєкту “Голос”, а також претендувала на участь у Євробаченні, читайте тут.