Ділила сцену з “ОЕ” та “The Hardkiss”: рекордсменка “Голосу” з Кілії Людмила Капітонова – про вимушену паузу в кар’єрі

Українська жінка — це не лише символ краси, а й уособлення незламності та наполегливості. Якщо додати до цієї суміші подарований Богом талант та найкращі якості бессарабських національностей, отримаємо героїню нашої сьогоднішньої статті. Її голос зачаровує, її пісня надихає, а її шлях до успіху сповнений випробувань, які вона долає з гідністю. Вона не боїться труднощів, не відступає перед перешкодами та невтомно йде до своєї мети, долаючи стереотипи та виборюючи місце під сонцем. Це історія про силу духу, про талант, що не згасає, і про велику мрію, яку вона наближає щодня, крок за кроком. Людмила Капітонова (Терзійська) з Кілії в ексклюзивному інтерв’ю “Бессарабії INFORM” розповіла про свій життєвий і творчий шлях та поділилася планами на майбутнє.

Народилася Людмила у найдавнішому місті України у 1982 році. Тато-болгарин та мама-молдованка подарували дівчині неймовірну вроду та густе кучеряве волосся, а разом із тим – запальний характер, позитивне мислення й унікальний талант – вміння через народну пісню донести багатство української культури та величезну історію українського народу.

“Одразу після народження тато забрав нас із мамою у рідне село Холмське (Болградський район), де ми прожили приблизно рік. Потім з родиною переїхали до села Червоний Яр (Ізмаїльський район), де я провела своє найчарівніше дитинство. Приблизно у п’ятирічному віці батькам запропонували роботу в Кілії та надали гуртожиток, тож садочок я відвідувала вже у місті, а у перший клас пішла в четверту школу”, – розповідає Людмила.

Єдина дитина в родині Терзійських ще змалечку показувала норовистий характер, але разом із тим батьки не балували Людмилу і намагались вкласти у неї найкращі людські якості.

“Пам’ятаю, як не хотіла ходити у садочок, татові доводилося тішити мене і водити по різним місцям, щоб я лише погодилася. Батьки не давали мені волю в усьому, виховували строго, але при цьому я ніколи не була обділена увагою та необхідним. Речі у мене завжди були наймодніші, якщо я просила якусь ляльку чи магнітофон, то мені їх купували не за якісь досягнення, а просто так”, – згадує Людмила.

Про те, що у Людмили є вокальний талант, було відомо ще змалечку. Разом із бабусею маленька дівчинка співала народні пісні, а також, як справжня актриса, у гребінець, який замінював мікрофон, вдягаючи наряди, підспівувала Аллі Пугачовій хіти тих часів. А вже коли пішла до школи, брала участь у всіх заходах. Ключову роль у відкритті таланту дівчини зіграла відома кілійська співачка Лідія Михайлівна Квітка.

“У третьому класі до нас у школу прийшла Лідія Михайлівна, щоб відібрати собі голосистих дітей у фольклорний гурток. Дякую своїй першій вчительці Надії Іванівні Залецькій, це вона попросила звернути увагу на мій слух. Так я і потрапила до наставниці, яка змогла розкрити мої здібності та любов до музики, допомогла знайти свій життєвий шлях та стала для мене другою мамою. Згадую, як вперше прийшла у гурток і заявила, що співати не буду, бо хочу танцювати, а мудра наставниця тоді відповіла, що обов’язково буду танцювати, але для цього потрібно трохи позайматися співами”, – сміється Людмила.

Так доля пов’язала дівчину із народною піснею, яка тепер є справою життя талановитої українки. Адже вона не лише співає та дає уроки вокалу, а і займається дослідницькою діяльністю – вивчає побут і традиції різних регіонів України, вишукує унікальні обряди українців та знаходить пісні для репертуару.

З самого початку занять у гуртку дівчина не пропускала жодного з них, а Лідія Михайлівна розкрила унікальний народний голос співачки та їздила із талановитою дівчиною на конкурси, де кілійка прославляла рідне місто українською піснею та здобувала перші місця.

Вже одинадцятикласницею Людмила взяла участь у відомому фестивалі “Перлини сезону”, який остаточно вплинув на майбутній творчий шлях дівчини.

“Переломним для мене стала участь у цьому фестивалі. Там суддями були викладачі з Київського національного університету культури і мистецтв. Почувши мій голос, журі запросили на прослуховування у КНУКіМ. І я, вже маючи бюджетне місце в Одеському ВИШі, обрала університет М.Поплавського.

Зарахування на бюджет з’їло багато сил. Було всього п’ять місць, і я отримала прохідні бали, але на бюджет мене не зарахували. Тоді ми з мамою стали у чергу до ректора – Михайла Поплавського. Коли зайшли у кабінет, сором’язливо спитали, чому мені не надали бюджетне місце. Михайло Михайлович тоді попросив мене заспівати, а коли почув мій голос, подзвонив у приймальну комісію і сказав, що Людмила Терзійська зарахована на бюджет. Це був початок щасливих студентських років, адже, окрім навчання, вони подарували мені неоціненний досвід та зв’язки з цікавими і талановитими музикантами”, – розповідає Людмила.

Вона зізнається: під час навчання у ВИШі були також і складні моменти. Один із них – це конкуренція. Але після відчаю вона завжди брала себе у руки та продовжувала рухатися у музичному напрямку. З теплотою Людмила згадує зіркового ректора Михайла Поплавського, який неодноразово допомагав розв’язувати нагальні питання із гуртожитком та завжди давав батьківські настанови. Навіть по завершенню навчання він впізнав дівчину при випадковій зустрічі та тепло привітав.

“Під час навчання я була учасницею навчального фольклорного ансамблю “Кралиця”, ми так багато їздили з гастролями. Це була крута практика і можливість побачити світ. Також я співала в “Оркестрі Янки Козир”. Це були не просто виступи, а театралізоване арт-готік-фолк-класик-рок-шоу. Була учасницею джазового колективу “Слон” та рок-гурту “ВінС”. Тобто моє життя було насиченим та творчим. Окрім цього, я зустріла кохання свого життя, який є моїм натхненням та підтримкою”, – згадує дівчина.

По завершенню навчання закінчилися й насичені творчістю будні. Людмила, яка вже не планувала повертатись в Кілію, хоча отримала пропозицію очолити відділ культури, залишилась у Києві. Дівчині задля того, щоб забезпечувати себе, довелося влаштуватися покоївкою в агенцію по зйому подобових елітних квартир. Але одночасно вона знаходила час відвідувати зустрічі з однодумцями, з якими створила унікальний проєкт “Folky Funky”.

“Тоді я обрала свій тернистий шлях, який і досі проходжу. Під час однієї із творчих зустрічей я познайомилась із музикантами-однодумцями, з якими ми створили гурт “Folky funky”, і таку назву вона має дотепер. Це унікальний проєкт, бо кожен із нас робить свою роботу, але при цьому ми завжди чуємо один одного. Щодо унікальності, то поясню чому. Мій Сашко – барабанщик (з Вінниці, але дитинство провів у Грузії), Сергій – клавішник (з Узбекистану), Валерій – саксофоніст (з Західної України), Андрій – бас-гітарист (з Донбасу), ну і я з Бессарабії. Уявляєш, який це драйвовий інтернаціональний букет талантів (сміється, – ред.). Так ми почали створювати своє, таке, що не схоже ні на кого. Зазначу, що ми не створюємо музику, щоб заробляти гроші. Можливо, саме тому у нас такий довгий творчий шлях. Розумієш, я нашу музику називаю нішевою, себто глибокою та високоінтелектуальною. Не кожен її зрозуміє та полюбить. Музиканти нею захоплюються, а не пов’язані із мистецтвом люди можуть її не зрозуміти. Ми не женемося за модою та грошима”, – розповідає Людмила.

Разом із появою колективу у “Folky Funky” з’явилися і перші гонорарні виступи, яких було чимало.

“Ми принципово жодного разу не виступали безплатно, бо, розумієш, людина, коли отримує щось безкоштовно, не цінує те, що отримує. Творчість забирає багато сил та енергії, а ти робиш все із віддачею, це не може коштувати копійки”, – зазначає Людмила.

Цікавим досвідом для співачки став третій сезон проєкту “Голос країни” у 2013 році, на якому дівчина побила рекорд – за три секунди від початку виступу одразу двоє членів жури повернулися до Людмили. Під час участі у шоу дівчину, яка із гордістю промовила, що вона з Кілії, підтримала неймовірна кількість земляків, а енергію від тієї підтримки талановита кілійка відчуває і досі.

“До цього якось боялась брати участь у масштабних проєктах. А надихнув мене на це мій друг Василь Логай. Але ж до великого екрана був передкастинг, на якому я зі своєю народною піснею не зовсім відчула підтримку, оскільки було запропоновано заспівати в якомусь іншому стилі. Але я твердо стояла на своєму, мовчки виступила та мовчки пішла. Лише через два тижні отримала листа, що пройшла на сліпі прослуховування. Пам’ятаю, що перед самим відбором сліпих прослуховувань я дуже сильно захворіла. На щастя, на проєкті була фоніаторка (лікар, фахівець з проблем з голосом, – ред.), завдяки їй я змогла вийти на сцену. Коли вийшла, ніби опинилася на іншій планеті, абстрагувалася та просто співала – душею. Можливо, це і відчули судді, тому я тоді отримала всі чотири “так”. На жаль, участь у “Голосі” зупинилася ще до фіналу, але цей неймовірний проєкт надав мені небувалий досвід та знайомства з відомими артистами”, – зазначає Людмила.

Паралельно з викладанням вокалу для дітей дошкільного віку Людмила записувала бек-вокали на замовлення відомих українських та закордонних артистів. А після участі у “Голосі країни” пропозиції посипалися одна за одною.

У 2016 році Людмила у складі гурту The Hardkiss бере участь у фіналі національного відбору України до міжнародного пісенного конкурсу Євробачення.

У 2018 році дівчина виступила з рок-групою “Океан Ельзи” на Олімпійському стадіоні м. Києва у концертній програмі, присвяченій святкуванню 25-ї річниці Дня Незалежності України.

Водночас співачку запросили бути виконавицею головних партій в рок-опері «Тарас Бульба».

Гурт “Кралиця” та “Folky Funky” записали спільну версію пісні «Конопелюшка», з якою виступили на першому національному каналі у фінальному випуску телепрограми Фольк-music і здобули лауреата і нагороди.

Також “Folky Funky” є лауреатами багатьох фестивалів: «Kozak Night», «Music Weekend Fest», «Фольк-music», «Віртуози Фолку», «Folk Ukraine», а також багаторазові володарі Гран-прі у Міжнародних конкурсах.

У 2019 році Людмила разом із гуртом, за запрошенням Кілійської міської ради, виступила на масштабному концерті, присвяченому 2701 Дню народження Кілії.

“До цього часу згадую ті емоції та драйв, який ми отримали. Дуже вдячна землякам за підтримку, добрі слова та шанування нашого таланту”, – зазначає дівчина.

“Folky Funky” записали два музичних альбоми – «Зязюлєчка» та «Тройца» та встигли написати пісню “Стосується кожного”, в якій звертаються до світу зупинити війну, в якій Україна перебуває з 2014 року.

Але, на жаль, російські окупанти прийшли до нас із повномасштабним вторгненням, і вже на початку березня дівчині довелося повернутися в Кілію до батьків, де вона проживає і зараз.

“Перед початком повномасштабного у нас був якраз творчий сплеск – було заплановано стільки концертів, стільки виступів. На жаль, війна зламала наші плани та зупинила всі проєкти. Лише іноді я їжджу з творчими справами у Київ, наразі співпрацюю із Сашею Чемеровим. Намагаємось щось писати, але ж ти розумієш, шукати натхнення людині, яка звикла до свободи, життя у великому місті, тут дуже важко. Іноді здається, що не вистачає повітря. Але дякую батькам за мій характер, бо я завжди в усьому вмію знаходити усмішку та надихатися навіть спілкуванням. Тому одним із хоббі стало викладання вокалу для бажаючих. Маю учнів не лише офлайн, а і онлайн і цим живу, мене надихають мої дорослі учні, вони дають мені енергію. Користуючись нагодою, запрошую до себе на уроки усіх бажаючих”, – сміється Людмила.

Коли наша Україна переможе, Людмила одразу планує повернутися до Києва, бо каже, що там її чекає її дітище “Folky Funky”, її творчі друзі, та там вона зможе повністю відкритися і дарувати людям емоції та талант.

“Напередодні свята прекрасної половини людства вітаю чарівних та сильних українок і хочу побажати здоров’я, щастя та обов’язково дочекатися рідних з війни. Бажаю, щоб наша країна знову процвітала під мирним небом, щоб Україна була взірцем для всього світу нашими людьми та нашими жінками. Нас ніколи не перемогти”, – зазначає Людмила.

Фото надані Людмилою Капітоновою ексклюзивно для “БІ”.