Нічне сафарі на «шахеди»: як нацгвардієць «Цитрус» боронить небо Ізмаїла

Станом на сьогодні ворог запустив по Ізмаїлу 35 «шахедів». Разом з цим важко підрахувати, скільки дронів-камікадзе пролетіло над столицею Придунав’я транзитом. Під час усіх цих атак на варті неба стояли «мисливці за «шахедами», котрі, як жартома самі говорять – виїжджали кожної ночі на «сафарі», аби  запобігти руйнуванню критичної та цивільної інфраструктури, а також вберегти якнайбільше життів їзмаїльців.  Один з таких «мисливців» – 26-річний нацгвардієць з доволі цікавим позивним «Цитрус», командир мобільно-вогневої групи. За таким незвичним позивним ховається військовослужбовець військової частини 3058 Національної гвардії України Дмитро Анцибора, з яким кореспондентка «Бессарабії INFORM» зустрілася у відкритому полі й дізналася, як працює мобільно-вогнева група, що відчув наш співрозмовник під час збиття свого першого трофейного дрона, та чи змінила його особистість повномасштабна війна в Україні, третя річниця якої минула 24 лютого.

За словами Дмитра, коли дрони-камікадзе тільки-но з’явилися на Одещині, військові не знали, як з ними боротися, бо розуміли все тільки теоретично. Але поступово способів збити або зловити такий дрон почало з’являтися дедалі більше, а з кожною новою атакою до мети долітало все менше і менше «шахедів». На варті неба над Ізмаїлом Дмитро перебуває ще з 2023 року, з найпершої атаки на місто, коли навіть нацгвардійці не вірили в те, що ворожа агресія може торкнутися доволі спокійної столиці Подунав’я.

Як розвідник став «мисливцем за «шахедами»

Дмитро Анцибора народився в місті Куп’янськ Харківської області. Все дитинство військовий займався боксом, вільною боротьбою, згодом перейшов до MMA. Також хлопець захоплювався футболом. Він закінчив школу в рідному місті, вступив до Харківського механічного технікуму імені О. О. Морозова, де здобув спеціальність конструктора дизельних двигунів. У 2016 році пішов на контрактну службу до армії, а 2018 року став курсантом Національної академії Національної гвардії України в Харкові, де опанував напрямок спецрозвідки, стрибків з парашутом, штурмового альпінізму, тобто роботу з групами спецпризначенців. Після закінчення вишу хлопець став командиром групи спеціального призначення.

Дмитро з посмішкою пояснив нам свій нинішній позивний «Цитрус», бо це прізвисько закріпилося за ним ще п’ятнадцять років тому. На 1 квітня його товариші вирішили пожартувати. Йому в шампунь підлили помаранчеву фарбу для волосся. Хлопець місяць ходив помаранчевий, як апельсин.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення рф на територію України, Дмитро був черговим по курсу, перебував у наряді в Харкові. Хлопець навчався вже на останньому курсі академії. А 24 лютого в них планували провести навчання з навчальною тривогою.

«О п’ятій годині ранку я був у наряді та чув «прильоти» по Харкову. Я набрав чергового, де почув: «Поки не переживаємо, піднімаємо учбову тривогу», – згадує нацгвардієць.

Але потім прозвучало страшне слово – «війна». Курсантам видали зброю, екіпіровку. Потім вони виїхали під Харків та там «окопалися». Згодом Дмитро протягом двох місяців брав участь у боях за селище Каротич та місто Дергачі Харківської області на кордоні з російською федерацією.

Після закінчення академії Дмитра направили до військової частини Ізмаїла, хоча в нього були інші плани. Він жартує, що навіть не знав про таке місто на мапі України. Вже в частині військовому надали право проводити злагодження для особового складу, який відбував для виконання бойових завдань в Херсон, Донецьку область, Запоріжжя. Це було навесні 2022 року.

А вже у 2023 році Дмитро був нагороджений почесною відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України – нагрудним знаком «Срібний хрест».

До Ізмаїла Дмитро з небезпечного Купʼянська перевіз своїх батьків. Його старший брат, теж військовий, зараз захищає суверенітет та незалежність України на Запорізькому напрямку. В Ізмаїлі пів року тому Дмитро зустрів своє кохання.

Варто зазначити, що нацгвардієць навіть встиг стати знаменитістю у рф, де його назвали «неонацистом», який сфотографувався біля трофейного російського танку. А це була просто світлина біля трофейної техніки російської армії на полігоні рідної військової частини.

Нацгвардієць з 2023 року увійшов до складу мобільно-вогневої групи, яка збиває дрони. Дмитро зі старшиною отримали пікапи, озброєння, очікуючи на команду. Через місяць підняли першу тривогу по Ізмаїлу. Спочатку були подив та невіра, що можлива атака, бо Ізмаїл до серпня 2023 року жодного разу не був обстріляний. Але 2 серпня 2023 року місто назавжди втратило спокій…

Виїзди на «сафарі»

Свою бойову роботу між собою нацгвардійці називають жартома виїздами на «сафарі». Але насправді робота мобільних вогневих груп полягає в тому, що група висувається на визначене місце, відпрацьовує заданий азимут підльоту повітряної цілі й так само швидко повертається до місця дислокації. Задля мобільного пересування групи оснащені спеціально модернізованими позашляховиками.

Дмитро детально розповідає про особливості своєї роботи, згадує першу атаку на Ізмаїл та ейфорію від першого збитого дрона.

«Ми тоді виїхали по команді, зайняли позицію, спостерігали за обстановкою, акустично слухали проліт дронів. На той час у нас не було такої технічної можливості фіксувати БПЛА через планшети, бо їх просто не вистачало», – каже Дмитро.

Перші атаки на Ізмаїл проходили дуже сумбурно, бо не було ще чітко відпрацьованих практичних навичок, а була тільки теорія. Але вже восени 2023 року мобільна вогнева група Дмитра «приземлила» три ворожі «шахеди» на підльоті до Ізмаїла. Перший збитий дрон для мобільно-вогневої групи, до складу якої входять троє військових, був справжнім бойовим хрещенням, хвилиною щастя, бо вдалося зберегти людські життя та запобігти руйнуванням.

«Тоді атака була на портову інфраструктуру Ізмаїла. А «шахед» якраз з лісосмуги заходив. І в цей час один з бійців підсвітив його лазерною указкою. Ми його добре побачили та збили. Було тоді трохи страшно, бо уламки дрону впали за сто метрів від нас», – зізнається нацгвардієць.

Якщо порівняти 2023 та 2024 роки, то атак на Ізмаїл стало значно менше. Але дрони ворог модернізував, зробив їх «хитрішими», бо вони наразі працюють точніше та швидше. «Шахеди» почали варіювати, знижуватися перед підльотом до цілі.

Тому для мобільно-вогневої групи важливі швидка реакція та злагодженість дій. А у пріоритеті – життя цивільних людей, тому знищення дронів проводиться за межами міст і населених пунктів.

«Під час атак до мобільно-вогневої групи поступає команда «Готовність № 1». Ми одразу екіпіруємося, беремо зброю, виїжджаємо на позицію, підключаємо планшети, всі спецзасоби, засоби спостереження та акустично стежимо за дронами, готові щохвилини до бойової роботи», – розповідає Дмитро.

Але бойову роботу нацгвардійців іноді ускладнює щільний туман чи дощ. Тоді військовим доводиться використовувати прилади нічного бачення чи тепловізори.

Проте, не зважаючи на зміну тактики ворога та погані погодні умови, між мобільними групами завжди існує змагання, хто більше зіб’є клятих «шахедів».

«Війна змінила мене назавжди»

Повномасштабне вторгнення рф на територію України докорінно змінило Дмитра: зокрема зовні. Він повністю переглянув свої погляди на життя, бо зараз для нього найціннішим є рідні та їхня безпека, а також мрія про майбутню родину, бажання Україні найскорішої Перемоги – та бути дотичним до неї.

«Зміни, перш за все, видно по мені. У мене є фотографія за тиждень до повномасштабного вторгнення на військове посвідчення в академії, де я в парадній формі. Нещодавно в Івано-Франківську зустрів представника з моєї рідної академії – заступника начальника курсу по роботі з особовим складом, підполковника. Він сказав, що я подорослішав на кілька років», – наголошує нацгвардієць.

А ще він каже, що роковини повномасштабної війни в Україні треба проводити не на урочистих заходах, а у повній тиші.

«У річницю повномасштабного вторгнення повинна скрізь бути тиша, щоб цілий день лунала тривога та йшли по телебаченню новини, які були 24 лютого 2022 року. Обов’язково треба відвідати могили захисників та віддати їм шану. У мене, наприклад,  загинуло п’ятнадцять товаришів, сім  перебувають в полоні, один вважається зниклим безвісти», – розмірковує Дмитро.

«Дослухайтеся до повітряної тривоги»

Дмитро вважає, що безпека ізмаїльців залежить не тільки від роботи військових, але й від самих містян, які не повинні нехтувати можливістю піти до укриття.

«Якщо я бачу, що табун «шахедів» летить на Ізмаїл, я пишу своїй дівчині, щоб вона збирала речі та йшла до укриття. Бо росіяни вже настільки втратили здоровий глузд, що влучають в будинки. І ніхто не застрахований, що дрон не потрапить саме в його оселю», – зауважив нацгвардієць.

Окрім того, він радить ізмаїльцям не знімати роботу ППО, довіряти проханням військових, бо вони оберігають життя цивільних іноді навіть ціною власного.

Дмитро бажає ізмаїльцям терпіння, трохи більше приділяти уваги військовим. А ще він хотів би, щоб в Ізмаїлі запровадили, як у Харкові, військові вишколи для цивільних, навчали тактичній медицині, бо для країни у воєнному стані це дуже важливо.