Єфросинія Костянтинівна Вельшиневська (баба Фрося) зуміла залишити глибокий слід в історії Ренійської громади, використовуючи Божий дар костоправа на користь людям. Вона стала легендою Рені ще за життя. Біля її будинку часто стояли в черзі машини та мотоцикли, які привезли постраждалих з вивихами й переломами. Слава про бабу Фросю поширилася далеко за межі міста. І як водиться у таких випадках, разом із славою поширювалися й різні байки. Що є правдою, а що вигадкою – розказала кореспондентці «Бессарабії INFORM» її дочка Олександра Антонівна Вітвицька.
Єфросинія Вельшиневська (у дівоцтві — Поламаренко) народилася 1904 року в Рені. Закінчила лише один клас церковно-приходської школи (була організована при Свято-Георгіївській церкві, що на старому кладовищі в Рені). 1928 року Фрося вийшла заміж за Антона Вельшиневського, а згодом подарувала йому трьох діточок: сина Семена та двох доньок — Ганну й Олександру. У родини була своя земля, яку обробляли разом. Також Єфросинія працювала укладачем дощок у Ренійському порту, брала участь в укріпленні берегу Дунаю в районі старого морвокзалу, працювала у саду інспектора за часів румунської влади. Коли ж землю відібрали за радянських часів, працьовита Фрося пішла сіяти рис в Долинський колгосп, потім працювала посудомийкою в їдальні ТОРГМОРТРАНСу. А от костоправом бути зовсім не планувала.
Олександра Вітвицька згадує:
Мати почала допомагати людям, можна сказати, випадково. Якось сусідка йшла з базару після дощу та й підвернула ногу. Ледве дійшла до нашої хвіртки та стала просити, щоб мама подивилася ногу і допомогла. Жіночка плакала, говорила, що нікуди не піде, доки їй не допоможуть. Мама подивилася, відчула, що кісточка вибита з місця, легенько поставила її на місце й перев’язала туго ногу. З цього випадку все й почалося. Тоді в Рені багато було роботи, адже працював порт, залізниця. Працівники травмувалися і йшли до мами, а також з усіх сіл приїжджали, з Молдови. Вона нікому не відмовляла. Не бралася тільки за давні вивихи (1-2 місяці) і відправляла до лікарів. У матері були дуже чутливі, м’які, ніжні пальці, вона могла поставити діагноз, який потім підтверджувався лікарями. Відомий в Рені хірург Михайло Романов навіть запрошував її працювати в лікарні, але вона відмовилася.
Подружжя Вельшиневських: Антон і Єфросинія
Як бачимо, Єфросинія дійсно мала Божий дар, адже без медичної освіти творила дива, на які здатні навіть не всі лікарі. Будь-якої професії, безумовно, можна навчитися, але люди відразу бачать, хто від Бога, а хто навчений: вони довіряли Бабі Фросі не тільки своє здоров’я, а й здоров’я своїх дітей. У разі біди всі знали, до кого треба йти. «Але були і неприємні ситуації, — зітхає Олександра Антонівна.
Якось до матері звернулася жінка з Долинського, в якої син упав з велосипеда, пошкодивши тазо-стегновий суглоб. Спочатку жінка намагалася самотужки компресами лікувати сина, а коли звернулася по допомогу, то вже було пізно: почалося зараження крові. Мама відправила їх до лікарів, але медики не змогли врятувати дитину — хлопчик помер. Тоді її викликали до прокуратури і звинуватили у смерті дитини. Потім розібралися, відпустили додому, але почалися переслідування. Влада забороняла лікувати людей, тому вона була змушена переховуватися і приймати хворих по сусідах. Вважала, що повинна допомагати людям. Мама багатьом допомогла, але ніколи не називала конкретну суму винагороди за свою роботу. Люди віддячували по-різному, хто як міг. Бувало, що й нічого не платили.
Після інсульту Єфросинія Костянтинівна пересувалася за допомогою ходунків, якось невдало сперлася на хвіртку і впала, зламавши стегно. Після цього шість років була прикута до ліжка. І навіть лежачи, приймала людей і допомагала їм. Одного разу дочка Олександра, яка доглядала за бабою Фросею, перелякалася:
Була на городі, зайшла до хати, а мами нема. Місця собі не знаходила — викрали її у мене. А за якийсь час повернули: привезли хлопці із Джурджулешт. Виявилося, що вона погодилася їм допомогти. Єдине, що мама не могла вже робити, — ставити на місце плечовий суглоб. Таких пацієнтів відправляла в портову лікарню до хірурга Віорела Дулогло, який це міг робити дуже добре.
Свій дар Єфросинія унаслідувала від батька Костянтина Поламаренка. Люди його називали Конаном. Був знахарем-костоправом. Його теж переслідувала влада, але румунська. Прожив 105 років, помер в 1941 році. Олександра усміхнулася:
Якось дід Костянтин невдало упав та зламав ногу, але сам поставив кістку на місце без рентгенів, обклав вербовою корою, замість гіпсу, щоб зафіксувати. Усе добре зрослося, потім ще довго нормально міг рухатися. А бабусю звали Горпиною (Агрипина). Вона народилася 1855 року, а померла 1937-го. Прожила 82 роки.
Нам стало цікаво, чи передався цей дар нащадкам баби Фросі. Олександра Антонівна розповіла, що теж має чутливі пальці, але ніколи не хотіла вчитися вправляти кістки. Навіть зізналася, що соромилася цього маминого дару, була налякана переслідуваннями. Лише один раз, коли в матері змістилася колінна чашечка (надколінник), вона попросила Олександру допомогти. Дочка змогла допомогти матері, яка пояснювала, що і як треба робити. Кілька родичок намагалися навчитися майстерності в баби Фросі, але в них нічого не вийшло.
Померла Єфросинія в 1996 році (прожила 92 роки). Провести її в останню путь прийшли всі, кому вона колись допомогла. Людей було дуже багато. Ренійцями оволодів відчай: відійшла у вічність жінка, яка врятувала тисячі людей. Хто тепер це робитиме?
Похорон баби Фросі
У Рені ще багато людей і досі пам’ятають бабу Фросю: дехто потрапив до неї з вивихом або переломом, хтось привів свою дитину, з якою трапилася біда. Ольга Лєбєдєнко розповіла кореспондентці «БІ» свою історію:
Коли була в 4-му класі, хлопчик поставив підніжку. Я впала і пошкодила ногу. Додому йшла цілу вічність, відпочиваючи, тримаючись парканів, перемагаючи нестерпний біль. Увечері повернулися з роботи батьки. Нога розпухла, вже не могла нею наступати. Батько посадив мене на мотоцикл та відвіз до баби Фросі. Це була невеличка на зріст жіночка з лагідним, добрим голосом. Вона почала мені щось говорити, руками легенько доторкалася до ноги, а потім за мить швидко все закінчилося. Вправила вивих, тісно перев’язала ногу і сказала кілька днів полежати. Я так і зробила. Дуже вдячна їй за допомогу.
Тетяна Носач розповіла, як баба Фрося поставила на місце кістки на руці її сина, коли він невдало впав і зламав руку. Рентген потім показав, що народна цілителька зробила все правильно.
Ольга Калайджи назвала бабу Фросю янголом-охоронцем. Усі в Рені знали, де її знайти, ніхто не питав, де вона живе. Пам’ять про таких людей у народі житиме вічно!
Редакція «БІ» дякує Олександрі Антонівні Вітвицькій за розповідь і надані фотографії із сімейного архіву.
