Таємниці Пригожина, повага від західних ЗМІ та ООН. Злам пошти ПВК “Вагнера” – розслідування

ПВК “Вагнера”, яка наразі являє собою купку недобитих режимом найманців, колись була однією з найвпливовіших терористичних формувань у світі. Відверті головорізи, працюючи під контролем Москви, здійснювали військові перевороти у країнах Африки, підтримували дружні до Путіна диктатури й приносили своїм власнику та кураторам мільярдні прибутки. Угруповання мало чітку ієрархію та сталу ідеологію класичного рашизму. До бунту Пригожина воно відіграло значну роль у російсько-українській війні. За часів АТО/ООС, вагнерівці займалися не лише протидією Силам оборони України, але й зачистками лідерів місцевих бандформувань так званих “ДНР” та “ЛНР”. Утім, під час повномасштабного вторгнення вплив групи “Вагнера” був по-справжньому стратегічним. Після провалу бліцкригу, “музиканти” стали чи не найбільш боєздатним підрозділом серед всього окупаційного контингенту. Маючи вкрай професійне військове керівництво, а також особовий склад із багаторічним досвідом бойових дій, найманці з цього терористичного осередку були головною рушійною силою захоплення левової частки Луганської області. Завдяки окупації Лисичанська, Сєвєродонецька та агломерації, Пригожин і компанія збільшили вплив у політичних колах, а також здобули можливість протестувати нову російську тактику залучення зеків до війни (у ПВК “Вагнера” це назвали “проєкт К”).

Ресурси, які отримали вагнерівці від держави для просування на Бахмут, були абсолютно шаленими. Десятки тисяч злодіїв, ґвалтівників та вбивць під контролем професійних “джентльменів удачі”, із загороджувальними загонами та показовими стратами, робили ПВК найбільш ефективним угрупованням загарбницьких військ Росії. Завдяки “фабриці тролів” та іншій медіа-імперії, яка належала Пригожину, “музиканти”, як їх називали у країні-агресорці, увійшли до російської культури, стали вкрай популярними серед просякнутого пропагандою населення.

Сам власник угруповання, без жодного сумніву, для середньостатистичного росіянина був культовою особистістю. Євгена Пригожина настільки поважали пересічні росіяни, що під час його походу на Москву за вагнерівців вболівали мільйони.

До редакції 24 Каналу потрапив архів пошти пресслужби холдингу “Конкорд”, до якого належали всі бізнеси путінського кухаря. Чим займався творець групи “Вагнера” до повномасштабного вторгнення, звідки у світових ЗМІ беруться статті з посиланнями на джерела у Кремлі, як посадовці ООН висловлюють повагу вбивцям, а також про шалені втрати та обман із виплатами десятків тисяч найманців читайте у матеріалі.

Мільярдний бізнес, отруєння дітей та політичні амбіції

Перш за все варто відзначити, що тіньова військова діяльність стала для Пригожина основною лише після 2014 року. До цього він займався здебільшого ресторанним бізнесом, постачанням харчування до російської армії та різноманітних державних структур. Формально цим опікувалася заснована у 1995-му році фірма “Конкорд менеджмент і консалтинг”.

Саме на неї ватажок вагнерівців записав безліч своїх інших бізнесів – ТОВ “Пресс-Кафе”, “Инвестотель”, “Конкорд-инвест”, “Визит”, “Ритм”, “Конкорд М”, “Верона”, “Школьник-ЮЗ”, “Комбинат дошкольного питания та “Продфутсервис”. Практично всі ці фірми займалися одним – обслуговуванням державних органів та структур, а також постачанням їжі до шкіл і дитячих садочків Санкт-Петербурга з Москвою. І якщо за мільярди від Управління справами президента, апарату Державної думи тощо Пригожин дійсно постачав російським елітам чорну ікру з трюфелями, то дітям олігарх відправляв відверто зіпсовані продукти.

Так, у 2019 році у дошкільних та загальноосвітніх закладах російської столиці сталося кілька масових заражень дизентерією та кишковою інфекцією. Аналогічні випадки з провини компаній Пригожина траплялися й раніше, але їх вдавалося зам’яти, проте серйозне отруєння кількох сотень дошкільників викликало гучний скандал. Насправді путінський кухар аж ніяк серйозно не постраждав: “Конкорд” юридично відмовився визнавати свою провину, але власник компанії буцімто “через благодійність вирішив компенсувати родинам постраждалих”.

На пошту пресслужби холдингу “Конкорд” тоді надходили пачки листів зі скаргами від батьків та вимогами виплат.

Практично всіх постраждалих просили написати на створену для цього пошту фабрики-виробника під назвою “Конкорд”. Чи виплатили батькам отруєних дітей обіцяні компенсації, невідомо. Утім, витратити кілька десятків рублів заради додаткового піару й здобуття слави “чесного і конкретного мужика” – це було абсолютно у стилі Пригожина. Оскільки ж скандал у російському суспільстві роздмухували місцеві псевдоліберали, власник ПВК “Вагнера” активно вступав із ними у протистояння: привселюдно критикував за прозахідну позицію, судився тощо.

Зухвале спілкування Пригожина з “іноагентами” та “ворогами Росії” робили його надпопулярним серед так званих російських “турбопатріотів”

Висловлювання в стилі “наше розслідування показало, що це … отруїли дітей” насправді лише додали Пригожину популярності серед глибинного народу. Тож масові отруєння дітей пішли йому на користь у плані особистого піару. Чого не скажеш про російських фейкових “опозиціонерів” та “антикорупціонерів”, які досі мріють про імперію, проте завжди готові принижуватися й співпрацювати навіть зі своїми заклятими ворогами. Як приклад, лист Пригожину від якогось там комітету з контролю за справами корупційної направленості з проханням підтримати їх діяльність. Псевдолібералів навіть не збентежив той факт, що путінський ресторатор перебував у них у списку затятих злочинців, про що власник вагнерівців їм і нагадав.

Зрозуміло, пресслужба пригожинського холдингу займалася не лише тим, що спрямовувала запити від ЗМІ та передавала коментарі журналістам. Однією з її задач було ведення брудних інформаційних кампаній проти ворогів Пригожина. Одним із них був губернатор Санкт-Петербурга Олександр Бєглов. Путінський ресторатор, що мріяв посадити у це крісло підконтрольну собі особу, мав давній конфлікт із цим чиновником. Тож постійно нацьковував на очільника адміністрації людей, збирав маси невдоволених політикою свого опонента.

А також колекціонував повідомлення, в яких петербуржці хейтили Бєглова.

просив надсилати на пошту гострі питання до губернатора, аби журналісти Пригожина засипали Бєглова ними під час пресконференцій.

Треба відзначити, що постійні медійні атаки приносили ватажку вагнерівців свої плоди. Зі зростанням популярності “музикантів” серед росіян у 2022 році, він мав настільки величезний політичний потенціал, що цілком міг би знищити й губернатора, і верхівку військового блоку Росії. Утім, невдалий похід проти Кремля розставив всі крапки над “і”.

“Кейтеринг” у Нігерії та напади на американські заводи

У листуванні пресслужби “Конкорда” знаходимо цікаві подробиці про діяльність кривавого угруповання найманців за межами Росії та України. Наприклад, у 2019 році на пошту написав такий собі Фрідом Бунафа, консультант з економічного розвитку. Він цікавився “унікальними послугами кейтерингу”, які може надати банда Пригожина у Нігерії.

Чим закінчилося спілкування кухаря з Бунафою, невідомо. Проте вже через 2 роки аудієнції з Пригожиним через пошту пресслужби вимагав такий собі Ігор Смирнов, що представлявся колишнім співробітником російських спецслужб. Він буцімто працював на Михайла Ходорковського, який чи то мав власні інтереси в африканському регіоні, чи то просто “копав” під Пригожина та вагнерівців.

У переписці з представниками “Конкорда” Смирнов попереджав путінського посіпаку про те, що про діяльність найманців у Нігерії відомо як Ходорковському, так і західним країнам, а інформація про співпрацю росіян із терористами може “негативно вплинути на приватну військову компанію”.

Судячи з листування, очолював роботу найманців у Нігерії колишній працівник ГРУ Андрій Трошев, який після звільнення зі спецслужби став начальником штабу та керівником служби безпеки ПВК “Вагнера”.

У листах Смирнова за 2021 рік йшлося про те, що Пригожин планує атаки на газопереробні заводи американської компанії Chevron у нігерійському районі Ескравос. Як підтвердження наявності такої інформації експрацівник ГРУ навіть надіслав Пригожину відео подорожі товариша Трошева по зброї на зустріч із Докубо Асарі – лідером Народних добровольчих сил Дельти Нігеру. Цей діяч на початку 2000-х настільки активно тероризував уряд своєї країни, що компаніям у регіоні Дельти довелося вивести більшість свого персоналу з заводів, що призвело до підйому цін на нафту по всьому світі.

Чому росіяни почали свою активність в Африці після початку відкритого протистояння із Заходом та посилили її під час повномасштабної війни? Відповідь дуже проста. Путіну було вигідно контролювати видобуток нафти, газу, золота та інших корисних копалин, аби Кремль був важливим геополітичним гравцем. Крім того, вплив на ключові райони із покладами вуглеводнів давав Москві змогу маневрувати цінами та підтримувати залежність Європи від постачання енергоносіїв із Росії.

У тій самій Нігерії Франція хотіла побудувати транссахарський газопровід, який міг би замістити левову частку постачання російського газу до Євросоюзу. Однак Путін хотів створити у країнах Заходу кризу. Саме тому за останні кілька років вагнерівці та російські спецслужби спровокували воєнні заколоти у Нігері, Буркіна-Фасо, ЦАР, Малі та Гвінеї.

Як у провідних світових ЗМІ з’являються проросійські наративи та “джерела у Кремлі”

Зрозуміло, що в Африці, як і в Україні, і в Сирії, російські найманці відмітилися шаленою жорстокістю як до цивільного населення, так і до своїх військових опонентів. Численні зґвалтування, катування, відрізання кінцівок та голів людям, а згодом – забивання їх на смерть кувалдою – почерк “музикантів”, що простежувався за ними по всьому світу.

Після численних розслідувань та публікацій, що підтверджували криваву діяльність Пригожина та його посіпак, журналісти провідних західних ЗМІ постійно намагалися зробити або інтерв’ю з Пригожиним, або ж отримати від нього коментар.

Спочатку запити стосувалися здебільшого зв’язку власника “Конкорду” з угрупованням найманців. На кожен із них Пригожин відповідав, що “не має жодного стосунку до приватної військової компанії”, а також додавав до цього купу принизливих коментарів.

Аналогічні відповіді отримували всі західні провідні засоби масової інформації до початку повномасштабного вторгнення. Ба більше, він навіть подавав позови на рашистських псевдожурналістів відносно цієї теми, та (о, диво) вигравав у суді.

Утім, запити до великої війни не йдуть ні в яке порівняння з тим, що представники відомих американських, британських, французьких, італійських та інших видань писали на пошту компанії Пригожина після 24 лютого 2022 року.

Наприклад, вже після того, як світу стало відомо про різанину в Бучі, обезголовлені тіла українських військових у Лисичанську, а також про катування полонених вагнерівцями, працівниця BBC Єкатеріна Лєнкова від імені кореспондента Стівена Розенберга висловлювала Пригожину повагу, а також називала війну “спеціальною воєнною операцією”.

Еван Гершкович з WSJ за пару тижнів до свого затримання й ув’язнення за звинуваченням у шпигунстві хотів відвідати “ПВК Вагнер Центр”, а також виставку “Художній фронт”. Хоча б не зичив здоров’я та не виказував поваги.

А от Алеся Мілорадовіч з Le Figaro й удачі Пригожину бажала, і обіцяла, що журналіст Алан Барлуе зробить інтерв’ю з ним у стилі “теплої ванни”, узгоджуватиме кожне слово в матеріалі, а також виконає всі умови для отримання інтерв’ю.

Журналістка Radio France Internationale – французького аналога Deutsche Welle, BBC World Service та “Голосу Америки” Анісса Ель Жабрі, за словами перекладачки радіостанції, має акредитацію у “ДНР”, а також “освітлювала перемогу в Маріуполі”.

Анна Ніва зі ще одного французького видання Le Point не “висвітлювала перемогу в Маріуполі”, однак визнала, що каталася окупованими територіями, має акредитацію у російському МЗС, а також послалася у листі на спільного з Пригожиним знайомого Дмитра Разумова (ймовірно, йдеться про генерального директора групи компаній ОНЭКСИМ, що належать російському олігарху Михайлу Прохорову).

Чому найвпливовіші світові медіа з величезними аудиторіями відправляли писати про російсько-українську війну осіб, які або самі були “колишніми” росіянами, або наймали в команду водіїв/перекладачів/організаторів-відвертих рашистів? Якої глибини аналітику вони можуть видати на-гора, та які наративи проштовхувати своїм читачам? Питання, звісно, риторичні. Утім, дослідження спілкування західних журналістів із представниками терористичної компанії Євгена Пригожина проливають світло на те, чому у різноманітних виданнях виходять статті з лейтмотивами: “Росія не може програти” або “Кремль використає ядерну зброю, якщо Захід не відмовиться від …”.

Та й взагалі важко зрозуміти логіку працівників ЗМІ, які досі намагаються “подивитися на проблему з іншої сторони”. Жоден горезвісний стандарт BBC не каже про необхідність висловлювати повагу людині, чиї руки по лікоть у крові цивільних людей. Ба більше, ніде не сказано, що журналісти мають давати слово терористам та окупантам.

Проте працівники The Wall Street Journal навіть після офіційного визнання ПВК “Вагнера” транснаціональним кримінальним угрупованням, все одно питали в Пригожина, що він думає з цього приводу. Цікаво, чи не надсилали американські журналісти листи бен Ладену з проханням сформулювати його позицію відносно американської політики та теракту 11 вересня?

У цьому контексті взагалі не дивно, що у статтях іноземних медіа часто з’являються максимально недолугі дані з посиланням на “джерела у Кремлі” чи якихось неназваних високопосадовців у російській армії.

Наприклад, коли в одному з коментарів для Freiland Magazine Пригожин ляпнув, що був на похоронах Сільвіо Берлусконі, італійці з Corriere della Sera миттєво почали розпитувати, чи це була особиста ініціатива путінського вбивці, чи його хтось запрошував. Попри абсолютну очевидність того факту, що підсанкційний діяч фізично не міг опинитися у Мілані.

Ще епічніше підійшла до своєї роботи “американка” Тетяна Лук’янова, представляючи видання Semafor. На запитання про присутність афганських найманців у групі “Вагнера” Пригожин познущався з неї відповіддю: “Наразі діє артилерійський підрозділ, який свого часу було навчено працювати на американських артилерійських системах, гаубицях М-777, плюс працює з протитанковими ракетними комплексами Javelin тощо – те, що нам вдається викупити в українських підрозділів, або трофейних”.

У наступному листі Лук’янова цілком серйозно питала, чи дійсно вагнерівці співпрацюють із ЗСУ щодо закупівель західного озброєння, а також цікавилася, як влаштований цей процес, якого не існує, та розпитувала, хто посередники з боку України.

Неймовірна ницість та нікчемність ООН проявилася й тут

Утім, якщо журналісти чи працівники редакцій подекуди свідомо або “в темну” працюють на користь Росії, вони хоча б не обіймають ніяких офіційних посад. На відміну від представників головного комісара ООН з прав людини.

Тільки уявіть собі, офіційний лист з інформацією про скоєння Пригожиним та вагнерівцями воєнних злочинів починається з фрази “маю за честь”.

Документ, який надіслали Пригожину члени Робочої групи з використання найманців як засіб порушення прав людини та перешкоджання здійсненню в праву народів на самовизначення, робочої групи з насильницького чи примусового зникнення, спеціального доповідача з позасудових або довільних страт і спеціального доповідача з питань сучасних форм рабства, містить кілька сторінок описів скоєних групою “Вагнера” воєнних злочинів.

Однак і сам файл починається зі звернення “маємо за честь звернутися до вас”, а закінчується “з повагою”. Цинізм найвищого ґатунку.

Тисячі зеків обміняли життя на фейкову медальку
Як не дивно, проте з початку 2023 року основна діяльність пригожинської пресслужби полягала не в тому, щоб спілкуватися з пресою. Буквально з 1 січня на пошту “Конкорда” починають тисячами надходити листи з одноманітним змістом.

Це родини загиблих під Бахмутом зеків почали шукати своїх синів, чоловіків та батьків.

Звісно, першочергово абсолютну більшість шукачів цікавило не те, чи найманець живий. Їх хвилювали виплати.

З’являлися й випадки, коли рідні “обнулених” злочинців просили надіслати їм рапорт командира про загибель найманця. Зазвичай у таких випадках вони отримували документ, в якому описували останній бій окупанта. При цьому він обов’язково мав “героїчно закидати гранатами 20 військових НАТО” або “знищити 4 бійців ЗСУ кидком ножа”, а потім загинути від щільного артилерійського вогню.

Було й багато листів від зеків, які дивом вижили у м’ясорубці, отримали важкі поранення, але залишилися без обіцяних Пригожиним сотень тисяч рублів.

Загалом повідомлень із проханнями допомогти знайти загиблого, дізнатися про обставини смерті чи пояснити відсутність виплат на пошту пресслужби “Конкорда” надійшло понад 7 тисяч. Потік був такий, що вагнерівцям довелося створити окрему пошту для обслуговування родичів давно забутих всіма осіб.

Усі путінсько-пригожинські розповіді про те, що “кожного солдата будуть навіки пам’ятати” є суцільним абсурдом, оскільки ні найманці, ні зеки, ні контрактники взагалі не потрібні своїй батьківщині після смерті чи моменту, коли не можуть далі воювати. Максимум, на що могли розраховувати вагнерівці, – це передача батькам неофіційної нагороди у вигляді медальки “Бахмутська м’ясорубка”, а також пару прапорів на могилі. І то за умов, якщо товариші по зброї заберуть тіло штурмовика.

Як приклад, випадок, що стався на Ямалі з 25-річним найманцем Віктором Ульяненком. Його багатодітні батьки були вимушені спочатку везти додому труну з сином на власній машині протягом 5 годин, а згодом – нести труну з сином на руках 3 кілометри у 40-градусний мороз. Такі от почесті “герою”.

Так само Росія “забила” й на майора, заступника командира загону “Шторм” 72 бригади, Олександра Приказчикова, який на початку бунту Пригожина потрапив до полону вагнерівців разом зі своїм керівником Романом Веневітіним. Після провалу заколоту Приказчиков пропав безвісти, а його дружині ніхто з військового командування ніякої інформації про чоловіка не надав. Тож родичка воєнного злочинця писала його викрадачам із проханням надати хоч якісь дані.

Випадків, коли родичі не отримували ані копійки компенсації за загиблого вагнерівця, було також чимало. Хоч у ПВК дійсно платили найманцям великі гроші, хоч подекуди й виконували зобов’язання щодо закінчення контрактів, обман жадібних до грошей вбивць та їх найближчих родичів у групі “Вагнера” був нормою.

З усім тим на пошту “Конкорда” постійно надходили й заявки з проханням взяти їх до “музикантів”. Іноді такі прохання надсилали матері засуджених.

Просили долучити до групи “Вагнера” і родичі засуджених генералів, і батьки підлітків.

Мабуть, єдиний “адекватний” лист від родичів загиблих окупантів надійшов вагнерівцям від Дінари Сатанової 11 липня 2023 року, вже після смерті Пригожина. Перекидаючи це повідомлення між працівниками, представники ПВК зазначали, що подібні скарги можуть почастішати. У самому ж листі, який буцімто був колективним, йшлося про те, що родичі долучених до “проєкту “К” в курсі всього, що відбувалося з їх синами, братами та чоловіками: тотальне “обнулення”, не надання медичної допомоги тощо. Крім того, автори висловлювали своє обурення тим, що вербували до загонів “Вагнера” чоловіків віком до 22 років. Звісно, ані слова про засудження самої війни члени родин окупантів не висловлювали.

Трапився у дампі пошти “Конкорда” й лист від цивільних мешканців зруйнованого Бахмуту. У ньому чоловік, на ім’я Володимир, чомусь завдячував найманцям за евакуацію його з важкохворим батьком з міста. Про те, що ніякий виїзд з охопленого війною населеного пункту їм не знадобився, якби російські окупанти не прийшли на українську землю, автор повідомлення чомусь не згадав. Однак він поскаржився Пригожину на те, що “рятівники” забрали у них всі документи, телефони та гроші, залишивши напризволяще у чужому Шахтарську.

Україна не забуде нікого

Наразі Росія фактично списала всіх, хто був дотичний до одного з найбільших кремлівських напівлегальних угруповань. Кістяк найманців з групи “Вагнера” здебільшого розподілився між підрозділами кадировців та угрупованням “Африканський корпус” під кураторством Юнус-Бека Євкурова. Лише невеличка частина “музикантів” продовжують свою криваву роботу за старими контрактами Пригожина у Малі, Судані, ЦАР, Венесуелі тощо. Крім того, чимала (але не значна у загальному контексті) кількість зеків, що доєднувалися до угруповання вагнерівців серед перших, опинилися на свободі у Росії. Вони ґвалтують, вбивають і грабують, маючи практично повний захист від кримінальних переслідувань.

Утім, оскільки всі учасники вторгнення на нашу землю є воєнними злочинцями, а вагнерівці – взагалі окремою кастою серед окупантів, українські спецслужби переслідуватимуть їх до кінця життя. У Судані чи в Малі, на тимчасово окупованих територіях чи на Курщині, а також у Москві, Санкт-Петербурзі та у рашистських глибинках. Особливо з урахуванням того, що завдяки багаторічній агентурній роботі, а також праці хактивістів, Києву відомі персональні дані кожного, хто так чи інакше був пов’язаний з пригожинським угрупованням.