Що далі? Директорка Білгород-Дністровського морського порту, який приватизували з 13-ї спроби, розповіла про деталі угоди

Білгород-Дністровський морський порт з тринадцятої спроби був проданий 8 листопада 2024 року на  аукціоні, організованому Фондом державного майна України. Єдиним учасником торгів стала компанія ТОВ «Топ-Оффер», яка за результатом й перемогла. За деталями знакової події «Бессарабія INFORM”  звернулася до директорки Оксани Кіктенко. Нагадаємо, пані Оксана у травневому інтерв’ю розповідала “БІ” про причини відсутності охочих придбати, здавалося б, престижну нерухомість. 

— Хто став новим власником порту? Яка Ваша думка про нього?

— Аукціон виграла київська компанія ТОВ «ТОП ОФФЕР», кінцевим бенефіціаром якої є Володимир Продивус. Ми зараз усі на позитиві, увесь колектив і особисто я. Уже  були деякі перемовини з  інвестором,  тому,  враховуючи,  що  це  тринадцята спроба  продажу  Білгород-Дністровського  морського  торговельного  порту, а на багатьох  аукціонах  взагалі  не  було  жодного  учасника,  ми  дуже  раді,  що  продаж нарешті відбувся, і сподіваємося, що це початок нової історії порту, і ми вже почнемо не тільки позбуватися боргів, а й брати курс на розвиток. Дуже  багато  треба  було  виконати  роботи  з  підготовки  договору  купівлі-продажу підприємства,  оскільки  кошти  вже  надійшли.  У  права  власності  новий  власник вступить тоді, коли отримає відповідь від антимонопольного комітету.

— За яку суму на аукціоні придбали порт? Яка сума була стартова?

—  Скажу,  що  наші  борги  більші  за  вартість  порту,  на  жаль.  Наш  порт  був  заблокованийі далі  продовжується  блокування,  нам  не  дозволяють  судозахід,  і тому ті незначні роботи, які ми виконуємо в якості сухого порту, не дають можливості сплачувати  борги,  які  були  накопичені  у  минулі  роки.  Ми  навіть  не  можемо виплачувати всі свої поточні зобов’язання. Порт придбали за 270 мільйонів грн. З чого складається ця сума? По-перше, 108 мільйонів – це вартість аукціону разом з податком  на  додану  вартість,  по-друге,  майже  160  мільйонів  –  це  борги, які, за умовами аукціону, новий власник має сплатити протягом шести місяців. А стартова ціна була спочатку 178 мільйонів. Оскільки на стартову ціну жодного разу ніхто не з’являвся  протягом  багатьох  попередніх  аукціонів,  система «Prozorro  продажі» автоматично перевела на продаж за п’ятивідсотковою знижкою, тобто на другому етапі вартість порту становила 90 мільйонів грн. А оскільки був лише один покупець, то порт і продався за 90 мільйонів. Плюс він сплатив 20 % ПДВ. Тож ціна з ПДВ 178 мільйонів, а 160 мільйонів  –  це  кредиторська  заборгованість,  із  них  майже  20 мільйонів  –  це  заборгованість  із  заробітної  плати,  100  мільйонів – це  бюджетні податки.

— Скільки аукціонів було раніше? Через які проблеми не було покупців?

— Кожен етап складався з двох аукціонів. І під час тринадцятого аукціону ми його нарешті  продали. Білгород-Дністровський  порт  та  його  приватизація  сповнені різними загадками, тому що перший продаж проходив дивно: напередодні 2023 року з’явилися три учасники, бо на той час був жвавий інтерес до портових операторів, які  працювали  на  Дунаї.  Ми  працювали в якості  сухого порту  і  відвантажували продукцію з нашого логістичного центру на порти Дунаю, оскільки Одеса тоді була закрита. Тому і з’явися жвавий інтерес як до Усть-Дунайського порту, який першим приватизували, так і до нашого порту. І ціна з 90 мільйонів виросла на аукціоні до 220  мільйонів, проте  згодом  переможець (підприємство «Укрдонінвест» Віталія Кропачова) не заплатив повну вартість за аукціон, і приватизація зірвалася. Наступні всі аукціони були теж невдалими. Навіть було так, що Фонд державного майна сам знімав з лота підприємство своїм наказом. На останні три взагалі ніхто не з’явився, тому ми були приємно здивовані, що  саме цей  аукціон  відбувся.  Насправді наш об’єкт ризиковий, у нього є дуже багато проблем, які мала би держава розв’язати, але, на жаль, не зробила цього. Ми зверталися і намагалися знайти рішення цих проблем,  щоб  підвищити  інвестиційну  привабливість  порту,  проте  позитивних рішень  з  боку  держави  щодо  нашого  порту не відбувалося. Перша  проблема – підхідні глибини каналу. Коли приїжджали інвестори в порт, а їх було дуже багато за два  роки  приватизації,  їм  подобалося все:  інфраструктура, наявність об’єктів, раціональне будівництво вантажного району, велика територія для розвитку, проте коли доходило до об’єктів Адміністрації морських портів, а саме до стану підхідних каналів та причалів, то на цьому й закінчувалися всі розмови й цікавість до порту, тому що за паспортними глибинами лиманського каналу 5,5 м, у нас сьогодні 1,9 м. Це глибина, яка не дозволяє зайти в порт жодному морському судну. Дуже складно буде запускати порт у роботу, ми це розуміємо, при таких глибинах. Але навіть не в глибинах  проблема, а у тому,  що Адміністрація морських портів відмовляється виконувати свою державну функцію, яку її зобов’язали виконувати Законом України «Про морські порти України» та  підзаконними актами,  де визначено, що вони виконують, по суті,  монопольну  функцію  утримання підхідних  морських  каналів  і зобов’язані їх утримувати в належному стані. Проте Адміністрація морських портів чомусь саме у Білгород-Дністровському порту не виконувала цю функцію, і маємо сьогодні ось такий стан порту.  Земснарядів  немає, вони виведені.  І на 2025 рік, наскільки мені відомо, АМПУ взагалі не запланувала ніяких коштів для утримання будь-яких об’єктів на території  філії  Білгород-Дністровського порту.  Тому, коли покупці  розуміли, що порт вони придбають, а от «морська дорога» в  порт залишається  державною,  а вона не бере на себе  зобов’язань  утримувати  її  у належному стані, відмовлялися вкладати свої гроші. Сьогодні  підхідні  канали  не функціонують, тому відразу зменшується інвестиційна привабливість. До того ж є зруйновані інфраструктурні об’єкти через воєнні дії. Портопункт Бугаз виведений з ладу, а це частина нашого порту. Там причал виведений з експлуатації,  і потрібні значні  кошти, щоб  збудувати  новий. Така  ситуація  відштовхувала  потенційних інвесторів.  У нас  було  багато й іноземців.  Ми  представляли порт  на різних міжнародних конференціях, і була зацікавленість з боку іноземних компаній. Але вони визначилися, що повернуться до розгляду цього питання після закінчення війни  в  нашій  країні. А  наші внутрішні компанії, які проявляли інтерес, на  жаль,відмовлялися через озвучені мною проблеми.

—  Які плани розвитку підприємства у власника? Який інвестиційний проєкт був представлений на аукціоні?

—  Новий власник планує відновити необхідні інфраструктурні об’єкти, щоб у майбутньому в порт заходили морські судна.

—  Що зараз відбувається з вантажопотоком?

— Ми продовжуємо працювати, але вже не з такою інтенсивністю, як на початку війни, проте періодично у нас з’являється вантаж, і ми  працюємо в якості сухого порту. Накопичуємо автомобільні та залізничні вантажі, а потім перенаправляємо в інші порти.

—  Які умови поставила держава власнику?

— До війни було більше вимог у держави до підприємців, але під час війни держава послабила умови приватизації. Найголовніша вимога – погашення заборгованості протягом шести місяців по заробітній платі та до бюджету, а от збереження профілю не  вимагають зараз. Та можу точно сказати, що, за нашими попередніми домовленостями з новим  власником, однозначно  підприємство  залишається портовим оператором, і є плани щодо його розвитку саме як портового оператора. Ми єдиний оператор Білгород-Дністровського порту, тому тепер усе буде належати новому  власнику, крім причалів і каналу.  Ми як державне підприємство завжди хотіли працювати на воді, тому завжди пропонували відновити канал, але чули відповідь Адміністрації морських портів, що їм невигідно поглиблювати наш канал. Білгород-Дністровська філія  АМПУ, наскільки мені  відомо, десять  років була збитковою. Це пов’язано з тим, що потрібні значні поглиблення прохідних каналів, а невеликі судна не дають таких портових зборів, але ж є функція держави, і вона монопольна, їм передані ці об’єкти для того, щоб вони їх утримували в належному стані. Тому ми запропонували державі, якщо так складається, що АМПУ невигідно поглиблювати канал, законопроєкт про концесію каналу.  Річ у тому, що в нашому порту ми єдиний оператор-користувач каналу,  тобто  конфлікту  інтересів ніякого немає. Враховуючи те, що сьогодні державна  політика направлена на те, щоб  усі  комерційні  об’єкти  були  приватизовані,  а Закон  про  морські  порти вже передбачає концесію стратегічних об’єктів і причалів. Чому ні? Уже є успішні проєкти по Ольвії, наприклад. Наскільки мені відомо, там передані ці об’єкти в концесію, яка не передбачає права власності, об’єкти залишаються державними, але користувач отримує і користується на певних умовах.

ДОВІДКА

До  складу  Білгород-Дністровського  морського  торгівельного  порту  входить майновий  комплекс,  що  включає  будівлі,  споруди,  транспорт,  вантажні  крани,  а також базу відпочинку та портопункт у Затоці. Основна діяльність порту пов’язана зі зберіганням і перевантаженням різноманітних вантажів.

Білгород-Дністровський  морський  торговельний  порт  є  важливим  транспортно-логістичним  вузлом  півдня  України.  Його  розташування  на  західному  березі Дністровського  лиману  забезпечує  зручний  доступ до транспортних шляхів та сприяє ефективній роботі з вантажами.

У 2022  році порт виконував роль логістичного центру для портів на Дунаї.  Він відігравав ключову роль у забезпеченні транспортування вантажів: приймав їх автомобільним транспортом і відправляв залізницею. Це дозволило підвищити вантажообіг і адаптуватися до змін у транспортній інфраструктурі країни в умовах війни.