У Білгороді-Дністровському презентували книгу Євгенії Генової «Кримськотатарські родини»

Цими вихідними у Білгороді-Дністровському пройшла цікава культурна подія – 9 листопада в затишній атмосфері простору «Аккерман Сервіс» відбулася презентація книги філологині, одеської журналістки Євгенії Генової «Кримськотатарські родини». Під час зустрічі учасники змогли не лише познайомитися з новою книгою, але й зануритися в історію, культурні переживання та традиції кримськотатарського народу. Як все відбувалося, бачила «Бессарабія INFORM».

Проведенню презентації передувала цікава прогулянка за участі авторки книги Євгенії Генової та організаторки заходу, керівниці ГО «Жінки Бессарабії» Ганни Шиманської старим містом, під час якої місцевий краєзнавець, журналіст Олександр Маркевич розповів багато унікальних фактів з історії Аккермана, зокрема його «татарського періоду». Про це «БІ» розповість у наступних матеріалах.

Тож, про що книга? «Кримськотатарські родини» — це не просто дослідницька праця, а своєрідні мемуари звичайних людей та їх родин, кожна з яких пережила важливі етапи історії Криму. Книга об’єднує історії 14 кримськотатарських родин, в яких оповідається про життєві події від початку XVIII століття до сьогодення, від російської окупації Криму до повномасштабного вторгнення росії в Україну в 2022 році. Тут переплітаються спогади про життя пращурів та свої власні, про життя «до» та «після».

Перша історія книги ─ Гульнара і Асан Сейдаметови — родина, чия історія пронизана трагічними подіями, боротьбою та відданістю своїй землі й народові.

Родину Асана свого часу депортували з Бахчисарайського району Криму, та після повернення вони осіли в Генічеському районі. До окупації Криму родина Сейдаметових відвідувала рідний Крим, а вже після ─ це стало небезпечно. У 2016 році Асан вирішив мобілізуватися до Збройних сил України, де брав участь у боях на сході країни.

Коли російські війська почали обстрілювати Херсонщину, Гульнара разом з дітьми опинилася в окупації. Через страх у паніці, яка охопила її на той момент, жінка спалила всі документи чоловіка, що свідчили про його участь в АТО. Асан і після початку повномасштабної не міг залишитись осторонь ─ він повернувся на фронт, щоби боротися за свою батьківщину. Він мав позивний «Татарин», а на голові завжди була тюбетейка з тризубом.  У своїй запеклій боротьбі за Україну, Асан мріяв повернути Крим і вірив, що одного дня так і буде. На жаль, у січні 2023 року він загинув…

Його дружина Гульнара та діти продовжують жити на Одещині, поруч із місцем поховання чоловіка. «Дім, де живуть жінки», ─ так говорить про будинок родини авторка книги.

«Там неймовірна атмосфера…У своїй розповіді Гульнара говорила, що навіть відмовляла чоловіка йти на війну – «Можливо, не варто, в тебе четверо дітей, ти вже своє повоював». Але він був непохитний: «Я не можу не воювати за Україну, адже мої предки так чи інакше пов’язані з цією країною. І я розумію, що якщо я хочу, щоб мої діти коли-небудь повернулися до Криму, то маю захищати цілісність української держави», ─ розповіла Євгенія Генова.

Одним із центральних мотивів книги є трагедія депортації кримських татар. Втрата рідної землі, насильницьке переселення на тисячі кілометрів від дому, розрив родин — ці події стали важким тягарем для кожної кримськотатарської родини, і їхні наслідки відчуваються досі. У книзі детально висвітлюється, як депортація змінила життя кримських татар, як вона вплинула на кожну родину та суспільство в цілому.

У книзі описана сумна і водночас героїчна історія родини Кадирових. Вона – українка Олена. Він – кримський татарин Сейран. Коли дівчина вперше почула історію життя родини свого майбутнього чоловіка, вона навіть не вірила, що таке могло відбуватися в Криму.

Авторка книги розповідає, що у 90-х роках місцевому населенню постійно навіювали думку, що кримськотатарські родини повернулися сюди, і тож тепер їх треба боятися, оскільки вони прийшли убивати, різати слов’ян. Сьогодні зрозуміло, для чого це робилося, штучно створюючи ілюзію братерства «слов’ян» і ворожість стосовно «не слов’ян».

 «Це штучне визначення – слов’яни. Ми так ніколи не говоримо ─ «слов’яни». Ми говоримо або українці, або болгари, або росіяни, або поляки. Там це було зроблено з дуже зрозумілою метою: штучно споріднюють, наближають росіян і українців для того, щоб нібито перед небезпекою об’єднатися. Небезпеки, як ми розуміємо, ніякої не було. Єдині люди, які дійсно постійно страждали фізично, – це були кримськотатарські діти, яких постійно ображали в школах», ─ зазначає Євгенія Генова.

Ті кримські татари, хто навчався в 90-х роках, зазнавали фізичних образ з мовчазної згоди проросійських вчителів, але це відбувалося в уже на той час незалежній Україні! І героїня цієї історії після розповідей свого майбутнього чоловіка не могла отямитися, як так могло бути, ніби вони жили в якихось двох різних реаліях. В її Криму для неї було щасливе безтурботне дитинство, а його спогади сповнені життя у якомусь напівсараї без даху, бо в родини не було можливостей придбати нормальне житло. На жаль, чоловік загинув під час повномасштабної війни, але завжди вірив у перемогу України. «Що б з нами не сталося, хто б з нас не загинув, ми все одно повинні зробити так, щоб Крим повернувся, щоб там могли жити наші діти й онуки», ─ з такими словами він став до боротьби проти ворога і зробив все можливе, аби ця мрія колись дійсно втілилась у життя.

У книзі ще багато історій родин кримськотатарського народу: вони сповнені поневірянь і смутку, але у той же час ─ багаті на приємні, а іноді й кумедні спогади.

Євгенія Генова поділилась розповіддю відомої у мистецьких колах артистки, оперної співачки Гульсум Тамак (Меметової). «Золотий голос Криму» Гульсум зараз живе у Києві. Вона розповіла згадку зі свого дитинства. Вона народилась в узбецькому місті Гулістан у родині вчителів. Сім’я активно підтримувала зв’язки з дисидентами, але дітей ще змалечку навчали нікому про це не говорити. Якось до них надійшов лист від Андрія Сахарова. А діти, знаючи, що не можна говорити це прізвище, передали його батькові, сказавши, що прийшов лист від “шекера” (з кримськотатарської — від цукру). Так і стало зрозуміло, що прийшов лист від Сахарова.

У книзі ще багато різних історій, про які можна дізнатися на її сторінках, але слід зауважити, що вони не обмежуються лише ретроспективним поглядом на минуле. Євгенія Генова також звертається до того, як змінюється життя кримськотатарських родин у сучасних умовах, особливо після анексії Криму росією в 2014 році. Цей етап став черговим важким випробуванням для кримських татар, більшість з яких опинилися поза межами півострова — в Україні та за її кордонами. Вони змушені були адаптуватися до нових реалій, зберігаючи свою культуру, ідентичність і віру у свободу.

Важливою темою є також питання боротьби за збереження кримськотатарської ідентичності. У кримських татар є легенда, якою в книзі поділились Зарема й Ескендер Барієви ─ засновники Кримськотатарського ресурсного центру. У часи, коли вороги намагалися знищити кримськотатарський народ, мудреці заховали золоту колиску в глибоких кримських печерах. Вона символізувала силу і відродження нації. Було сказано: якщо ворог знайде колиску, то народ загине. Якщо ж колиска залишиться в безпеці, народ відродиться і стане сильнішим.

 «Це така метафора збереження своєї ідентичності», ─ зазначає Євгенія Генова.

По завершенню своєї презентації авторка книги зазначила, що у кримських татар є такий вислів: «Qırımda yaşa!», що означає «Живи в Криму!». Кримськотатарський народ розуміє це так, що де б ти не був, де б ти не жив, що б з тобою не трапилося, ти маєш жити в Криму: або твої діти, або твої внуки, і ти маєш зробити все для того, щоб це сталося.

На зустрічі Євгенія Генова також поділилась з читачами своїм досвідом написання цієї книги, наголошуючи, що вона стала не лише дослідженням родинної пам’яті, а й спробою зберегти історію кримськотатарського народу для майбутніх поколінь, а також показати те, що історія цих родин ─ це не десь там далеко, а поруч з нами, наголошуючи, що й багато українців зараз через війну опинились у подібних ситуаціях ─ втрати рідного дому, розлуки з близькими. Авторка зазначила, що книга була написана для того, щоб не тільки кримські татари, але й українці могли краще зрозуміти,  наскільки важливо боротися за свою гідність, свою землю, відстоювати свою ідентичність, зберігати свої традиції, свою культуру, свою мову, навіть у найскладніших умовах.

Наостанок авторка книги «Кримськотатарські родини» подякувала організаторці заходу Ганні Шиманській, яка у свою чергу також висловила вдячність за неймовірно цікаву презентацію. А читачі подарували Євгенії Геновій на згадку букет осінніх квітів, а також попросили залишити автограф у книзі.