Прийняла понад 15 тисяч немовлят: головна жіноча лікарка Кілії Тетяна Окішор – про себе, пологи, медреформу та загрозу існуванню відділення

Всюди є люди, які являють собою цілу епоху. Інакше і не скажеш про завідувачку акушерсько-гінекологічним відділенням, лікарку вищої категорії Тетяну Іванівну Окішор. Уявіть лише, за 28 років роботи вона прийняла у цей світ умовно населення невеличкого міста – понад 15 тисяч немовлят. Разом з цим майже кожного дня вона оглядає пацієнток, планує та веде вагітності, чергує у стаціонарі, зривається на пологи серед ночі й особистих справ, а також керує колективом з близько 80 осіб. І може здаватися – як це поєднувати з особистим життям? Запевняє, що і з цим у неї повний порядок: є час і на відпочинок, і на хобі, і на зустрічі з близькими, і на себе. В інтерв’ю “Бессарабії INFORM” головна жіноча лікарка Кілійщини розповіла про шлях становлення як професіоналки своєї справи, позначила ставлення до медичної реформи, яка проходить в Україні, пояснила чутки стосовно можливого закриття відділення, а також зосередила увагу на пологах та жіночому здоров’ї. 

– Тетяно Іванівно, розкажіть про себе.

Народилася на Тарутинщині. Навчалася в Одеському національному медичному університеті, після якого мене на “два роки” направили в район – в Кілію. Але “два роки” затягнулися, і ось вже 28 років я тут. Свою практику розпочала у 1996 році, відтоді працюю лікарем акушер-гінекологом, з 2019 року очолюю відділення, якому віддала більшу частину свого життя.

– Чому обрали для себе фах саме жіночого лікаря?

– Насправді я не планувала бути жіночим лікарем. Мріяла стати анестезіологом. Але якось потрапила на гурток акушер-гінекологів. І мені дуже сподобалося.

– Скільки за всі роки роботи ви прийняли у цей світ нових життів?

– Точно порахувати нереально, але це десь від 15 до 17 тисяч немовлят.

– Маючи такий величезний досвід роботи практикуючим лікарем, чи подобається вам очолювати відділення?

– Не знаю, чи можна так казати (сміється, – ред.), але ні, не подобається. Подобається практикувати. А тут… Завідувач відділення має турбуватися не тільки про медичні, а й про побутові питання – чи вчасно доставлені ліки, чи вийшли всі на роботу, що робиться у котельні… З купою документації ще можна впоратися, але все інше насправді відволікає від того, що мене дійсно цікавить – жіноче здоров’я, пологи, здорові немовлята.

– А ви можете за шкалою від 1 до 10 оцінити те, наскільки вам подобається ваша професія, і наскільки вона є складною.

– Подобається однозначно на 10. А складність – від 1 до 10. Коли як. Все залежить від ситуації. Коли до мене надходить вагітна народжувати, я ніколи не знаю, що чекає на нас під час пологів. Чи народить вона швидко, чи довго. Сама, чи доведеться оперувати, чи все буде добре з дитиною. Ніколи не можна розслаблятися, навіть якщо вагітність проходила максимально легко. Був випадок, коли приїхала народжувати жінка, все йшло чудово, чекали, поки почнеться процес. І тут у неї відходять води, слухаємо серцебиття дитини, а його немає. На щастя, у результаті отримали здорову дитину. Це я до того, що моя робота непередбачувана. Не завжди знаєш, чи будуть сьогодні пологи, і якими вони будуть. Лягаєш спати – не знаєш, чи будеш спати до ранку. Ідеш у гості – не знаєш, чи тебе викличуть на роботу.

– І все ж цей ритм вам подобається?

– Мені подобається відчуття, що ти потрібен пацієнтам.

– Ви буквально майже завжди на роботі. І вдень, і дуже часто вночі. Чи залишається у вас час на особисте життя?

– Всього в мене достатньо – є відпочинок, друзі, з якими я проводжу час, хобі.

– Яке, якщо не секрет?

– Дуже люблю готувати та в’язати.

– Яким штатом працівників ви наразі керуєте, і якою є атмосфера у колективі?

– Це близько 80 працівників. Колектив чудовий, у нас дуже хороші спеціалісти, людяні.

– А чи є кадровий голод?

– Щоб когось критично не вистачало – ні. Але хотілося б, щоб були деякі спеціалісти. Наприклад, анестезіолог, який може робити перидуральну анестезію. І є проблема, що працюємо з таким мінімумом співробітників, що, якщо хтось, не дай Боже, захворіє або вирішить звільнитися, ніким буде замінити.

– А чи вистачає відділенню обладнання?

– Як і у випадку зі штатом працівників, так і з обладнанням, за новими правилами НСЗУ, ми можемо працювати, коли у нас виконані умови по обов’язковій кількості фахівців та критично необхідному обладнанню. Для тієї роботи, яку ми робимо, у нас є все необхідне. Але, звісно, хотілося б більше. Та все, що потрібно для огляду, пологів, порятунку в разі екстрених випадків, ми маємо. Коли є ризики, і ми розуміємо, що ситуація вище наших можливостей, відправляємо вагітну народжувати до Обласного перинатального центру.

– Яке головне досягнення, на вашу думку, за час, відколи ви очолюєте відділення?

– Те, що ми зберегли пологове відділення. Більшість пологових відділень у Бессарабії не витримали умов НСЗУ. Закрилися у Болграді, Рені, Вилковому. Татарбунарське не виконало останню норму і, з огляду на це, теж може не отримати пакет на пологи. І у нас були дуже серйозні причини хвилюватися. Нам поставили задачу з 1 квітня по 30 вересня прийняти 100 пологів. За десять днів до кінця терміну в нас не вистачало вісім. Дякувати Богу, зробили дев’ять. При цьому, пологи не стимулювали – породіллі самі до нас прийшли. Але я не була впевнена до останньго, при цьому відчувала, що ми впораємося, що ми мусимо це зробити. Загалом показник народжуваності падає щороку. У 2022-му в нас було 232 пологів, у 2023 – 223, в цьому році на цей час маємо 160. Думаю, дотягнемо максимум до 180. Раніше критичний показник на рік був всього 100, тепер це скасували. Якою буде наступна норма, я й гадки не маю, тож дійсно: найбільшим досягненням я вважаю те, що ми утримали наше відділення. Але ситуація нам непідвладна. Ми не можемо вплинути на кількість вагітностей. З огляду на те, що відбувається, приходить розуміння: ймовірно, робиться все, аби закрити маленькі пологові. На жаль! Напочатку грудня ми подамося на подовження пакету на пологи. Наразі ситуація начебто така, що ми маємо його отримати, сподіваюся, що він буде. Дізнаємося наприкінці грудня остаточно.

– А якісь ще показники на це впливають?

– Так, ми маємо відповідати усім вимогам, їх чимало. Наразі все готове, але, знову ж таки, з кожним роком вимоги ростуть, а кількість пологів зменшується. Факторів багато. Чимало жінок виїхало через війну, багато хто просто не хоче народжувати зараз, адже війна, люди не знають, що буде завтра. Але, на жаль, ця обставина нікого не хвилює. Відключення світла – як з немовлям? Чоловік на війні чи виїхав за кордон – як з немовлям? При цьому жінки у постійному стресі так чи інакше. Хвилюються через близьких, ми всі читаємо новини. Усі нервові – і пацієнтки, і співробітники. А це все дуже впливає на здоров’я! Спілкуюся з пацієнтками, скільки разів чула, що пішла б ще за одією дитинкою, але зараз страшно, може колись. Але коли це колись настане? Ніхто не може відповісти на це питання. Думаю, й сусідні пологові були б раді, щоб нас закрили, аби в них збільшилась народжуваність, бо вона всюди падає. Єдине, що ми можемо, – триматися до останнього.

– А загалом, на вашу думку, медична реформа, яка зараз відбувається в Україні, на користь пацієнта та лікарів?

– Вважаю, що ні. Я не знаю, на кого вони дивляться. Якщо на Європу – то нам до неї ще далеко. По-перше, де дороги? Кластерні, підкластерні медичні заклади – це чудово. Але як до них доїхати? Як отримати цю покращену допомогу, якщо вона недоступна? Мабуть, для молоді це ще якось виправдано, адже більше умов, і вони можуть доїхати до тієї допомоги. А якщо взяти людей поважного віку? Якщо взяти малозабезпечених? До нас породіллі з найближчих сіл не можуть доїхати, адже їм доводиться наймати машину, платити великі гроші, щоб потрапити на плановий огляд. Якось викручуємося – просимо працівників амбулаторії зробити необхідні заміри, поміряти тиск, вони нам передають дані телефоном. Але це ж ненормально, ми не можемо бути впевнені, що у тієї вагітної дійсно все в нормі, ми маємо бачити її раз на місяць. А якщо це буде не Кілія, а Ізмаїл – ще далі від вагітної?

– А саме жіноча консультація поза загрозою?

– Так, тут все простіше. Є фахівці, є обладнання.

– А як буде відбуватися процес, якщо так станеться, що пакету на пологи не буде?

– Ми будемо вести вагітність, а ближче до терміну пологів відправляти вагітних до Одеси (якщо є ризики по здоров’ю) або в Ізмаїл.

– А якщо у жінки стрімкі пологи, або вона запізно звернулася?

– А будуть народжувати вдома. Чи у кареті швидкої, як це вже відбувається. І передбачено, що начебто у приймально-діагностичному відділенні лікарні буде якийсь “куточок”, де прийматимуть екстрені пологи. Навіть не знаю, хто це буде робити – вузький фахівець чи хтось з чергових лікарів. Далі породілля дві години відпочиває, і її з дитинкою везуть до найближчого пологового.

– І як, на вашу думку, це позначиться на здоров’ї дитини чи немовляти?

– Це катастрофа. Породілля має почуватися у безпеці, їй має бути комфортно. Це впливає на процес пологів.

– А в світлі реформи та і взагалі, чи ви вважаєте гідною заробітну платню медичних працівників?

– Цього недостатньо. Ось, наприклад, лікар вищої категорії отримує 20 тисяч, з яких утримуються податки. Чи це та зарплатня, за яку престижно працювати? Звісно, нараховуються надбавки за, наприклад, додаткові години, чергування, вислугу років, поєднання практики з роботою у консультації, але чи може лікар гідно прогодувати свою родину на ці гроші? Медсестра вищої категорії наразі отримує 13 тисяч (десь 10 тисяч на руки), санітарка – 6000. Дивує цей факт: у приватній лабораторії медсестра отримує близько 18 тисяч гривень, має стандартний робочий день та значно менше відповідальності. Наші працюють 24 години, на кожного покладено надвідповідальність (розводить руками, – ред.).

– Тетяно Іванівно, після понад 15 тисяч новонароджених, яким ви допомогли з’явитися на світ, народження нового життя для вас – буденність або завжди щось особливе?

– Двояко. Це і частина моєї роботи, і… (затримує подих, – ред). Коли дитина народжується, самій так радісно. Ще дивишся на очі жінки… Це кайфово (в очах з’являється помітний блиск, – ред.). Ще коли важка вагітність, важкі пологи, і ми разом пройшли цей шлях… – це найбільша нагорода.

– А чи є у вас якийсь особистий підхід, якась “фішка”, котрі допомагають налагодити контакт з пацієнткою на пологах?

– Раніше, коли тільки починала, не мала. Але за роки праці усі ми стали психологами. Дивимося, що цій жінці потрібно: пожаліти, знеболити, просто поговорити, погладити, обійняти, або ж навпаки – підбадьорити, сказати: ану зберися, ще трохи, і ми побачимо твого малюка! Упродовж багатьох років, коли бачу, що жінці потрібно просто розслабитися, що вона надто напружена (зрозуміло, їй боляче), вмикаю класичну музику. Це працює. Мені потім це при зустрічі пригадують (сміється, – ред.).

– А яка у Вас позиція щодо приймання пологів? Орієнтуєтесь на досвід та стандартний підхід чи впроваджуєте щось нове?

– У нас дуже давно жінки не народжують на кріслі. Ми не користуємося методом Крістеллера (видавлювання дитини, – ред.), яким, на жаль, ще користуються колеги з інших лікарень. Пологи мають проходити максимально комфортно і так, як зручно жінці. Від дій, які ми робимо, до положення, яке подобається матусі. Обов’язково чекаємо, поки почнуться перейми (окрім випадків, коли жінка переходжує). Тоді і жінка, і дитина максимально готові до народження. Шийка матки готова – тоді пологи проходять швидко. Для мене найперше правило – не заважати фізіологічному процесу. Якщо потрібна якась допомога – допомогти. Якщо не потрібна – спостерігати. Не потрібно з фізіологічних пологів робити патологічні. Природа, жінка і дитина самі все зроблять. На жаль, сучасний підхід і сучасні пологи – вони у більшості оперативні. На жаль, багато хто віддає перевагу кесареву розтину. Для лікаря – так швидше. Для жінки – є якийсь стереотип, що так простіше і не боляче. Ні. Після кесарева, по-перше, значно довше відновлення. По-друге, за 5-10 років воно дає віддалені ускладнення, хронічний біль хребта, біль при статевих відносинах, кровотечі. Тому я віддаю перевагу природнім пологам, якщо це не суперечить показанням. Навіть коли є невеликий ризик, налаштовуємо жінок бодай спробувати, і в абсолютній більшості випадків у нас все виходить. Загалом у нас близько 70% фізіологічних пологів, це дуже гарний показник, один з найкращих в області. Вважаю, що це корисно і для мами, і для малюка. Кажуть, під час природніх пологів дитина формує силу волі, а мама – терпіння, яке ох як знадобиться під час виховання.

– А чи часто буває, коли матір відмовляється від новонародженої дитини? Чи засуджуєте ви таких жінок?

– Ні, абсолютно не засуджую. Ми не знаємо ситуацію, яка її до цього спонукала. В нас, на щастя, дітей не залишали дуже давно. Мабуть, років 10. Так, приходять жінки, які не хотять народжувати. Намагаємося з ними поговорити. І дуже приємно, коли після розмови жінка передумує робити аборт. Якщо жінка не хоче забирати дитину з пологового, теж намагаємося, по-перше, поговорити з нею, підтримати, зрозуміти, чому вона так вирішила. Якщо не виходить, звертаємося до соціальної служби, яка присилає психолога, питають, за яких обставин жінка могла б передумати. Буває, що жінка просто не знає, куди забирати це немовля, адже не має житла. Їй пропонують варіанти. От, наприклад, притулок у Струмку, де жінка з дитиною може прожити рік. Якщо цього недостатньо, переводять у спеціальні заклади підтримки жінок, де вони мешкають, поки матір не знайде роботу і житло. Якщо вже жінка категорично налаштована, немовля забирають і передають на карантин у дитяче відділення, звідки – у будинок маляти, найближчий такий є в Ізмаїлі.

– Який ви можете навести найстрашніший та найщасливіший випадок з вашої практики?

– Найстрашніший – коли матір не хоче свою дитину. Найпрекрасніший – коли вона через роки підходить до мене і каже: ось бачите цю дитину, я хотіла від неї відмовитись, а ви мене вмовили цього не робити, і я вам дуже вдячна. Відчуття дійсно неймовірні у цей момент.

– Як ви ставитеся до того, що деякі мешканки громади обирають для пологів інший медзаклад?

– Жінка має право вибрати той пологовий будинок, де вона почуває себе безпечно. Я не засуджую цей вибір. До того ж, кількість цих випадків дуже мізерна. Цього року лише, здається, п’ять жінок народжували в Ізмаїлі. Разом з цим до нас приїжджають народжувати з інших міст. Будь ласка, аби породіллі було комфортніше.

– З вашого досвіду, яких помилок найчастіше припускаються жінки відносно свого жіночого здоров’я? Які поради ви б дали своїм пацієнткам, аби вони не пропустили нічого важливого та, коли прийде час, змогли стати мамами?

– Кожна жінка, якщо вона здорова, має приходити на огляд раз на два роки. Якщо були якісь проблеми, то кожного року. Вони не приходять. Дуже багато жінок поїхали за кордон через війну. Там за допомогу, за огляд потрібно платити шалені гроші. Вони там не обстежуються. У декого з жителів громади немає транспорту, в місто приїхати – ціла проблема. Хтось навіть з міста не може добратися. Різні випадки. І через це зокрема маємо дуже багато онкозахворювань. І дуже прикро хоронити молодих жінок, які б могли жити, аби вчасно прийшли до лікаря. Наприклад, навіть ранню стадію раку шийки матки та яєчників ми можемо побачити під час звичайного огляду. Діагностуємо навіть і до того, як з’явилася ця хвороба, якщо бачимо зміни, які передують раку. А жінки не відвідують гінеколога 5-10-20 років. От народили дитину і більше не ходять. А коли приходять, вже пізно, нічого не можна зробити. Якщо, наприклад, є дисплазія 1 ступеню, і нічого не робити – в жінки може бути рак через 5 років. Якщо друга – рак може бути через два роки, якщо 3 стадії – вже через рік. Цьому можна запобігти ще до появи хвороби. Тож перше, що я порекомендую, – знаходьте час на себе! А жінкам, які планують вагітність, хочу сказати: найкраща вагітність – запланована вагітність. Дуже маленький відсоток жінок, приблизно 5%, приходять до вагітності і кажуть, що хочуть обстежитися перед тим, як стати мамою. Це для мене просто ВАУ! Тоді ми дивимося на загальний стан пацієнтки, призначаємо аналізи, якщо є проблема – лікуємо  її, а потім жінка благополучно вагітніє і народжує здорову дитину. А буває, що приходять з омрієною вагітністю, а там елементарне запалення, котре вже стає серйозною перешкодою… Або вже коли зіткнулися з проблемою, що вагітність не настає.

Тож, любі пацієнтки, бережіть себе, чекаю на усіх! І наостанок я хочу побажати нашим жінкам, щоб ми жили під мирним небом, були здорові, щасливі, щоб народжувалися здорові дітки. І у кожної дитини були батьки.