Леся Українка, автор “Кайдашевої сім’ї” та польське світило літератури: Аккерман надихав видатних письменників

Після демонтажу погруддя російському поету Олександру Пушкіну у Білгороді-Дністровському соціальні мережі сколихнулися від обговорень. Знайшлися й ті, хто радів цьому, й ті, хто був категорично проти, адже пам’ятка нагадувала, що поет особисто відвідував стародавнє місто. Та не Пушкіним єдиним відомий Аккерман, адже він ставав місцем натхнення відомих та значно більш важливих постатей саме для української літератури, зокрема Лесі Українки та Івана Нечуй-Левицького. Окрім цього, місто бачило відомих іноземних творців, як от польського поета Адама Міцкевича. Саме тут літературні діячі створювали свої твори або просто оспівували у них цей край. Чи не кожен мешканець Білгород-Дністровщини знає повість Нечуя-Левицького «Микола Джеря», але мало хто звертає увагу на те, що саме шляхами Бессарабії проходив літературний герой письменника. Тож «Бессарабія INFORM» вирішила детальніше розповісти читачам про відвідування цими трьома значущими в історії світової літератури постатями стародавнього міста Аккерман.

Леся Українка й Аккерман: слідами великої поетеси

Однією з найвидатніших постатей, яку згадують більшість місцевих мешканців, звичайно, є Леся Українка. Письменниця побувала в нашому краї двічі.

У різних джерелах згадується, що перший раз до Аккермана Леся потрапила сімнадцятирічною дівчиною ─ у 1888 році. Під час свого перебування в Одесі вона разом з матір’ю, також письменницею Оленою Пчілкою, та письменником Михайлом Комаровим вирушили до Аккермана, щоб відвідати знамениту середньовічну фортецю. На той час найзручнішим способом дістатися до міста був пароплав «Тургенев», оскільки моста через лиман ще не було. Подорож на пароплаві тривала близько трьох-чотирьох годин.

Богдан Комаров залишив опис тієї подорожі, розповідають в Одеському літературному музеї.

«Закохана в море, Леся часто мріяла звідати його простори, побувати ген там, за обрієм. Нарешті, бажання збулось. Кінчилось літо 1888 року, приїхала Олена Пчілка за Лесею. Ось тоді мій батько влаштував на пароплаві подорож до Аккермана», ─ писав Б.Комаров.

Лесю Українку приголомшили величезні, товстезні мури Аккерманської фортеці, які мовчазно зберігали таємниці минулих століть. Її вразила монументальність цієї середньовічної споруди, що залишила глибокий слід у свідомості.

«От уже страшна будова, нехай їй цур! Високі мури та товсті, грубі, що аж хати в їх видовбані, мов келійки, башти круглі, тяжкої архітектури, в баштах льохи та темниці з гратами залізними (певно, колись там козаки наші сиділи), тепер там дике зілля та квітки ростуть, мама казала: «Десь ото з наших козаків все те повиростало». Ми вирвали дві квітки на спомин та й подались швидше до парохода, геть з тії кріпості, бо страшно нам там зробилося, пустка така, «ще, борони боже, й головою наложити можна», ніхто й душі не прийме. А шкода, що ми були самі, бо коли б ще хто був, то б не так страшно було і можна було б краще роздивитись усюди і на валу довш постояти, а звідти такий гарний краєвид на дністровський лиман, чисто козацький краєвид, та ба, своя душа миліша, ніж усі краєвиди», ─ писала Леся до брата Михайла.

Вдруге письменниця приїхала у Бессарабію у 1891 році та прожила цілий місяць у селі Шабо. Вона жила у внучки Луї Тардана, одного з перших швейцарських колоністів, які заснували село. Це місце стало для письменниці не лише осередком відпочинку, а й інтелектуальних зустрічей. До Лесі приїздили її друзі, зокрема родина Комарових, з якими вона була тісно пов’язана, та видатний композитор Микола Лисенко.

До першої збірки Лесі Українки, яка була видана в 1893 році, увійшов цикл «Подорож до моря». У Білгород-Дністровському Центрі культури та дозвілля до 150-річчя від дня її народження спільно з Першим муніципальним створили відеоролик «Аккерманська фортеця. Лесині сліди», в якому ожили строки поетеси з цієї збірки.

Іменем Лесі Українки названі одна з вулиць Білгорода-Дністровського, а також міська бібліотека.  А у жовтні 2012 року в Білгород-Дністровському педагогічному коледжі було відкрито пам’ятник видатній поетесі.

Нечуй-Левицький і його подорожі по південній Україні

Іван Семенович Нечуй-Левицький – одна з найяскравіших постатей української літератури ХІХ століття. Південна Україна займала особливе місце в житті й творчості письменника, а зокрема Бессарабія залишила глибокий слід у його творчій спадщині.

Відомо, що Нечуй-Левицький неодноразово приїздив на Одещину. Він багато подорожував по Бессарабії та тодішній Херсонській губернії (до якої входила Одеса). Мальовничі краєвиди, чисте море, степи й багатий фольклор місцевих жителів приваблювали письменника і стали важливими темами в його творчості. Саме Чорноморське узбережжя, багате на історичні події й культурні традиції, стало джерелом натхнення для одного з його творів – повісті «Над Чорним морем» (1888 рік).

«Мене тягло на поетичний південь, де більше світла, де природа краща; мене тягло на Україну. Я попросився в Одес[у] або в Кишинев…», – так писав Нечуй-Левицький у листі до Омеляна Огоновського у липні 1890 року.

У подорожах Івана Нечуя-Левицького по південній Україні значну роль відіграло місто Білгород-Дністровський (тодішній Аккерман). Його вразила середньовічна фортеця, враження від якої він висловив у своєму творі “Микола Джеря”.

«Над самим лиманом стояла давня Генуезька твердиня з високими, довгими, темними стінами з визубнями й зазубнями зверху. Поверх стін, порослих зеленим бадиллям, стриміли високі башти. Муровані стіни з баштами ніби виходили просто з води, а в воді одбивались такі самі стіни й башти, неначе хотіли впасти в глибоку синю безодню», ─ так описує фортецю Нечуй-Левицький.

Повість стала справжньою перлиною української прози, що розкриває життя українського селянина, його боротьбу за права та свободу. У 2021 році відзначалося 145 років від написання цього твору.

У 1926 році на Одеській кіностудії була зроблена його екранізація.

До речі, у творі яскраво описується мандрівка літературного героя від панщини до вільної Бессарабії, зокрема села Кривда (Випасне) на Білгород-Дністровщині.

«Бурлаки сіли в човни і перепливли через лиман. Вони пристали проти села Кривди. Бурлаки зостались коло човна, а перевожчик побіг на гору в Кривду, де жив посадський пристав, вмовився з приставом, вернувсь і сказав, щоб бурлаки готували по п’ятнадцять карбованців за припис до кривдянського посаду. Перевожчик повів бурлак до пристава. Пристав не спитав їх, звідкіль вони і хто вони, і позаписував їх міщанами в посад Кривду. Декотрі бурлаки не мали так багато грошей; вони обіцяли принести гроші в поліцію, як тільки встигнуть заробити», ─ писав Нечуй-Левицький у своєму творі.

Відзначення творчої спадщини Івана Нечуя-Левицького триває й у сучасній Україні, особливо до повномасштабного вторгнення рф. У рамках реалізації кінопроєкту повнометражного фільму «Джеря. А завтра була воля» режисерки Ірини Правило за мотивами повісті «Микола Джеря» була здійснена низка мандрівних експедицій у Черкаській, Вінницькій та Одеській областях. Під час цих подорожей проводилося дослідження культурологічних відмінностей регіонів та порівняння описів твору з реальними населеними пунктами. Це дослідження допомогло зберегти автентичність образів та характерів, створених письменником.

Значну частину документального фільму «Джеря. Щоденник» присвячено саме Бессарабії, насамперед – Білгород-Дністровському району.

У 2023 році на знак вшанування Івана Нечуя-Левицького Білгород-Дністровська міська рада ухвалила рішення перейменувати бібліотеку-філію ім. О. Пушкіна на бібліотеку-філію ім. Івана Нечуя-Левицького. Також вулицю Некрасова в місті перейменували на вулицю Івана Нечуя-Левицького, увіковічуючи таким чином його ім’я в історії регіону.

Адам Міцкевич та його «Акерманські степи»

Адам Міцкевич – видатний польський поет, творчість якого, зокрема, пов’язана із південною Україною, де він перебував у 1825 році. Саме під час цього періоду Міцкевич створив цикл віршів «Кримські сонети», один із яких — «Аккерманські степи» — описує його враження від цієї подорожі.

Адам Міцкевич проживав деякий час в Одесі, де йому випала можливість працювати викладачем у Рішельєвському ліцеї, одному з найпрестижніших навчальних закладів того часу. Перебуваючи там, поет відвідував різні регіони півдня України, зокрема Аккерман, де провів частину травня 1825 року.

«Аккерманські степи» – перший сонет із «Кримських сонетів». Попри те, що сам цей твір не має прямого стосунку до Криму, поет включив його у цикл із композиційних міркувань.

У «Аккерманських степах» головним героєм є Мандрівник – образ людини з гірким і складним минулим, яка, незважаючи на життєві випробування, зберегла цікавість до світу. Він мандрує на возі через степи на шляху до Аккермана. Перший катрен сонета саме описує денні пейзажі Аккерманщини.

Один із найбільш символічних образів в «Аккерманських степах» – це «лампа Аккермана». У тексті сонета цей образ з’являється в момент, коли Мандрівник бачить світло на горизонті і описує його як «лампу Аккермана». Вважається, що під цим образом поет міг мати на увазі маяк, розташований на території давньої Аккерманської мечеті, що став важливою орієнтирною точкою для подорожніх і мореплавців.

Проте «лампа Аккермана» може мати й інші значення. Дехто вважає, що під цим образом Міцкевич міг мати на увазі зірки або місяць, які освітлюють шлях мандрівнику в темряві. Ще одне можливе тлумачення вказує на вогні самого міста, які видно здалеку. У такому контексті «лампа Аккермана» стає символом зв’язку з домом та минулим, де вони нагадують, що десь у рідному містечку для нього також сяють такі вогники.

У 2019 році на території Білгород-Дністровського педагогічного професійного коледжу відбулося урочисте відкриття пам’ятного знака, присвяченого Адаму Міцкевичу. На церемонії відкриття знака були присутні представники польської громади, зокрема Генеральний консул Республіки Польща в Одесі пані Катажина Солек, а також представники польських культурних товариств Одеси та католицьке духовенство.

У місті також є вулиця, названа на честь видатного поета.

Звичайно, це далеко не всі видатні люди, які мали нагоду побувати у Білгороді-Дністровському. Його також відвідували український композитор Микола Лисенко, український драматург Іван Карпенко-Карий, театральний діяч Марко Кропивницький, українські актори Марія Заньковецька, Микола Садовський, Панас Саксаганський.