Як український наступ у Курській області змінює динаміку бойових дій – переваги та ризики

У вівторок, 6 серпня, Збройні сили України розпочали несподівану й масштабну, а що головне – успішну військову операцію, коли на Сумщині без особливих проблем перетнули кордон Росії, заглибившись на десятки кілометрів у Курську область, де відкрили нову гарячу ділянку фронту. Атака стала найбільшим українським наступом на територію РФ з початку війни й засвідчила для всього світу, що “червоні лінії”, якими Кремль роками лякав світ, в черговий раз виявилися лише порожніми погрозами.

Сто років тому, після розпаду Російської імперії, українці, які проживали на території нинішніх Курської та Білгородської областей, активно підтримували створення Української Народної Республіки (УНР). Це була українська етнічна територія Слобожанщини. Велика частина цих областей мала давні українські корені, оскільки заселення українцями почалося ще в часи козацтва. А те, що місто Суджа та Білгород на короткі періоди навіть були столицями радянської України – лише ще більше підкреслює українськість цих земель. За часів радянської окупації Курська та Білгородська області стали частиною РСФРР, і згодом залишилися у складі РФ. Українська влада ніколи не висувала претензій на ці землі, однак конфлікт, розпочатий Росією у 2014 році, а особливо повномасштабна війна з 2022 року, зробила переоцінку як минулого, так і можливого майбутнього кордонів між Україною та РФ.

Еспресо розповість про значення й хронологію української військової операції на Курщині, як на неї реагує світ, які переваги відкриваються для України та чи є загрози.

Контекст операції ЗСУ в Курській області РФ та чим вона відрізняється від попередніх рейдів

Якщо проаналізувати новини іноземних ЗМІ за цей рік про війну в Україні, то вони у більшості рясніють невтішними заголовками про просування росіян на сході, втому суспільства, невизначеність завершення конфлікту та неминучі переговори найближчим часом. Однак із 6 серпня ці заголовки почали змінюватися, у них з’явилося нове невідоме, яке може у підсумку мати вирішальне значення на користь України – повномасштабні військові дії ЗСУ на території Росії та захоплення Києвом частини території РФ.

Важливо одразу підкреслити, що українська влада та Генштаб “включили” режим тиші щодо цієї операції. Тому, фактично, більшість інформації про перебіг і причини транскордонного нападу ми дізнаємося опосередковано завдяки російським воєнкорам, відео й фото українських військових та іноземним ЗМІ, які шукають або анонімні джерела у владних кабінетах, або подають думки експертів для своїх висновків.

Тож, на відміну від провального торішнього літнього контрнаступу, який був широко тиражований, анонсований та всіма проговорений, коли, здавалося, всі знали, де й коли його чекати, цього разу українське командування не припустилося такої помилки. Наступ на Курську область став несподіванкою для всіх, особливо для росіян.

У військовому мистецтві момент несподіванки відіграє ключову роль. Китайський стратег і мислитель Сунь-цзи у своєму трактаті “Мистецтво війни” писав: “Війна – це мистецтво обману. Виграє війну той, хто зможе обманути й перехитрити ворога, перетворити несприятливі обставини на сприятливі”. Тобто найважливіше, що вдалося зробити Збройним силам України – стратегічно перехитрити росіян і перейняти ініціативу, принаймні на цій ділянці фронту.

Хоча джерела Bloomberg кажуть, що військове командування Росії знало про те, що ЗСУ готували цю військову операцію, однак не проінформували диктатора РФ Володимира Путіна. Тобто розвідка Росії бачила переміщення військової техніки та концентрацію військ біля кордону, сказала про це головнокомандувачу російської армії Валерію Герасимову, однак той чомусь не надав цьому значення, тим самим дозволивши ЗСУ без початкового опору зайти на територію Росії та застати слабку оборону зненацька. “Герасимова навряд чи вдасться усунути найближчим часом, але терпіння в Кремлі щодо його ведення війни закінчується”, – відзначають у Bloomberg.

Після початку боїв у Курській області в багатьох іноземних ЗМІ написали, що вперше за 80 років із часів Другої світової війни на територію Росії ввійшла армія іншої країни. Однак це не зовсім так.

Адже насправді ЗСУ неодноразово перетинали кордон РФ. По-перше, за ці понад 2,5 року повномасштабної війни українські ДРГ не раз проникали на територію Росії, про що заявляли самі росіяни. А численні вибухи на військових об’єктах лише підтверджують це. По-друге, не варто забувати рейди Російського добровольчого корпусу, Легіону “Свобода Росії” та батальйону “Сибір” у березні – травні 2023 року на Стародубщину та Білгородщину, а в березні 2024 року – знову на Білгородську та Курську області. Тоді теж було прорвано кордон і на короткий період захоплено кілька сіл. Хоча в ГУР заявили, що ці угруповання діяли на території РФ автономно, однак усі ми розуміємо, що вони входять до Інтернаціонального легіону ТрО України, тобто фактично є частиною ЗСУ і їхні дії узгоджуються з українським Генштабом.

Та теперішній блискавичний серпневий прорив ЗСУ в Курській області справді відрізняється від усіх інших українських дій на кордоні з РФ. Адже для цього були застосовані не якісь допоміжні сили, а вперше декілька бойових бригад. За інформацією Forbes, у цьому наступі беруть участь щонайменше три бригади, кожна з яких налічує до 2 тис. військовослужбовців: 22-га і 88-та механізовані бригади й 80-та десантно-штурмова бригада. Як відзначають у виданні, участь 80-ї десантно-штурмової бригади — однієї з найкращих українських бригад — підкреслює масштаб української операції на північ від північного кордону України з Росією.

“Ця операція відрізняється від попередніх рейдів. Залучено щонайменше три бригади. Артилерія, безпілотники та протиповітряна оборона відіграють важливу допоміжну роль. З кожною годиною стає все зрозуміліше: те, що відбувається в Курську, не є нальотом, а справді вторгненням. Те, що українці вкладають значні ресурси в це вторгнення, звичайно, не гарантує його успіху. У зоні вторгнення може бути 10 тис. українських військових. Російське Північне угруповання військ, яке воює вздовж прикордонної смуги, налічує близько 48 тис. військовослужбовців”, – пишуть у Forbes.

У виданні також відзначили й “новий стиль ведення війни” ЗСУ, де першим кроком є ​​нейтралізація російських безпілотників, а потім застосування високоточних українських дронів, які, працюючи зграями, атакують російські сили. Тоді вже входять українські механізовані війська, щоб захистити нові окопи, засоби радіоперешкод висуваються вперед, і цикл повторюється. Інститут вивчення війни також повідомляв, що українці використовують “нову та інноваційну тактику”, коли малі бронетехнічні підрозділи обходять російську оборону, завдають ударів у тил і потім відходять.

У The New York Times нарахували ще більше бригад, які задіяні у військовій операції ЗСУ на Курщині. За їхніми даними, військові аналітики заявили про участь “щонайменше чотирьох бригад, що є рідкісним прикладом успішних великих маневрових операцій українських сил”.

“Здається, це досить добре скоординована та спланована об’єднана збройна операція”, – сказав виданню Франц-Штефан Гаді, військовий аналітик із Відня. “Залучені засоби радіоелектронної боротьби, які були розгорнуті для блокування російського командування та контролю. Задіяна протиповітряна оборона, щоб створити бульбашки ППО навколо українського наступу. І задіяні досить ефективні механізовані формування, які рухаються вперед у досить стабільному темпі”.

Колишня аналітикиня Пентагону з питань російського військового потенціалу Дара Массікот сказала найбільшій радіостанції США NPR про “близько чотири-п’ять частин українських бригад”, які вона оцінила в 10-12 тис. солдатів. Туди входять і Сили безпілотних систем – новий рід війська, який відповідає за безпілотники.

Крім цього, варто не забувати, що такі операції також потребують допомоги від військ спеціального призначення ГУР та СБУ, оскільки вимагають чимало розвідувальної роботи та успішних точкових ударів на території ворога.

Всі експерти сходяться на думці, що цей напрямок атаки був обраний в першу чергу через слабку лінію оборони. Адже російські військові покладалися переважно на підрозділи, які вже були розгорнуті поблизу цього району, а це строковики та нерегулярні формування без бойового досвіду, на відміну від загартованих боями солдатів, які воюють в Україні. Також варто врахувати той факт, що росіяни готувалися на Сумщині відкрити ще одну лінію фронту, тому ЗСУ просто їх випередили, щоб не сталося ситуації, як у травні на Харківщині.

Хронологія наступу ЗСУ на Курщині – основні відомості

Поки українська операція триває, Генштаб ЗСУ не розповідає ніяких деталей й не надає інформації про дії українських воїнів на території Росії. Тому наразі про хронологію Курської операції ми не знаємо подробиць, лише відголос від російських воєнкорів та іноземних ЗМІ, але в цілому картина може виглядати наступним чином.

6 серпня
Вранці ЗСУ кількома групами перетнули кордон РФ на території Суджанського і Кореневського районів. Російські війська й авіація були направлені для протидії. За даними РФ, у боях брали участь близько кількох сотень українських військових, 11 танків і понад 20 бронемашин. Основні напрямки наступу ЗСУ були в районі Олешні та Миколаєво-Дар’їно.

Вже о 10:01 губернатор Курської області заявив, що російські сили нібито зупинили прорив. Підрозділи ЗСУ на іноземних БТР Stryker змогли вийти на трасу Рильськ – Суджа. Українські медіа показали відео з полоненими російськими військовими та фото згорілого вертольота Ка-52.

Продовжувалися зіткнення на трасі неподалік Суджі. Російські війська вели вогонь по позиціях ЗСУ. Росіяни заявили, що відтіснили ЗСУ назад через кордон. Однак вже близько 21:30 з’явилися фото знищених російських танків неподалік Суджі. Станом на вечір ЗСУ вже контролювали декілька сіл поблизу кордону.

7 серпня
Зранку 7 серпня українські війська перебували в 11 населених пунктах і просунулися до 15 км углиб російської території, з шириною фронту приблизно 10-11 км. Було зафіксовано ураження російського гелікоптера Мі-28 FPV-дроном.

Українські сили наблизились до Суджі, де через обстріли значна частина населення евакуювалася. Місцева влада РФ повідомила, що місто в оперативному оточенні, а українські війська захопили газовимірювальну станцію “Суджа” – останню функціонуючу точку транспортування для трубопроводу, що постачає російський природний газ до Європи через Україну.

Вдень диктатор РФ Володимир Путін скликав раду безпеки, назвавши ці події “масштабною провокацією”. Україна не коментувала ситуацію, але влада Сумщини оголосила обов’язкову евакуацію 23 населених пунктів через загрозу обстрілів, а це близько 20 тис. людей.

Також у мережі повідомлялося, що ЗСУ ввійшли до міста Коренево, яке за 25 км від кордону і де українські сили взяли в полон кілька десятків російських військових. Увечері внаслідок атаки FPV-дрона був поранений відомий російський військовий пропагандист Євген Піддубний.

У The Telegraph повідомили, що ЗСУ за менш ніж 48 годин захопили більше територій у Курській області, ніж за весь літній контрнаступ 2023 року.

8 серпня

За повідомленням іноземних ЗМІ, на ранок 8 серпня Збройні сили України прорвали дві лінії фортифікацій на Курщині, які обійшлися Росії в 15 мільярдів рублів. Зранку українські сили контролювали західну частину Суджі та прилеглі дороги, де тривали стрілецькі бої. Окремі групи військових досягли населених пунктів Івниця та Анастасіївка, просунувшись углиб Росії на 23-26 км.

На третій день наступу зона бойових дій розширилася до 430 квадратних кілометрів. А це більше, ніж площа міста Дніпро. Вдень українські сили взяли під контроль ще декілька сіл – Козача Локня, Богданівка, 1-й Княжий і 2-й Княжий, де також відбулися стрілецькі бої. Війська України були помічені на відстані 35 км від кордону. Російські військові блогери стверджували, що “Суджа для нас фактично втрачена” і що українські сили просуваються до Льгова, а звідти до Курської АЕС всього 25 км.

9 серпня
Українські війська захопили близько 100-200 квадратних кілометрів території (приблизна площа Львова), просунувшись на глибину близько 10 км від кордону. Зона бойових дій розширилася до 600 квадратних кілометрів. Зранку з’явилися повідомлення про уражену колону російських військ поблизу Октябрського в Рильському районі. Завдяки удару HIMARS було знищено 15 вантажівок із значними втратами серед російських солдатів (сотні військових).

У цей день командир чеченського підрозділу “Ахмат” Апти Алаудінов вперше визнав, що українські сили контролюють населені пункти вздовж кордону, а його підрозділи начебто уникли зіткнення з ними, бо очікують “підкріплення”. 9 серпня також повідомлялося, що російське підкріплення почало прибувати до Курської області, де тривали бої за Суджу, зокрема була перекинута важка артилерія.

Російські війська також зайняли позиції для захисту Курської АЕС після повідомлень про бойові дії поблизу. Всі дороги до станції було заблоковано. Через удари українських дронів на Курщині були пошкоджені інфраструктурні об’єкти, що призвело до масштабних відключень електроенергії в регіоні.

Також було повідомлення, що в Суджі українські війська захопили склади боєприпасів, які могли бути використані для наступу на Сумщину. Крім цього, в цей день український дрон знову збив російський гелікоптер.

У The Washington Post написали, що повне повернення Курської області під контроль Росії може зайняти багато часу, можливо й рік.

10 серпня
На п’ятий день прориву кордону, Росія ввела режим контртерористичної операції у Брянській, Курській та Бєлгородській областях через загрозу з боку України. Цей режим передбачає посилення охорони, обмеження руху, перевірку документів і контроль телефонів. Востаннє такий режим було застосовано в Москві, Московській та Воронезькій областях під час короткого заколоту Євгена Пригожина, лідера вагнерівців, який відбувся минулого літа. Також нібито з зони бойових дій у РФ евакуювали 76 тис. росіян.

У цей день у Міжнародному агентстві з атомної енергії запевнили, що “стежать за ситуацією, пов’язаною з військовою діяльністю, яка, як повідомляють, відбувається в районі Курської атомної електростанції”. Також активізувалася Білорусь: міністр оборони наказав стягнути війська до кордону з Україною.

Українські війська також здійснили невелике вторгнення в Білгородську область, зокрема 252-й батальйон брав участь у зіткненнях у селі Пороз, Грайворонського району, і пізніше заявив про його захоплення. Повідомлялося про знищення ще однієї російської колони росіян на Курщині, а також ворожого винищувача.

Хоча ввечері 10 серпня російські ЗМІ повідомляли, що площа бойових дій на Курщині зросла і становить 650 квадратних кілометрів, у The New York Times написали, що загалом ситуація в Курській області нібито стабілізувалася, а просування українських військ на північ було в основному зупинено російськими підкріпленнями. Аналітик Black Bird Group, фінської організації, яка аналізує супутникові зображення та вміст соціальних мереж з поля бою, Пасі Паройнен сказав виданню, що докази свідчать про те, що Москва змогла загальмувати основні досягнення українців на російській території.

“Зараз ми переступаємо фазу, коли було досягнуто легких здобутків, – сказав він про початковий прогрес України. – На цьому етапі протягом перших трьох днів спостерігався найшвидший рух, і в п’ятницю, я думаю, ми почали бачити наслідки російської відповіді”, – додав експерт.

Що може дати Україні Курський наступ та які можливі ризики

Повномасштабна війна триває понад 2,5 року. За цей час світ звик до того, що в основному російська армія наступає, а українська – захищається. Так, ЗСУ змогли прогнати окупантів спершу з північної України і захистити столицю, а згодом – провести блискавичний Харківський контрнаступ та ще й звільнити Херсон. Однак надалі успіхи набули більш локального характеру. А весь 2024 рік проходить під невпинним чи не щоденним просуванням росіян на Донеччині, а з травня – і на Харківщині. Тому цей своєрідний “хід конем” з боку Генштабу України, коли вдалося за кілька днів взяти під контроль кілька сотень квадратних кілометрів території, хоч не української, та все ж нагадав усьому світу, що Україна здатна успішно атакувати й може відвоювати територію в росіян.

Тож український наступ на Курську область спричинив значний резонанс у світових ЗМІ, тема війни України з російським агресором знову зайняла перші шпальти газет. Але, напевно, чи не найцікавіший предмет обговорення тепер – розвінчання російських міфів і відкриття нових стратегічних можливостей для України, які мають і свої потенційні ризики.

Основні міфи, які розбив український наступ:
Неприступність російських кордонів. Раніше вважалося, що російський кордон захищений від будь-яких значних вторгнень. Однак цей наступ показав, що українські сили здатні успішно проникати на російську територію й утримувати значні захоплені позиції. Ці події також демонструють, що російські війська не завжди здатні оперативно реагувати на подібні загрози. Це ставить під сумнів ефективність російської армії в захисті своєї території, особливо зважаючи на великі розміри РФ, де є багато прогалин в обороні.

Червоні лінії про ядерну відповідь. Раніше російське керівництво, включаючи Володимира Путіна та інших високопосадовців, неодноразово попереджало, що напад на російську територію, зокрема важливі інфраструктурні об’єкти, може стати приводом для застосування ядерної зброї. Ці заяви слугували своєрідним запобіжником, щоб стримати будь-які потенційні атаки на територію РФ. Однак українські сили в черговий раз продемонстрували, що насправді росіяни використовують ядерну зброю як страшилку для просування своїх інтересів через загострений страх Заходу. Тобто погрози використання ядерної зброї є більше частиною інформаційно-психологічної війни, ніж реальною стратегією РФ. Або, як написали в The Guardian, “червоні лінії Путіна – лише слова, а Росія – не така сильна, як прийнято було вважати”.

Міжнародна реакція на використання західної зброї на території Росії. Якби західним політикам у 2022 році сказали, що їхню зброю будуть застосовувати на території РФ, вірогідно, ми б тоді почули різку критику, яка б межувала з погрозами припинити її постачання. Адже спершу союзники України дуже побоювалися “ескалації конфлікту”. Однак крок за кроком, від танків до літаків та від ударів далекобійними ракетами по тимчасово окупованому Криму, а тепер і по території РФ, світові лідери змінили риторику, розуміючи, що Україна має право захищатися так, як вважає за потрібне, коли це не суперечить міжнародним правилам війни. Тому, коли розпочався наступ ЗСУ на Курщині, у США та ЄС не висловили стурбованості, а спокійно сказали, що Київ може захищатися включно з завданням ударів по території ворога, що це суверенне право України і ніяких проблем із застосуванням західної зброї немає.

Які основні вигоди для України несе ця неочікувана атака:
Стратегічна перевага й публічний ляпас Путіну. Атака на Курську область може відвернути увагу та ресурси російських військ з інших ділянок фронту, наприклад на Донбасі та Харківщині, через перекидання військ звідти на допомогу Курщині. А це полегшило б українським силам завдання захисту позиції в Україні. Це також деморалізує російське керівництво і населення, яке вірить у всесильність свого диктатора Путіна. Чим більш успішною буде операція ЗСУ в Курській області, тим більше можна підірвати авторитет Путіна й російського командування в очах росіян. Адже, якщо влада не здатна захистити їх, натомість посилає війська в Україну, то чи правильними є її дії?

Покращення стану морального духу серед українців. Довгий час у нашому інформаційному просторі переважали невтішні новини про просування росіян. Однак успішні операції на російській території знову нагадали українцям, що ЗСУ здатні масштабно атакувати. А відео й фото наших військових, які беруть у полон російських солдатів, нищать їхні колони та знімають російські прапори з будівель, додають наснаги боротися далі. Це також підвищує моральний дух серед самих українських військових, демонструючи, що Україна має здатність завдавати ударів у відповідь навіть у найнеочікуваніших місцях.

Посилення дипломатичних позицій України в переговорах із союзниками. Успішний наступ може посилити підтримку України з боку міжнародної спільноти, оскільки демонструє рішучість країни у захисті своєї території та здатність вдало протидіяти агресії. Цей наступ зменшує вплив російських “червоних ліній” про застосування ядерної зброї, відповідно, відкриває нові можливості для підтримки атак України по військових об’єктах на території РФ.

Створення “санітарної зони” для захисту Сумщини. Завдяки цьому наступу ЗСУ вдалося випередити російські війська й зірвати їхні плани щодо наступу на Сумщину. Це знижує ризик раптових атак на українські міста та села на прикордонній території, якщо українські сили зможуть надовго закріпитися на Курщині.

Контроль над російською територією як важіль тиску. Про можливі переговори Києва і Москви говорять вже місяцями. Особливо враховуючи, що до влади в США може прийти Дональд Трамп, який пообіцяв такі переговори провести ще до кінця цього року. До того ж у Києві також підтвердили, що на другий Саміт миру, який у найближчі місяці відбудеться, буде запрошено Росію. Тож, володіючи територіями Росії, Україна може використовувати їх як предмет торгів на цих переговорах. Тобто РФ може бути змушена поступитися Україні в певних питаннях, щоб повернути свою територію. Це відкриває можливість для Києва вимагати повернення захоплених українських територій в обмін на відступ з російських земель.

Зміцнення позицій на переговорах про обмін полоненими. Якщо не вдасться розіграти карту з обміном територій, тоді можна спробувати повернути додому чим більше українських заручників та полонених, які утримає Кремль. Поповнення обмінного фонду шляхом великої кількості полонених російських військових, захоплених під час українського наступу на Курщину, є значною перевагою для України. Адже дає додаткові козирі для проведення більшої кількості обмінів на українських полонених, які перебувають у руках росіян. Це також може полегшити визволення цивільних осіб, незаконно утримуваних на окупованих територіях.

Крім видимих переваг, звісно, є можливі ризики:

Розширення фронту та збільшення потреб ЗСУ. Розширення бойових дій на російську територію може призвести до розтягування українських ресурсів та ускладнити управління фронтом, що може в майбутньому негативно вплинути на загальну ефективність військових операцій. Адже лінія фронту й так складає тисячу кілометрів, а тепер додалися ще десятки кілометрів на ворожій території. Крім того, залучення таких великих українських сил на Курщині означає, що на інших ділянках фронту може відчуватися ще більша нестача ресурсів. Тому багато західних експертів називають такий наступ ЗСУ авантюрою, яка може як принести нові вигоди, так і додати нових проблем. Все залежатиме від кінцевого результату, а також тих цілей, які переслідує українське керівництво цим несподіваним ударом. Однак поки українська влада офіційно мовчить, лише є певні натяки. Для прикладу, 8 серпня під час презентації застосунку “Армія+” президент Володимир Зеленський сказав, що “українська армія вміє дивувати, і вміє досягати результатів… завжди досягає успіху, коли вміє відкинути застаріле, діяти нестандартно та абсолютно чітко виконувати те, що було задумано заради наших українських результатів”. Що було задумано, поки залишається таємницею. Ввечері 10 серпня Зеленський під час вечірнього відеозвернення був трішки точнішим і сказав, що українська армія займається “витисканням війни на територію агресора”.

Відповідь РФ – нові масовані ракетні атаки по цивільному населенню. Звісно, що будь-яка дія має протидію. Росіяни, які від перших днів повномасштабної війни показали, що готові вбивати й катувати цивільне населення України та руйнувати інфраструктуру, можуть ще більше робити те, що вони постійно роблять і видають за перемогу – обстрілювати багатоповерхівки, торговельні центри, лікарні та інші місця скупчення людей. Зокрема, 9 серпня РФ завдала удару по торговельному центру в Костянтинівці, де загинуло 14 людей і ще пів сотні було поранено. Також варто згадати, як під час попередніх рейдів прикордоння України зазнавало ударів сотень ворожих КАБів.

Міжнародна реакція залежно від перебігу наступу. Важко знати напевне, чи українське командування погоджувало свої дії з західними союзниками, однак їхня стримана й позитивна реакція говорить, що швидше так, ніж ні. Однак, враховуючи, що це вже територія РФ, а не України, є ризики, пов’язані з цивільним населенням. Чим більше росіян може постраждати, тим більше це на руку Кремлю, адже влада РФ зможе використати свої пропагандистські наративи як для внутрішньої, так і для зовнішньої публіки про війну з “нацистами” і тому подібне.

Застосування тактичної ядерної зброї. Це найменш імовірний сценарій, однак така вірогідність зберігається, оскільки російське керівництво, якщо відчує, що влада вислизає з його рук, а ЗСУ закріплюватимуть свої успіхи на території РФ, може вдатися до останнього аргументу – ядерної зброї, однак тактичної. Хоча це автоматично означатиме, що Росія відкриває скриньку Пандори і наслідки будуть непередбачувані, тому про такий гіпотетичний сценарій можна говорити хіба якщо ЗСУ будуть під Москвою.

Підсумовуючи сказане. Безперечно, що український наступ на Курськ є стратегічно важливою операцією, яка має як значні можливі вигоди, так і потенційні ризики. Українська сторона намагається завдяки нестандартному рішенню переламати хід подій на свою користь, особливо, відчуваючи наближення можливих переговорів, щоб мати на них сильнішу позицію. Для розуміння повної картини важливим залишається пояснення українським вищим керівництвом мети й результатів цієї операції. Та факт є очевидним, що кожен український успіх на фронті й, відповідно, невдачі росіян – допомагають нам пришвидшити перемогу в цій війні.