«Рівень збереження традицій в Бессарабії вражає»: в Ізмаїлі презентували результати унікальної фольклорної експедиції

Вчора, 22 липня, в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті команда проєкту «Музична спадщина Буджака» відзвітувала про первинні  результати своїх чотирьох експедицій зі збору музичного фольклору на півдні Одещини, які проходили влітку. На заході побувала й кореспондентка «Бессарабії INFORM».

Перша експедиція тривала з 13 по 18 червня болгарськими селами (Криничне, Городнє, Нові Трояни, Кубей Болградського району та Зоря Білгород-Дністровського району), друга – з 21 по 26 червня гагаузькими населеними пунктами (Виноградівка (Курчу), Дмитрівка, Олександрівка Болградського району та Котловина Ізмаїльського району), третя – з 4 по 10 липня українськими селами (Плахтіївка, Нерушай, Лиман, Струмок Білгород-Дністровського району та Шевченкове Ізмаїльського району) четверта – з 17 по 22 липня молдавськими населеними пунктами (Міняйлівка, Фараонівка, Борисівка Білгород-Дністровського району та Фурманівка Ізмаїльського району).

Варто зазначити, що проєкт виконується за підтримки громадської організації «ІНІЦІАТИВА «ЛЮДИ»» та Фонду «Партнерство за сильну Україну», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

Результати фольклорних експедицій по Бессарабії презентував керівник проєкту «Музична спадщина Буджака» Артем Целіков, який є уродженцем міста Арциз та має фахову біологічну освіту. Обличчям проєкту є Степан Міньковський з села Городнє Болградського району, останній виконавець на кеменче (болгарському народному інструменті). Музикантові вже близько дев’яноста років. Саме з цього талановитого болгарина у Артема ще до війни народилася думка реалізувати цей унікальний фольклорний проєкт.

«В ХХІ столітті, коли ми перебуваємо здебільшого в онлайн-середовищі, народні методи грання танців та співу потихеньку відмирають. Молодь виїжджає в міста, де немає автентичного середовища.

Наша команда наразі працює з архівами в Інституті мистецтвознавства, фольклористики  та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, в Одеській національній музичній академії ім. А.В.Нежданової, з касетами, що передають люди. Також ми їздимо у фольклорні експедиції, аби створити певний напіввідкритий громадський архів в Інтернеті, куди може людина вільно зайти. Ми хочемо, щоб кінцевий продукт на YouTube-каналі був мовою респондентів, а все інше буде дублюватися субтитрами», – пояснив Артем.

За його словами, проєкт подавався на програму «Спадщина: простір для роботи», яка фінансується Фондом «Партнерство за сильну Україну» завдяки багатьом іноземним донорам. Ідея була підтримана. Учасники проєкту отримали кошти, аби закупити техніку, покрити витрати на поїздки, на монтаж тощо. 15 серпня цей проєкт вже має закриватися. Буде створений YouTube-канал, де будуть викладатися по десять найяскравіших відео з кожної експедиції.

«Згідно архівних правил, ми будемо зберігати весь матеріал в необробленому вигляді з анотаціями. Далі хотілося б, аби ці архіви оброблялися науковцями», – розповів керівник проєкту.

Учасник проєкту, фольклорист В’ячеслав Вінчура був здивований рівнем збереження традицій в Бессарабії, бо в якому селі «не копни, все є». Він зазначив, що в болгарській та молдавській культурах люди пишаються своїм музичним супроводом, а в українців збереглися унікальні обрядові дійства.

«Під час експедицій траплялося дуже багато респондентів за дев’яносто років, які ще співають. За кожний сеанс записувалося в середньому до тридцяти пісень. Наші фольклорні мандрівки дуже часто нагадували польове дослідження зі створенням швидкого опитувальника, бо був мовний бар’єр, зокрема, з носіями молдавської культури», – зауважив фольклорист.

В’ячеслав Вінчура наголосив на тому, що під час експедицій учасники проєкту намагалися записувати не тільки музику, але й обрядові дії, історичні спогади про голодомор 1946-1947 рр. та колективізацію. Зокрема, у Струмку Татарбунарської громади віднайшли унікальну світлину 50-х років минулого століття, де зображені чоловіки в костюмах волхвів, яких водили три дні (з 7 по 10 січня). Зірку та шапку заквітчували дівчата. На чоловіках – спідниці, червоні кохти (місцева говірка- ред.), стрічки та пояси. Це унікальний обряд волхвів, який не зустрінеш серед українців на інших територіях нашої держави.

Дуже вразила учасників експедиції гра на музичних інструментах Сергія з Фараонівки Петропавлівської громади Білгород-Дністровського району, який займається скотарством. Для відтворення народної музики чоловік використовує відра, шафу, тобто грає все, що можна. Музикант жартує відносно свого вміння: «Це мені Бог послав».

У кінці зустрічі представники кафедр української мови і літератури, музичного та образотворчого мистецтв, історії та методики її навчання, керівники Центру громадянської освіти, Центру регіонального розвитку, Центру української мови і культури Ізмаїльського державного гуманітарного університету запропонували гостям долучитися до наступного проєкту, або науково обробити зібрані архіви, видати спільну фундаментальну працю для нащадків. Більш того, ректор ІДГУ Ярослав Кічук анонсував підписання меморандуму про співробітництво з учасниками проєкту «Музична спадщина Буджака».