“Якщо я не буду займатися Василем Стусом, то він буде нікому не потрібен”, – син відомого українського поета розповів “БІ” про батька та враження від Ізмаїла

0 коментарів 32319 переглядів

Ви можете обрати мову сайту: Українська | Русский (автоперевод)


Приїзд у травні до Ізмаїла Дмитра Стуса, сина видатного поета і борця за українську незалежність Василя Стуса, викликав неабиякий інтерес аудиторії. До Міжнародного дня музеїв, який святкується 18 травня, нащадок привіз  до Обласного центру естетичного виховання факсимільні копії з робіт Тараса Шевченка, що зберігаються в Національному музеї Кобзаря у Києві. Кореспондентці “Бессарабії INFORM” вдалося поспілкуватися з видатною постаттю в українській літературі та культурі, бо жодна людина, яка знається на творчості Стуса-молодшого, не ставить наголос на слові “син”, адже він – самодостатня особистість, людина, що реалізувала себе на сто відсотків.


Варто зазначити, що наш співрозмовник – український письменник, літературознавець, кандидат філологічних наук, лауреат Шевченківської премії, голова правління громадської спілки «Стус.Центр», генеральний директор Національного музею ім. Т.Г. Шевченка, почесний член Азербайджанської спілки письменників.

Культурні проєкти для Ізмаїла

Дмитро Васильович відвідав столицю Придунав’я вперше, виконавши важливу культурну місію – познайомити містян з виставкою «Тарас Шевченко: Мозаїка малярства», де представлено 41 репродукцію творів митця з колекції Національного музею Тараса Шевченка.

"Якщо я не буду займатися Василем Стусом, то він буде нікому не потрібен", - син відомого українського поета розповів "БІ" про батька та враження від Ізмаїла

Майже половину мистецького доробку художника становлять пейзажі. На виставці експоновані твори, виконані Шевченком у різні періоди творчості. Твір “У Києві” увійшов до альбому «Мальовнича Україна» (1844 рік), задум якого виник у художника під час першої подорожі Україною, коли митець замальовував краєвиди, прикметні чи то красою, чи за історичними спогадами. Поряд експонуються твори, виконані Шевченком під час другої подорожі Україною. Серед них – «Богданові руїни в Суботові», «Чигиринський дівочий монастир» (1845 рік), «Аскольдова могила», «Почаївська лавра із заходу» (1846 рік).

"Якщо я не буду займатися Василем Стусом, то він буде нікому не потрібен", - син відомого українського поета розповів "БІ" про батька та враження від Ізмаїла

"Якщо я не буду займатися Василем Стусом, то він буде нікому не потрібен", - син відомого українського поета розповів "БІ" про батька та враження від Ізмаїла

"Якщо я не буду займатися Василем Стусом, то він буде нікому не потрібен", - син відомого українського поета розповів "БІ" про батька та враження від Ізмаїла

« З Ізмаїльською картинною галерею ми довго готували цей проєкт. Ізмаїл – це вже третє місто, де представлена виставка «Тарас Шевченко: Мозаїка малярства». До цього вона експонувалася в містах Кропивницький, Івано-Франківськ та Кам’янське Дніпропетровської області, селищі Кирилівка на Запоріжжі та селі Моренці в Черкаській області.

Дана виставка – перша якісна оцифровка Кобзаря, що показувалася для мешканців та гостей Ізмаїла. Ця подія для директора картинної галереї стала дуже важливою, оскільки ми могли забезпечити доступ до державних скарбів для ізмаїльців», – зазначив Дмитро Васильович.

Він розповів, що ініціатива була реалізована не за бюджетні кошти, а за гроші партнерів.

«Для реалізації подібного проєкту має хтось безкоштовно попрацювати з програмістів. У нас дуже багато волонтерів, які теж вкладають свою працю.

 Зараз довкола музею Т.Г. Шевченка і громадської спілки «Стус.Центр» утворилася певна спільнота людей, з якими ми говоримо про реалізацію тих чи інших проєктів. Але вони ще роблять і багато іншої роботи: забезпечують госпіталі, хтось тягне на собі біженців. Проговорюємо, що більш важливо, що менш пріоритетно. Ясна річ, що коли мова йде про якісь нагальні потреби, пов’язані з людськими долями чи життями, вибір в більшості випадків схиляється в цей бік», – наголосив директор музею.

Окрім того, Дмитро Стус обговорив із директоркою Ізмаїльської картинної галереї Іриною Федоровою ще один проєкт, пов’язаний з євроінтеграцією, – «Гойя і Шевченко: Споріднені душі». В експозицію увійшли графічні твори Т. Г. Шевченка та копії офортів з оригінальних дошок Франсіска де Гойї, що зберігаються в однойменному музеї у місті Сарагоса (Іспанія). Але, щоб його втілити у життя, треба знайти чимале фінансування.

«Франсіско де Гойя був автором, письменником та художником. Його знають в Європі. І Тарас Шевченко, який представляє Україну, – поет та художник. Ці виставки проводилися в п’яти країнах світу та по Україні», – зауважив Дмитро Васильович.

Враження від міста

Наш співрозмовник із сумом констатує, що, на жаль, культурна політика в Україні не дуже сприяла культурному розвиткові регіонів. Але сам факт, за словами Дмитра Стуса, наявності такого центра ((Ізмаїльської картинної галерії – ред.) в Ізмаїлі – це дуже багато. Йому вдалося побачити, що навколо галереї крутиться культурне життя міста.

"Якщо я не буду займатися Василем Стусом, то він буде нікому не потрібен", - син відомого українського поета розповів "БІ" про батька та враження від Ізмаїла

Ще Дмитрові Васильовичу припав до душі  Ізмаїльський державний гуманітарний університет.

«Я розумію, що ректор в непростих умовах робить все, що може. Університет займає відповідальну позицію і по прийому біженців. Це було дуже важливо, особливо на початку війни, коли ніхто не знав, як правильно себе поводити, розуміти політику в рамках того, що спускає Міністерство освіти та науки України. Але Ярослав Кічук незалежний від міністерства – і це вражає», – підкреслив наш співрозмовник.

"Якщо я не буду займатися Василем Стусом, то він буде нікому не потрібен", - син відомого українського поета розповів "БІ" про батька та враження від Ізмаїла

Син та батько – сталева воля

Звичайно, в нашій бесіді з Дмитром Стусом ми не могли оминути його дитинство, пов’язане з творчістю батька. Дмитро Васильович зізнався нам, що належить до людей, що вважають дитинство найщасливішою порою у житті. Єдину людину, яку слухав маленький Дмитрик, був його дідусь. Значною мірою хлопчина виховувався на  вулиці та дуже багато читав. Сьогодні Дмитро Васильович окреслює себе як доволі складну дитину, бо покинув школу після восьмого класу, кинув технікум та закінчив вечірню школу.

«Дитинство загартовує. Тоді я цікавився більше технікою. Але після війська вирішив: я представляю таку культуру, в якій я зрозумів, що якщо я не буду займатися Василем Стусом, то він буде нікому не потрібен», – каже наш співрозмовник.

Дуже своєрідним у маленького Дмитра було спілкування із талановитим батьком.

«Моє спілкування з батьком спочатку було дуже складним. Власне, наше справжнє знайомство відбулося поміж його двома тюремними термінами – у 1979-80 роках. І стосунки між нами попервах зовсім не клеїлись. Доходило аж до того, що я зачиняв двері у свою кімнату і не хотів з ним спілкуватися.

Коли ж тато очолив Гельсінську групу, мене викликав до себе директор школи, де я тоді навчався, і довго розповідав, яка ж погана людина мій батько. Ця розмова викликала протилежний ефект. Відтоді між нами з’явилося взаєморозуміння. І були п’ять місяців (до наступного арешту) спілкування з татом, за які я осягнув більше, ніж за роки навчання. Саме завдяки тим місяцям я став філологом.

Я не залежав від імені батька. Був сам по собі. Не зважав на чиюсь думку. Мені важливо, що про мене думають мої діти, дружина, мама, кілька друзів. Все. Всі інші – думайте, що хочете», – ділиться своїми спогадами Дмитро Стус.

"Якщо я не буду займатися Василем Стусом, то він буде нікому не потрібен", - син відомого українського поета розповів "БІ" про батька та враження від Ізмаїла
Василь Стус з дружиною Валентиною Попелюх та сином Дмитром. Донецьк, 1978 рік

У доробку Дмитра Стуса понад сорок упорядкованих збірок, найвідомішою з яких є «Листи до сина». Він процитував два фрагменти з цих листів Василя Стуса до сімнадцятилітнього сина. Ці цитати вкрай глибокі та філософські: «Життя пішло лиш на те, щоб зрозуміти, що і те – не те, і те – не те, і те –  не  те», «Існує єдина квітка – квітка кохання, заради якої варто жити».

«Для мене було важливо, щоб мій батько став собою, як він знайшов себе, як він реалізував себе. Все це відбулося значною мірою до 1972 року. Далі йде хроніка протистояння – це те, чому присвячена біографія», – аргументує наш співрозмовник.

Дмитро Васильович сподівається, що після закінчення війни він ще активніше зможе присвятити себе творчості батька. А зараз для нього ця війна в Україні – страшна біда, яку ми маємо здолати.  Проте сьогодні на ньому лежить відповідальність за Шевченка та Стуса.

«Я вважаю, що в цій культурній війні більш важливо, ніж все інше, – зберегти, показати, хто ми є, світові та собі. Оце і є для мене ця війна.

На мою думку, Стус та Шевченко важливі  сьогодні для молоді, передусім тим, що їхні діяльність та життя показують, що в нашому світі нема нічого неможливого, навіть, коли немає соціальних ліфтів, навіть, коли здається, що весь світ проти тебе, коли ти не бачиш перспектив саморозвитку», – проводить паралелі між двома великими українськими митцями Дмитро Васильович.

І це дійсно так. Культурна війна не менш страшна, ніж зі зброєю в руках. Тим паче, як впевнений Дмитро Стус, сучасній українській літературі не вистачає простору та середовища. Наш співрозмовник відзначив лише серед плеяди сучасних митців Катерину Калитко та Ігоря Римарука, якого вважає після Василя Стуса найвизначнішим поетом.

А ізмаїльцям Дмитро Стус побажав жити, творити, розбудовувати місто, в якого є самобутність, і вірити в те, що ми переможемо.

guest

0 коментарів
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии
0
Поділіться своєю думкою з цього приводу в коментарях під цією новиною!x