Пройшов Афган та попри все рвався захищати Україну: дружина загиблого вилківця Анатолія Шевченка розповіла про свого Героя

Як вже повідомляла «Бессарабія INFORM», 29 березня у місті Куп’янськ, що на Харківщині, загинув військовослужбовець, 57-річний мешканець міста Вилкове Шевченко Анатолій Микитович. Журналісту «БІ» вдалося поспілкуватися із дружиною полеглого Героя Ларисою Пантеліївною Шевченко, яка розповіла про життєвий шлях свого чоловіка, його плани на майбутнє та безмежну любов до України, яка спонукала Анатолія Микитовича піти добровольцем  на фронт.

Зі слів Лариси Пантеліївни, Анатолій народився 5 лютого 1967 року на Черкащині. Своє дитинство воїн провів у селі Гута-Селищенська Корсунь-Шевченківського району Черкаської області.  Згодом закінчив десять класів школи в селі Селище колишнього Корсунь-Шевченківського району (нині – Звенигородського району), що на Черкащині. У 1984 році Анатолій вступив до колишнього Ізмаїльського професійно-технічного училища № 9 (зараз – Дунайський центр професійної освіти), де вчився на електрика та матроса-моториста.

«З училища Анатолія призвали до армії, тому довелося перервати навчання.  Два роки (1985-1987 рр.) він проходив службу в Афганістані. Після повернення з армії мій чоловік завершив навчання в Ізмаїльському професійно-технічному училищі № 9», – повідомила наша співрозмовниця.

Вже фаховим спеціалістом Анатолія в 1988 році направили до Чорноморського виробничого об’єднання рибної промисловості «Антарктика», управління якого знаходилося в Одесі. Чоловік працював старшим котельним машиністом на судні «Радянська Україна» по 1993-й рік.

«Все життя мій чоловік хапався за будь-яку роботу в маленькому місті Вилкове, аби прогодувати родину. Останні роки він мав свою машину, на якій привозив необхідні речі людям, аби повернути вартість пального», – згадує Лариса Пантеліївна.

Анатолій Микитович, як запевнила нас жінка, полюбляв рибалити, лагодити власні автомобілі, поратися по господарству. Чоловік був гарною, відповідальною, люблячою та турботливою людиною, майстром на всі руки.

З початком повномасштабного вторгнення росії на територію України Анатолій Микитович не міг залишатися осторонь військової загрози для рідного Вилкового та до щему у серці любимої України. Чоловік декілька разів намагався «прорватися» до військкоматів в Кілії та Ізмаїлі, але його не брали до лав Збройних Сил України через вік та стан здоров’я. Проте нарешті 8 квітня 2022 року чоловік був призваний за мобілізацією. Анатолій був майже півтора року черговим на блокпості на території Кілійщини, де побратими шанобливо називали його “Дідом”, та прагнув потрапити на передову.

“У кінці липня 2023 року Анатолія відправили на навчання до Миколаївщини. У жовтні мій чоловік вже боронив українську землю в Харківській та Донецькій областях. Протягом останніх п’яти місяців він перебував у Куп’янську, що на Харківщині, де 29 березня він загинув, бо 28 березня він виходив з рідними на зв’язок», – зазначає жінка.

Лариса Пантеліївна має надію, що її чоловік ще живий, бо зранку 28 березня Анатолій привітав старшу доньку із Днем народження, а дружину – із минулим Днем народження (27 березня), оскільки на той час на Харківщині був поганий мобільний зв’язок. А вже минулої суботи наша співрозмовниця дізналася, що чоловік, з яким вона знайома з 1988 року, а у шлюбі перебуває вже 33 роки, загинув, до останнього подиху віддано боронячи рідну землю.

«Я дізналася про загибель Анатолія від знайомих з Ізраїлю. А у Вилковому всі знали цю трагічну новину, але боялися мені казати», – із болем в голосі каже жінка. Бо ж востаннє вона бачила чоловіка взимку, коли він приїздив у відпустку.

На жаль, не здійснилися найзаповітніші мрії Анатолія Микитовича – щоб після Перемоги України вся родина зібралася разом за одним столом, та добудувати рідну домівку.

Без чоловіка залишилась дружина Лариса, без батька – дві доньки (27-річна Лариса та 17-річна Ганна).

Колектив «Бессарабії INFORM» висловлює щирі співчуття рідним і близьким Героя. Нехай Всевишній допоможе вам пережити це страшне горе, а Анатолій знайде вічний спокій у Царстві Небесному. Герої не вмирають. Про час зустрічі Захисника та похорону повідомимо згодом, бо наразі тіло загиблого воїна ще перебуває на Харківщині.

Фото – з архівів родини