Десята річниця “псевдореферендуму” в Криму: хроніка окупації Автономної Республіки

0 коментарів 26703 переглядів

Ви можете обрати мову сайту: Українська | Русский (автоперевод)


День зрежисованого Кремлем «референдуму» 16 березня 2014 року, який Росія використала як формальний привід для окупації українського Криму, став однією з поворотних подій у війні РФ проти України. Про хроніку окупації Криму розповіли у NV.


Як почалася окупація Криму?

20 лютого 2014 року вважається датою, коли Росія розпочала силове захоплення Криму, а з ним і вторгнення в Україну, що згодом поширилося на Донбас. Пізніше вдалося встановити, що саме 20 лютого, коли на вулиці Інститутській у Києві відбувся наймасовіший розстріл учасників Революції гідності, було зафіксовано перші випадки незаконного перетину збройними силами РФ кордону України в районі Керченської протоки. Крім того, тоді ж відбулися і перші епізоди блокування українських військових частин в Криму, у яких взяли участь вже дислоковані на півострові підрозділи армії РФ. Ці факти зафіксовані в постанові українського парламенту (№ 2332, Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків), яку Верховна Рада ухвалила 21 квітня 2015 року. Так почалося захоплення Криму «зеленими чоловічками» — російськими військовими без розпізнавальних знаків, яких Кремль спочатку брехливо називав «місцевими силами самооборони».
Десята річниця "псевдореферендуму" в Криму: хроніка окупації Автономної Республіки
Російський солдат без розпізнавальніх знаків біля військової бази у кримському селі Перевальне 20 березня 2014 року

Саме 20 лютого як офіційна дата початку окупації українського півострова згодом з’явилася і на російській медалі За повернення Криму. Цю ж дату фіксує як початок вторгнення Росії у Крим американський Інститут вивчення війни.

На той момент Віктор Янукович ще був чинним президентом України. У подальші дні він поспіхом виїхав з країни. Першою точкою шляху Януковича був Харків, потім Донецьк, далі — Крим, а тоді — Росія.

22 лютого 2014 року, після втечі Януковича з Києва, Верховна Рада ухвалила постанову про його самоусунення від обов’язків президента України та призначила позачергові президентські вибори на травень.

У ті ж дні, коли росіяни здійснювали операцію з вивезення Януковича в Крим, Путін провів секретну закриту нараду з керівниками силових структур. Пізніше він сам розповів в інтерв’ю російським пропагандистам, що на цій нараді в ніч з 22 на 23 лютого 2014-го фактично віддав прямий наказ про анексію Криму.

“Прощаючись — не приховую — я всім моїм колегам [на секретній нараді], а їх було четверо, сказав: «Ситуація розгорнулася таким чином в Україні, що ми вимушені почати роботу для повернення Криму до складу Росії», – Володимир Путін в інтерв’ю російським пропагандистам.

Росія довгий час заперечувала участь своїх військових в окупації Криму. Утім, після заяв Путіна про міфічних самооборонців, що нібито купили військову форму у “воєнторгу”, Москва зрештою де-факто визнала воєнне вторгнення на півострів. Зокрема у російському пропагандистському фільмі “Крым. Путь на Родину” прямо йдеться про те, що «зелені чоловічки», які захопили кримські урядові будівлі, аеропорти та інші об’єкти, були російськими військовими. У ньому ж розповідається і про те, як російський спецназ блокував зв’язок з Києвом українських військових частин, дислокованих на півострові.

Як окупанти готували фейковий «референдум»?

23 лютого — в той же день, коли Путін доручив «почати роботу з повернення Криму» — в Севастополі збирається мітинг, на якому сепаратисти вибирають російського громадянина Олексія Чалого нібито «народним мером». «23 лютого наші депутати скликали засідання міськради. Вони повинні були відмовитися підкорятися київській владі, створити місцеву міліцію, виконавчий комітет і забрати собі всю владу. Але замість цього наша міськрада виходить з рішенням: з питання визнання чи невизнання влади Києва потрібно провести загальноміський референдум [у Севастополі]. По суті стало зрозуміло, що […] рішення про невизнання київської влади не буде», — пізніше розповідав Чалий в інтрев’ю прокремлівському виданню.

Причому фейковий «мер» зазначив, що до того моменту сепаратисти «вже два місяці готувалися до того, щоб народ був готовий, був мобілізований».

25 лютого проросійські сили на півострові знову активізуються — кілька сотень людей блокують будівлю Верховної Ради Криму, розташовану в Сімферополі. Вони вимагають від місцевого парламенту відмовитися підкорятися Києву і провести «референдум про незалежність».

На наступний день, 26 лютого, учасники протесту почали споруджувати барикади біля кримського парламенту у Сімферополі.  Водночас тут пройшов і великий проукраїнський мітингу на підтримку територіальної цілісності України. Тому тепер саме 26 лютого відзначають як Дня спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Між сепаратистами і проукраїнськими активістами, серед яких було безліч кримських татар, відбулися сутички.

Десята річниця "псевдореферендуму" в Криму: хроніка окупації Автономної Республіки
Зіткнення 26 лютого біля Будівлі парламенту в Сімферополі

27 лютого озброєні люди без розпізнавальних знаків захопили Верховну Раду Криму і Раду міністрів Криму, вивісивши на них російські прапори. У захопленій озброєними людьми будівлі місцеві депутати призначили на 25 травня референдум «про статус Криму».

У той же день з порушенням Конституції України місцеві депутати призначають лідера партії Русское единство Сергія Аксьонова новим прем’єром Автономної Республіки Крим.

Вночі 27 лютого почалося захоплення аеропорту Бельбек в Севастополі – його зайняли близько 400 російських військових, перекривши під’їзди до території колючим дротом (так званими «їжаками»). В аеропорту здійснюють посадку російські літаки, фіксується пересування російської техніки.

1 березня Сергій Аксьонов закликав Путіна ввести російські регулярні війська в Крим — вже до вечора Кремль прийняв відповідне рішення.

Російські військові (як правило, без розпізнавальних знаків) починають активне захоплення українських військових частин і інфраструктурних об’єктів на півострові.

На наступний день Парламентська асамблея Організації з безпеки і співпраці в Європі (ОБСЄ) засудила військову агресію РФ і закликала припинити анексію суверенної української території.

Як проходив незаконний «референдум»?

16 березня за підтримки російських військових в Криму провели незаконний «референдум» (для Севастополя він був окремим від «загальнокримського»), бюлетені якого містили два питання:
  • Ви за возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації?
  • Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України?

При цьому в «бюлетені» передбачалася відповідь лише на одне з цих питань і лише «так» — шляхом позначки у відповідному квадраті біля запитання. Будь-яка позначка трактувалася як відповідь «так», тоді як дві позначки робили бюлетень «недійсним». Варіант статусу Криму як частини України на умовах чинної Конституції України і чинної Конституції АР Крим був взагалі відсутній. А варіант про 1992 рік не враховував, що тоді існувало дві редакції кримської конституції – травнева і вереснева.

Наступного ранку «голова комісії Верховної Ради з організації референдуму» Михайло Малишев повідомив про те, що нібито 96,77% опитаних висловилися за «возз’єднання з РФ».

Десята річниця "псевдореферендуму" в Криму: хроніка окупації Автономної Республіки
На одній з «дільниць для голосування» у день проведення фейкового «референдуму» в Сімферополі, 16 березня 2014 року

За тиждень до фейкового «референдуму» Конституційний суд України визнав його неконституційним. У Раді безпеки ООН також не визнали «референдум».

17 березня, грунтуючись на підготовленій 11 березня Верховною Радою Автономної Республіки Крим і Севастопольською міською радою незаконній «Декларації про незалежність Автономної Республіки Крим та міста Севастополя», була проголошена нібито незалежна «Республіка Крим».

Верховну Раду АРК незаконно перейменували в «Державну Раду Республіки Крим», після чого та звернулася до Росії з проханням про входження «республіки» як суб’єкта РФ.

18 березня російський президент Володимир Путін підписав нелегітимний так званий «Договір між Російською Федерацією і Республікою Крим про прийняття у Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб’єктів», що порушує норми міжнародного права, яким спробував легітимізувати окупацію українського півострова.

21 березня його «ратифікувала» Рада Федерації. У той же день тодішній виконувач обов’язків президента України Олександр Турчинов заявив: «Україна ніколи не змириться з окупацією нашої території і буде робити все для її звільнення».

Відтоді протягом восьми років до початку нового повномасштабного вторгнення в Україну Росія крок за кроком перетворювала Крим на військову базу.

Окупанти почали відновлювати на півострові усі наявні за часів СРСР численні військові аеродроми (близько 10), пускові позиції ракетних установок, об’єкти ППО, радарні комплекси, радянські бази зберігання ядерної зброї. Було створено новий укріплений район на півночі Криму, а для дислокації нових військових частин споруджували нові і реконструювали старі військові містечка, житло та необхідну для російських військовослужбовців інфраструктуру.

Десята річниця "псевдореферендуму" в Криму: хроніка окупації Автономної Республіки
Російська військова колона без розпізнавальних знаків на техніці біля Севастополя, 10 березня 2014 року

Процеси мілітаризації Криму прискорилися після завершення будівницт­ва Керченського мосту, який дав змогу Росії швидко передислокувати техніку та військових на півострів залізничними ешелонами — що й відбувалося протягом всього 2021 року, коли Росія готувалася до розв’язання великої війни проти України.

Тож коли 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, окупований Крим став одним з основних плацдармів для розвитку російського наступу. Вже в перші години вторгнення російські війська рушили через Перекоп і Чонгар, захопивши 24 лютого Нову Каховку зі спорудами Каховської ГЕС та підійшли до Херсона, тоді як інша колона наблизилась до Мелітополя. Швидке просування окупантів з боку Криму дало змогу Росії у подальші дні і тижні захопити жаданий Кремлем «сухопутний коридор» між РФ та українським півостровом.

Повернення Криму як складова української перемоги: що змінили два роки великої війни

Якщо до початку повномасштабного вторгнення західні партнери України воліли виносити «за дужки» питання деокупації Криму — зокрема під час переговорів у Нормандському форматі, — то розмах російської агресії у 2022−2024 роках повернув цю тему в коло найбільш обговорюваних цілей України.

Попри війну, Україна продовжує щороку проводити саміти Кримської платформи — великого міжнародного переговорного майданчика з деокупації Криму. У 2021-му установчий саміт Кримської платформи в Києві зібрав представників усіх країн НАТО і ЄС (46 міжнародних делегацій) та викликав величезне роздратування Росії. У роки вторгнення кількість гостей, частина яких приєднується в онлайн-форматі, лише збільшилася: у 2022 та 2023 роках платформа збирала понад 60 іноземних учасників (країн та організацій). Крім того, у жовтні 2023 року в Чехії відбувся вже другий парламентський саміт Кримської платформи, в якому взяли участь близько 70 парламентських делегацій з усього світу.

“Ми хочемо надіслати дуже чіткий сигнал: навіть якщо — теоретично — ворог знову стоятиме під Києвом, ми все одно плануватимемо деокупацію Криму. Дуже важливо зрозуміти: хоч би як було складно, ми завжди повинні думати стратегічно — настане час, коли ми деокупуємо свої території. І саміт Кримської платформи — це сигнал саме про це”, – Голова МЗС України Дмитро Кулеба у серпні 2022 року.

Президент України Володимир Зеленський тоді ж наголосив, що «процес повернення Криму незворотний». «Ми повертатимемо Крим, тому що це наша територія. Будь-яким шляхом, як ми вирішимо. Вирішимо самостійно, без консультацій з якоюсь державою світу», — підкреслив Зеленський. А 26 лютого 2023 року, в День спротиву окупації АР Крим та міста Севастополя, Зеленський наголосив, що «повернувши Крим, ми відновимо мир». «Це наша земля. Наші люди. Наша історія. Ми повернемо український прапор у кожен куточок України», — запевнив президент України.

Додаткових зусиль для повернення Криму докладає українська армія. Воєнні злочини Росії під час повномасштабного вторгнення дали підставу ЗСУ завдавати ударів по військових об’єктах Росії у Криму, що стало одним з найважливіших поворотів бойових дій у 2022-2023 роках. Після низки атак ударів по російських авіабазах у Криму колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний у програмній статті назвав такі атаки прикладом «успішних зусиль ЗСУ з фізичного перенесення бойових дій на тимчасово окуповану територію АР Крим».

«Бавовни» в Криму ставало дедалі більше, Україна спромоглася завдати щонайменше двох ефективних атак по Кримському мосту, а на другому році війни розгорнула потужну кампанію дальніх ударів по російському флоту, військових та логістичних об’єктах на півострові. Станом на початок повномасштабного вторгнення Чорноморський флот РФ нараховував 74 бойових кораблі. Через два роки війни Україна знищила або вивела з ладу майже три десятки кораблів та один підводний човен ЧФ РФ — тобто понад третину бойового складу ЧФ РФ, нагадали в Страткомі ЗСУ на початку лютого 2024 року. Серед знищених лише за останній рік російських кораблів — ракетний катер Івановець і найновіший корвет Аскольд, великі десантні кораблі Цезар Куніков, Новочеркаськ, Мінськ (останній належав до Балтійського флоту РФ), субмарина Ростов-на Дону, низка десантних катерів.

Зрештою усе це дозволило відтіснити російський флот у східну частину Чорного моря і уможливити роботу зернового коридору — навіть після того, як Росія вийшла із зернової угоди влітку 2023 року.

У лютому 2023 року заступник глави Офісу президента України Ігор Жовква відзначив, що хоча поки ніхто точно не може сказати, яким чином і коли Крим буде повернуто під контроль Києва, але «це точно станеться». За його словами, «дипломатичний шлях може доповнювати військовий».

Навіть за підсумками двох років війни, попри зменшення обсягів допомоги від партнерів і невдачі контрнаступу, Україна вважає повернення Криму неодмінною складовою своєї стратегії у війні. Наприкінці листопада 2023 року Зеленський навіть припустив, що деокупувати Крим буде легше, аніж Донбас, якщо йдеться про ментальне повернення людей до України.

“Мені партнери колись говорили: вам буде майже неможливо повернути Крим і дуже складно повернути Донбас. А на мою думку (якщо ми говоримо про людей, тому що все одно території повертаються з людьми, а якщо люди не хочуть — буде дуже і дуже складно), бойових дій у Криму не було, і тому я вважаю, що Крим дуже чекає на своє повернення. Донбас теж чекає, але буде дуже складно, тому що більша частина цієї території була окупована і максимально мілітаризована”, –  Володимир Зеленський у листопаді 2023 року.

Американський генерал Бен Годжес, колишній командуючий армією США в Європі, також припускав, що півострів може бути деокупований раніше, ніж Донбас. Годжес переконаний, що перемога України та повне відновлення її території включно з Кримом має бути кінцевою метою українського опору агресії РФ. Тоді як без деокупації Криму Україна не зможе ані відновити нормальну економічну діяльність в Чорноморському регіоні, ані гарантувати собі безпеку.

На третьому році війни, попри важку для України ситуацію на фронті більшість українців теж переконані, що країна зрештою має повернути собі всі захоплені Росією території включно з Кримом.

Станом на кінець 2023 року 74% українців вважали, що Україна за жодних обставин не має відмовлятися від будь-яких своїх територій (включно з Кримом), навіть якщо через це війна триватиме довше і будуть загрози збереженню незалежності (у грудні 2022 року такої думки дотримувалися 87%). Такі дані опублікував Київський міжнародний інститут соціології.

А за результатами іншого опитування КМІС, результати якого були оприлюднені в лютому 2024 року, наразі переважна більшість українців (65%) не лише хотіли б, але й вірять, що війна завершиться поверненням під контроль України всіх територій, включно із Донбасом та Кримом (при цьому 14% з них вірять, що бойові дії будуть перенесені навіть далі на територію Росії). У травні 2023 року у повне відновлення територіальної цілісності України вірили 71% опитаних.

У КМІС відзначають, що подібне «природне» відкочування надвисоких рівнів оптимізму суспільства є закономірним результатом через два роки важкої війни, однак, враховуючи усі обставини, українці досі зберігають надзвичайно високий рівень стійкості і наполягань на максимально можливе повернення територій.

 

guest

0 коментарів
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии
0
Поділіться своєю думкою з цього приводу в коментарях під цією новиною!x