Цікава Бессарабія: дивні обряди краю, які подекуди ще виконують

0 коментарів 26298 перегляду

Ви можете обрати мову сайту: Українська | Русский (автоперевод)


Всім давно відомо, що Бессарабія – це багатонаціональний край. Кожна народність, яка вже віками проживає у цьому родючому краї, має свої традиції, які передаються з покоління в покоління. Деякі з них останнім часом навіть спеціально популяризуються. Про кілька цікавих з них вам розповість “Бессарабія INFORM”.


Наприклад, чи знали ви, що у старообрядців Придунав’я – липован – є такий звичай: перед тим, як обвінчатись, наречена проходить через сповідь. А після цього на неї обов’язково одягається натільний пояс (невеликий тканинний шнурок). Бо без нього не відбудеться сам обряд вінчання.

Але ще у більш давні роки минулих століть цей звичай був трохи іншим: такий натільний пояс-шнурочок одягався прямо на тільце при хрещенні немовляти. Звичай цей застосовували (і продовжують подекуди застосовувати по сьогоднішній день) і до дівчат, і до хлопчиків.

Носити цей пояс потрібно протягом усього життя, не знімаючи. Якщо згодом шнурок зношувався, рвався, його замінювали на інший. Показувати його будь-кому не прийнято – це вважається гріхом. Вважається, що носіння цього поясу надає позитивний вплив на людину, постійно нагадуючи їй про норми благочестя.

Цікава Бессарабія: дивні обряди краю, які подекуди ще виконують

Ще одна цікава і водночас незвичайна традиція існувала свого часу майже у всіх районах Бессарабії – це збереження пуповини новонародженої дитини. Робили це у різний спосіб, відповідно, і сенс був різний. Якщо закопували у дворі під фруктовим деревом, то таким чином сподівалися «прив’язати» дитину до рідного дому, краю. Іноді її могли прив’язати до якогось інструменту, на зразок плуга від трактора або верстата, намагаючись таким чином «вибрати» новонародженому професію в житті. Деякі засушували шматочок пуповини у книзі. Вважалося, що це допоможе дитині досягти добрих результатів у шкільному навчанні.

Найбільш поширеною була традиція зав’язувати пуповину новонародженого після пологів у вузлик. І віддавати породіллі на збереження. Старожили розповідають, що коли дитина досягала семирічного віку, то в перший день навчання у першому класі мама давала йому цю пуповинку з наказом розв’язати її. Вважалося, що якщо дитина справлялася з поставленим завданням, то і в школі, і в житті надалі на неї чекав успіх.

Простий, але дуже приємний обряд був популярним колись в окремих молдавських селах Бессарабії – популярний переважно у молодого подружжя. Рівно опівночі, коли починали бити куранти, в будинку гасилося світло, і подружжя, одягнене в національний одяг, починало цілуватися! Вважалося, що чим довше тривав поцілунок, тим міцніше мали бути почуття у тих, що цілуються.

Цікава Бессарабія: дивні обряди краю, які подекуди ще виконують

Напевно, чимало людей знають, наскільки популярними були вечорниці в українського народу. Не менш цікавою та улюбленою була й “сидянка” у бессарабських болгар. Як розповідають старожили, на сидянку, як правило, приходили незаміжні дівчата та юнаки, а також молоді жінки. З собою обов’язково треба було приносити якусь їжу, бо на сидянках часто засиджувалися за опівніч.

Зібравшись, дівчата та жінки чухали шерсть, пряли, плели мереживо, в’язали, чистили кукурудзу, й звісно, співали пісні. А хлопці розважали дівчат, грали на гармошці чи наймали музикантів. До речі, молода незаміжня дівчина сама на сидянку ніколи не йшла, лише у супроводі матері чи брата.

Додамо, що на сидянки збиралися завжди, навіть у пост. І цікавий факт: на них мали право перебувати лише юнаки зі своєї частини села (махали). Той, хто приходив із іншої, мав пройти своєрідний ритуал – виставити могорич молодим людям.

Сьогодні цю традицію знову повертають до життя, часто показуючи її реконструкцію на різних сільських святах та фестивалях, при цьому часто її показують люди похилого віку, які за часів своєї молодості самі відвідували сидянку.

Ще не заморились? Тоді продовжуємо далі. У селі Плахтіївка Саратської громади, яке є українським поселенням, в минулому столітті жодне весілля не обходилося без двох найголовніших атрибутів – весільних шишок та весільної гілочки. Розповідаємо детально.

Весільні шишки – це такі хлібні булочки, які пекли перед весіллям у сім’ях нареченого та нареченої. Кількість шишок завжди залежала від кількості гостей, причому в будинку нареченої їх пекли для своїх гостей, а в будинку нареченого – для гостей з боку нареченого. Роздавали їх, зазвичай, вже наприкінці гуляння, коли запрошені починали розходитися. Тоді молоді сідали на чолі столу, перед нареченою стояла тарілка з двома шишками, а поруч була мама, яка допомагала роздавати їх. Перед нареченим також стояла тарілка, але в ній були дві склянки з вином, яке він туди доливав. Гості підходили до молодих, висловлювали напуття у сімейному житті, дарували гроші, випивали вино зі склянки та отримували у подарунок шишку, після чого могли йти додому відпочивати.

Цікава Бессарабія: дивні обряди краю, які подекуди ще виконують

Весільне гільце було ще одним важливим атрибутом у плахтіївському весіллі.  Напередодні весілля бояри (тобто, дружби) в будинку нареченого готували розлогу гілку. Вони прикрашали її цукерками, печивом, стрічками та квітами, а на саму верхівку прикріплювали пучок калини. Ця гілка служила символом плодючості, сімейного достатку та добробуту. З нею їхали в день весілля до будинку нареченої. А коли вже сідали вечеряти, старший боярин обрізав калину з гілки та віддавав її молодим. Решта бояр розбирала гілку, складаючи прикраси в тарілку. А потім ходили з цією тарілкою між гостями, що сидять за столом, і роздавали їх.

Але іноді весільна гілка створювалася і з іншого приводу. Якщо молодий хлопець гинув, бувши неодруженим, то таке «весільне гільце» вручалося другові загиблого, який ніс його до цвинтаря. І укладав цей атрибут на могилу разом із похоронними вінками…

Продовжуючи тему хлібних традицій, варто згадати й за хлібні кіски (косички), які мали велику популярністть у молдаван Бессарабії. Зазвичай вони виліплялися у двох видах: повна вісімка та незавершена вісімка. Такі із хлібного тіста пекли напередодні Різдва. Завершений виріб символізував Різдво, а незавершений – Святвечір. Їх обов’язково відносили до церкви, на святкову літургію. Після закінчення Різдва їх не з’їдали, а навпаки, зберігали.

У середині XX століття існував звичай закладати ці кіски в першу борозну, прокладену в полі навесні. Вважалося, що це сприятиме родючості землі і гарному врожаю. У наш час старі люди все ще практикують таку річ: при посадці, наприклад, картоплі, маленькі шматочки таких кісок закладаються в ямки – щоб був добрий урожай.

До речі, побачити справжні такі хлібні кіски можна у музеї села Новоселівка, також Саратської громади.

Цікава Бессарабія: дивні обряди краю, які подекуди ще виконують

А які традиції зберігає ваша родина? Обов’язково напишіть нам у коментарях.

guest

0 коментарів
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии
0
Поділіться своєю думкою з цього приводу в коментарях під цією новиною!x