Унікальні секрети храму знань “столиці українських гагаузів” – про село Котловина Ренійської громади

Село Котловина Ренійської громади Ізмаїльського району розташоване на березі найбільшого в Україні прісноводного озера Ялпуг та має свою унікальну історію. Колись на ці просторі землі у бессарабському краї почали заселятись люди з найрізноманітніших куточків світу. Гагаузи також були серед них. Цьому народові не просто вдалось укорінитись в Бессарабії та вижити, а й зберегти свою ідентичність, культуру, мову та традиції. Сьогодні, у XXI столітті, у час розвитку цифрових технологій, діти єдиного гагаузького села на Одещині безумовно поєднують у собі сучасне й минуле, дбайливо ставлячись до історії своїх предків. А починають їх до цього привчати не лише у родинному колі, а й у місцевій школі, яка хоч і має статус сільської, однак може дати фору багатьом міським. Цікаво? Тоді для початку “Бессарабія INFORM” розповість вам, дорогі читачі, про унікальне шкільне дерево Котловинської школи.

Воно одразу втрапляє в очі у просторому холі храму знань. Його розлогі віти часто-густо обвішані сотнями невеликих листочків різного кольору, з яких визирають усміхнені дитячі й дорослі обличчя, та які розписані різними почерками. Дати, зазначені на них, дуже різні. Виявляється, це ексклюзивна конструкція слугує свого роду нескінченним фотоальбомом школи, який вміщає в себе багато поколінь школярів.

Як розповіла журналістці “БІ” директор школи Прасковія Яковлівна Долапчі, на цю посаду її призначили 31 грудня 2004 року. На той момент вона була класним керівником в одному з класів.

“Мені так не хотілось прощатись зі своїми дітками! Але у 2008 році вони закінчували своє навчання у школі. Я все гадала: як же зробити так, щоб про них залишилась пам’ять? І одного разу прийшла ідея, яку ми вирішили втілити у життя: взяли сухостій та покрили його спеціальним лаком. На дереві, як бачите, багато різних листочків, і у кожного своє значення. Наприклад, жовтого кольору – це  діти, котрі закінчують нашу школу. Вони як осінні листочки, які останніми покидають своє дерево. Ці учні свої фото та слова вдячності, а також опис мрій та бажань, чого саме вони намагатимуться досягти у дорослому житті, – все це вони вміщують на паперових листочках на ось цьому дереві“, – детально пояснила Прасковія Яковлівна.

Керівництво школи вирішило не зупинятись на досягнутому і піти далі. Коли поріг котловинської школи лише вперше переступають ноженята першачків, вони нагадують вчителям зелені листочки на деревах весною. Тому малюки також залишають свої фото на зелених паперових листочках. Замість них пишуть ім’я, по батькові та прізвище і рік вступу у школу їхні батьки. Коли минає 11 років, і діти вже закінчують навчання, вони самі знімають свої зелені листочки і вішають замість них вже жовті…

“Рано чи пізно наступає час школі збирати свої плоди. Поясню детальніше. Останні два роки в нас не проходять зустрічі випускників (через війну). А до цього ми кожний рік це робили. Ми проводили зустрічі випускників – 5 років, 10, 20 з дня закінчення школи – і збирали ось такі “яблука”. Наші вже колишні учні пишуть на чергових папірцях, чого саме вони досягли у житті завдяки знанням, котрі отримали тут, у школі, а також діляться своїми думками“, – розповіла директорка школи.

Ось така незвичайна та водночас чудова традиція була заснована у сільській школі, яка тепер має назву Котловинський ліцей Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області.

Ще одна цікава деталь – прямо навпроти головного входу у храм знань розташований ідеально круглий національно-патріотичний майданчик, який одразу зацікавлює погляд своєю яскравістю. Оточений він невеликою фігурною огорожею з лавицями, пофарбованими у жовто-блакитні кольори. Сам майданчик викладений різнокольоровою декоративною асфальтною плиткою, та варто лише придивитись – і одразу стає видно викладені всередині цікаву фігуру фляги, грону винограду та літери, які утворюють слово “Bolboka” (перша назва села, яка була замінена у 1945 році радянською владою, і село перейменували на Котловину).

Як розповіла пані Прасковія, до повномасштабного вторгнення на цьому майданчику на перервах школярам вмикали музику, часто тут влаштовували танці та дискотеки, а також проводили на свіжому повітрі уроки з хореографії, навчаючи підростаюче покоління народним гагаузьким танцям. Але зараз, коли в інших областях нашої країни гинуть дорослі й діти, вмикати музику та веселитись вчителі та учні вважають недоречним.

“Подивіться, будь ласка. Тут написано слово “Болбока”. Це – найперша назва нашого села. Взагалі є три основні версії заснування села. Одна з них стверджує, що свою назву селяни отримали від імені турка Болбок, котрий був найпершим переселенцем у цих краях. Друга версія стверджує, що під час чергової російсько-турецької війни у 1806-1812 роках, коли почались масові переселення сюди, тут були пусті землі. І в результаті цих війн ця земля відійшла до російської імперії. Її тодішній цар видав наказ – хто заселиться у цих краях, той отримає безвідсоткові кредити, великі наділи земель та звільнення від військової служби. Саме тому багато хто сюди почав приїжджати. І третя версія: Болбук, – це джерело. І справді, в одній з частин села є підземні джерела, котрі б’ють з-під землі та які ніколи не замерзають. Саме через них і назвали село Болбока… Тобто, як ви розумієте, усі три версії дійсно мають право на існування“, – продовжила свою цікаву розповідь наша співрозмовниця.

Стосовно посуду, що зображений в центрі майданчика, та китиць винограду, розташованих обабіч нього. Як розповіла пані директорка, коли гагаузи тільки поселились на цих землях, то вони займались двома основними видами діяльності – це вівчарство та виноградарство. Символом гостинності у гагаузів є дерев’яна місткість, у котру наливають вино і котрим пригощають гостей – чоппер, саме так його називають. До речі, коли у селі запрошують на весілля, то обов’язково беруть з собою саме його. З нього частують людей вином, котрих запрошують на весілля… І тому на майданчику перед школою зображені ці речі – перша назва села Болбока, виноград – символ зайнятості гагаузів, та чоппер – дерев’яна місткість з вином, котрим пригощають дорогих гостей…

І ще один цікавий факт про майданчик. Коли його створювали, і підійшла черга до фарбування огорожі й лавиць, то саме школярі попрохали дорослих оформити це у кольорах українського прапора, які нагадують яскраво-жовте жито та ясне блакитне небо.

А ще на базі гагаузької школи створений дуже цікавий та ексклюзивний краєзнавчий музей з експонатами, котрі мають дуже велику цінність – не лише духовну, а й матеріальну. І проводять екскурсії для гостей зазвичай не дорослі, а учні школи, які спеціально навчаються цьому виду діяльності й за яку отримують відповідні документи, підтверджені столичними печатками. Але про це розповімо наступного разу. Слідкуйте за нашими публікаціями, буде цікаво.