Місце, створене для людей попри війну – фотовізит “БІ” до Кінного двору в Арцизі

В Арцизі набуває широкої популярності Кінний двір – локація, яка не може залишити байдужим жодного, хто туди потрапить, адже коні – це завжди про красу, волю та силу. Власна кореспондентка “Бессарабії INFORM” в Арцизі відвідала відносно нове місце дозвілля та поспілкувалася з його власником Павлом Гафінцем. Як виникла ідея зробити такий незвичний для міста простір, скільки коштують послуги кінного двору, та хто може його відвідати – дізнавайтеся у нашому матеріалі. 

Павло Гафінець – підприємець з міста Арциз, власник компанії “TIRATEK”,  депутат міськради та людина, яка не один раз вражала мешканців міста своїми артоб’єктами та незвичайними локаціями. Варто зазначити, що будь-які з цих витворів, зокрема зупинка з парасолькою та локація з колодязем на в’їзді в місто, доступні до відвідування кожному арцизівцю. Також Павла знають як людину, яка палко захоплюється історією свого краю, роду та несе цю любов до кожного співрозмовника.

– Павло, розкажіть, як виникла ідея створення кінного двору?

– Сама ідея – з дитинства. Точніше мрія – мати коней – з часом трансформувалась в те, що ви бачите сьогодні. Це дуже довгий шлях. А безпосередньо почалося усе за день до війни. Звісно, на деякий час все прийшлось призупинити, але трохи згодом я відчув, що необхідно йти до мрії попри все, коли навіть найближчі люди крутили пальцем біля скроні та казали, що я ненормальний, мовляв, в такий тяжкий час почати завозити коней – це божевілля. Але коли, як не саме в цей тяжкий час, шукати  мотивацію жити та отримувати ту позитивну енергетику, яку можуть дати коні?

– Хто найчастіше відвідує кінний двір?

– Перед усім – діти. Адже саме вони можуть сприймати світ на відчуттях. Ціле літо тут у нас проходили іпотерапію дітки з ДЦП, аутизмом, адже їзда верхи вимагає постійного тренування базових рефлексів, які передбачають відповідну участь м’язів тіла, а це відіграє велику роль у лікуванні пацієнтів з порушеннями функцій опорно-рухової системи та системи керування рухами. Та й це не так важливо, як ментальний зв’язок з твариною. Коні лікують, адже вони по еволюції йдуть поруч з нами, закладені в наше ДНК. Відкривши паспорт цієї кобили (показує на благородну красуню зі своєї зграї – ред.), ми можемо відстежити всю її історію, все генеалогічне дерево на 280 років назад. Коні – це наша історія.

– Що ви маєте на увазі, коли кажете, що коні – наша історія?

– Я захоплююсь вивченням історії нашого міста, регіону, свого роду. Так от, Арциз з давен був центром конярства. Колись німці прийшли в поле і змогли побудувати ціле місто і налагодити міцну економіку. В Тарутиному, Серпневому вирощували коней, а продавали в Арцизі, у зв’язку з цим налагодилось виробництво повозок, вуздечок, плугів і т.д. До речі, плуги, які виготовляли в Арцизі, вивозились на західну Україну, Германію, Францію. Саме сюди звозили товар, відбувався обмін досвідом, тобто історично центр конярства був в Арцизі. У нас є готовий потенціал, і ми повинні цим користуватись.

– Скоро в Арцизі буде нова Фрумушика?

– Ні, ми краще. До нас дорога є (сміється, – ред.). Безумовно, ідеї схожі, але водночас і різні. Якщо ми кажемо про відродження історії – то так. Але я саме конярство хочу розвивати. Я цим горю. Провінція сьогодні дуже актуальна. Особливо з початку повномасштабного вторгнення ви бачите, як почала цінуватись мала батьківщина, сімейні зв’язки.

– Скільки коштує відвідування кінного двору?

– Безплатно. Я навіть сам купую цукор, овочі, фрукти для коней, щоб під час годування налагоджувався контакт. Але я тільки за те, щоб мої робітники, навіть діти мої, які на вихідних тут завжди намагаються консультувати, допомагати гостям кінного двора, отримували “чайові”. Це приємно, коли хочуть віддячити за роботу. Але я жодної примусової плати ні за що не беру. Не всі мене розуміють. Я не один раз чув фразу: “Паша, ти ж підприємець! Навіщо витрачати гроші на те, що не принесе прибутку?”. Я завжди кажу, що це – не головне. Ви їх бачите? (показує на дітей, які катаються на повозці, – ред.). Вони щасливі. А як бізнесмен скажу так: невже погано, коли поруч з моєю фірмою відбувається таке дійство? Ні! Навпаки, це привертає увагу. Я краще буду витрачати гроші на дітей, а не на рекламу.

Поїздити верхи кореспондентці “БІ” цього дня не вдалося, адже велика кількість маленьких відвідувачів не могла залишитись без уваги головної прикраси двору – коней, але, покинувши кінний двір та згадуючи розмову з його власником, на душі відчувається тепло. Чи то коні так заряджають гарною енергетикою, чи то палаючі очі людини, яка знає, що  його улюблена справа з дитинства дає людям велику кількість позитиву, котрий своєю чергою так заряджає нашого героя.

Фото спеціально для “Бессарабії INFORM” – Андрій Волков