Ашикламаджа: жителі села Котловина на Ізмаїльщині зберегли давню гру, у яку грали їхні пращури

Українська Бессарабія – унікальний край, де живуть десятки національностей. Колись предки нинішніх бессарабців, які тепер представляють собою нацменшини, разом зі своїми речами привезли у безкраї бессарабські степи і свою культуру, релігію, побутові звички. А ще – дитячі забавки та ігри, котрі століттями передавались поколінням, народженим вже на теренах сучасної України. Про одну з наймістичніших – на кістках – розповість «Бессарабія INFORM».

В минулому, коли люди ще не уявляли собі, що таке інтернет, в кожному селі Бессарабії, на кожній магалі були свої універсальні дворові ігри. У які, до речі, грали залюбки як діти, так і дорослі. Однією з найпопулярніших у гагаузькому селі Котловина, що нині знаходиться у Ренійській громаді Ізмаїльського району, була гра Ашикламаджа – гра у кості. Вона була настільки азартною, що надто захопившись нею, можна було програти навіть цілі маєтки.

Популярна вона в Котловині і зараз. Вражає, але протягом тисячоліть правила гри фактично не змінювались, і зараз діти 21 століття грають за тими самими законами, що й їх тисячолітні пращури.

Для цієї гри завжди використовували й продовжують використовувати овечі кістки певного розміру – таранні. Їх ще називають надп’ятковими кістками або абстрагалюс. Ця кісточка має таку форму, що при падінні на горизонтальну рівну поверхню вона однаково може опинитись в одному з чотирьох положень. До речі, гравці, зазвичай, сідали у коло, щоб добре бачити, в кого як виходить грати. Цей момент відтворюється й досі.

Як розповіли журналістці «БІ» у Котловині, найстаріший метод гри полягає у підкиданні та ловлі кісточок на тильній стороні кисті. Однак потрібно мати певний досвід такої гри, тренуватись. Тому туристам, які останнім часом почали відкривати для себе гагаузьку перлину Бессарабії, пропонують для початку гру у найпростіший кидок. Береться 5 кісточок. Одну основну потрібно покласти на долоню, інші тримати в кулаці. Цю головну кісточку ви повинні підкинути угору, а інші тим часом, поки кісточка знаходиться у повітрі, покласти акуратно на підлогу. Наступний рівень – поки підкидується вгору одна кісточка, хапається з підлоги інша у долоню. Ще одне підкидання угору – ще одна підібрана кісточка з підлоги, і тримати це все потрібно в одній руці. Триває гра до тих пір, поки гравцем не будуть підібрані всі п’ять кісточок. Ще один кидок полягає спочатку у підкиданні однієї кісточки, потім двох, трьох і так далі, і піймання їх тильною стороною долоні. І робиться все на час, чим складніший рівень гри і чимшвидше він пройдений, тим кращим вважається гравець. Перемагає той, хто викинув більшу кількість очок.

Відео-інструкцію вже додали в наш Телеграм-канал.

До речі, як розповідають у Котловині, різні кидки з часом отримали свої назви, наприклад, «верхи на слоні», «горох у стручку», «коні в стайні» та «жаби в криниці». Та насправді, ця гра має безліч різновидів, від простих до складних, в яких можна використовувати різні тактики гри.

Додамо до вашої уваги ще один цікавий факт: подібна гра є популярною і серед школярів албанського села Каракурт, яке знаходиться у Болградському районі. У єдиному поселенні в Бессарабії, де живуть албанці, десятиліттями зберігалася така традиція: в Радоницю, коли релігія забороняє займатися домашньою рутинною роботою, дорослі виходили за хвіртку на вулицю «оплакувати» предків. Оскільки в православній релігії не схвалюється оплакування в буквальному значенні слова, всі вони «плакали» танцями, іграми і веселим проведенням часу зі своїми дітьми.

Завдяки цьому і вдалося зберегти кілька десятків саме албанських ігор: бєшки, геги, хилки, туркузи, чельник та ін. Наприклад, гра «Бєшки». В неї грають баранячими кісточками, пофарбованими у різні кольори. Кожна із чотирьох сторін кісточки має свою назву – Арциз, Дік, Сумул та Оал, а також свої цифрові значення. Варіації ігор – різні. Поки однією рукою підкидається і ловиться невеликий м’ячик, іншою потрібно встигати перевертати кісточки. Наступний етап – спорудити з кисті руки ворота, іншою рукою підкидати м’яч і встигати закидати у «ворота» бешки. Гра дійсно дивовижна, адже добре розвиває швидкість реакції та спритність рук. Наостанок варто зазначити, що за версією бессарабських албанців, цій грі, завезеній до бессарабського краю, вже понад двісті років.

Чи були подібні ігри у вашому дитинстві? У шо саме грали чи можливо й досі продовжуєте грати ви, наші дорогі читачі? Діліться своїми спогадами у коментарях, нам цікаво!