Оповиті легендами та містичними історіями: дев’ять найдивовижніших православних храмів Білгород-Дністровщини до Дня Хрещення Русі

Сьогодні, 28 липня, в Україні відзначаються два пов’язаних між собою свята ─ День Хрещення Київської Русі та День української державності. Звичайно, з 988 року після хрещення Русі князем Володимиром по всій тогочасній державі почалося зведення храмів. Час ішов, країна змінювалась, проте християнство укорінилося в Україні, зокрема і у Бессарабії. То ж у кожному її куточку обов’язково можна знайти храми, з якими пов’язані цікаві вірування, легенди та дива. Не виключенням є і Білгород-Дністровський район. А які саме з наявних тут храмів є найдивовижнішими, дізнавалась «Бессарабія INFORM».

СВЯТО-ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ СОБОР У БІЛГОРОДІ-ДНІСТРОВСЬКОМУ

Цей величний храм є найбільшим і найголовнішим у місті, сторінки історії якого сягають понад 2500 років. Головна будівля також має свою історію, хоч і не таку давню. Починаючи з 1810-х років місцеві жителі замість занедбаного турецького кладовища вирішили побудувати храм. Своїми силами вони зібрали необхідні кошти, а будівництво тривало протягом п’яти років ─ із 1815 до 1820 року. Першим протоієреєм собору став Федір Малявінський.

Спочатку споруда мала довгасту форму корабля, але потім її перебудували у чотиристоронній хрест в традиційному для 19 століття стилі класицизму.

У 2004 році у Соборі впала дзвіниця, яку прибудували до храму в 1870-х роках 40 метрів заввишки, та у 2012 році її вдалося відновити. Найбільший дзвін Собору важить понад 6 тонн.

Масштабну реконструкцію у головному храмі Аккермана провели на честь 2000-річчя від Різдва Христового, а також з цієї нагоди прибудували нову каплицю.

Височіючи над містом, Свято-Вознесенський Собор дійсно вражає своєю красою та величчю.

На фото: експозиція дзвонів 19 століття

ПІДЗЕМНА ЦЕРКВА СВЯТОГО ІОАННА СУЧАВСЬКОГО У БІЛГОРОДІ-ДНІСТРОВСЬКОМУ

Легендарне місце, відоме кожному аккерманцю своєю надзвичайно цікавою історією ─ Церква Іоана Сучавського. Для Бессарабії це досить рідкісний вид храму, спорудженого над джерелом.

Історія церкви почалася ще за часів панування Золотої Орди з її нелюдськими й жорстокими законами. Близько 700 років тому, у 14 столітті, був заснований храм, якому судилося стати пам’яткою архітектури національного значення.

Про загибель Іоана Нового (Сучавського) існує безліч різних легенд. Саме після його смерті приблизно у 1340 році біля чудотворного джерела звели церкву.

За більшістю оповідей, Іоан був купцем та побожним християнином. Якось, здійснюючи мандрівку на кораблі з Трапезунда до Аккерману, куди Іоан віз свій товар, він сильно посварився із капітаном. Останній зачаїв у собі образу та вирішив підступно помститися купцю. По прибуттю до Аккермана, жорстокий капітан повідомив коменданту фортеці, що один із торговців має бажання прийняти мусульманство.

Проте, звичайно, купець відмовився зраджувати свою віру, що дуже сильно розлютило коменданта. Після довгих тортур Іоану відрубали голову, а тіло віднесли до Грецької церкви. Пізніше мощі були перевезені до Сучави в Румунії, де знаходяться й по сьогодні у монастирі Георгія Побідоносця.

За свого життя святий Іоан був купцем на шляхах між сучасною Румунією та Туреччиною, то ж після смерті його почали вважати покровителем усіх торговців.

На місці жорстокого вбивства побудували храм, а джерело, розташоване поруч, стало цілющим. Колодязь навколо джерела у 20 столітті був укріплений і на даний час розташований всередині церкви. Його донині вважають чудотворним.

Фото зі сторінки “Старий Аккерман”

У радянські часи, близько 50-х років минулого століття, коли «совєти» боролися з релігією, здійснювались спроби засипати джерело. Проте робітники, які мали це зробити, все ж таки не зважились на такий вчинок і лише присипали землею так, аби не нашкодити самому джерелу. Наприкінці 80-х його розчистили та побудували над ним сучасну будівлю.

Аби  увійти всередину підземної церкви, необхідно спуститися по десяти сходинках: у східній частині є всього два віконні отвори, які слугують джерелом природного освітлення.

Серед вірян особливо популярним місцем стала купальня, побудована у 2005 році, до якої провели воду з цілющого джерела.

Дещо схожим на церкву Іоана Сучавського є вірменський храм 14 століття, який також побудовано значною мірою під землею.

ВІРМЕНСЬКА ЦЕРКВА УСПІННЯ БОГОРОДИЦІ У БІЛГОРОДІ-ДНІСТРОВСЬКОМУ

Вірменська церква є першою цитаделлю християнської віри, що була зведена на Одещині. Ця незвичайна пам’ятка архітектури національного значення датується 14 століттям. Храм розташований поруч із відомою Аккерманською фортецею.

Після зведення храм мав назву «Грецький», оскільки за легендою його побудували двоє греків, що жили в Аккермані у 14 столітті. У той період будівля храму слугувала монастирем.

Згодом його греки-ченці продали храм вірменам-переселенцям, які надалі й побудували церкву. Тут були зведені приміщення для проведення ритуальних служб, вівтар, західний портик із чотирма колонами. Загалом реконструкція будівлі тривала неперервно до 20 століття, а склепіння храму досі прикрашене ручним розписом 16 століття й старовинними мармуровими плитами.

Були періоди, коли Вірменська церква належала краєзнавчому музею, а до 2013 року вона була базою археологічної експедиції. Потім церкву передали вірменській громаді, і наразі вона є святинею для місцевих вірмен. Тут проходять богослужіння.

Будівля храму виконана у базилікальному стилі у Т-подібній формі. Через те, що церква наполовину підземна, вона досить низька, а для того, щоб увійти, потрібно спуститися 12 сходами.

Дуже цікавими у храмі є стародавні мармурові плити, що датуються ще 15 століттям і збереглися до наших днів. На них навіть видно давні написи. Також на території церкви зберігається сарматський склеп 3 століття, знайдений на околиці міста.

ЦЕРКВА СВЯТОГО ІОАННА-ПРЕДТЕЧІ (ГРЕЦЬКА) У БІЛГОРОДІ-ДНІСТРОВСЬКОМУ

Церква Іоана Предтечі, або Грецька церква, знаходиться неподалік Вірменської. Її греки збудували у 13 столітті. І хоча сьогодні храм мало схожий на стародавню святиню, історики в один голос стверджують, що він унікальний. За деякими даними християнський храм міг бути на цьому місці ще у 3 столітті, проте вірогідно це не відомо.

Освятили церкву на честь Іоана Предтечі, а у 15 столітті Грецький храм був резиденцією візантійського екзарха ─ так називали правителів області в Молдавському князівстві.

Як ми вже розповідали трохи вище, у 14 столітті в Грецькій церкві поховали святого Іоана Сучавського, а потім його мощі перевезли до міста Сучава в Румунії.

У період панування турецьких загарбників храм був зруйнований, а відновлений лише у 16 столітті. Потім, вже у 19 столітті, тут з’явилась невеличка дзвіниця, яка існує й дотепер.

Хоч саме церква й невелика, але здається доволі величною. Вона знаходиться у настільки мальовничому місті, що іще більше підкреслює її неповторну атмосферу.

СВЯТО-ГЕОРГІЇВСЬКА ЦЕРКВА (БОЛГАРСЬКА) У БІЛГОРОДІ-ДНІСТРОВСЬКОМУ

Свято-Георгіївська церква була зведена у першій половині 19 століття та має особливе значення для етнічних болгар, які проживають в Бессарабії.

Побудував цю незвичайну церкву архітектор Заушкевич, поєднавши неповторні елементи храму та фортеці. Болгарська церква має великий купол та самобутні напівкруглі стіни.

Були у храму й непрості часи ─ з 1934 до 1995 року він був закритий. Потім святиню реставрували, та зараз там проходять богослужіння.

Колись поруч з південним входом до церкви була розташована мармурова плита 1759 року. На жаль, зараз ця плита загублена, і де вона ─ не відомо.

Деякі джерела стверджують, що на ній був такий надпис: «Благодатью Всесильнаго Призывателя, я, супруга тер Хачатура, Мари, преставилась Тому, к Кому желала, лета 1208-го сентября 3-го, в день субботы. О, осталась я злочастной и достойной наказания. Из моих, кто прочтёт, хоть раз, да, скажет упокой, и я найду успокоение. Аминь».

Цікавою особливістю храму є старий цвинтар, який закрили ще у 30-х роках минулого століття. Тут дотепер збереглися пам’ятники видатних аккерманців та могили знаменитих князів Волконських.

ПОКРОВСЬКА ЦЕРКВА У СЕЛІ СТАРОКОЗАЧЕ

Один із дивовижних храмів, що є гордістю села, ─ Покровська церква. Проєкт майбутньої святині замовили ще за часів правління російського імператора Миколи ІІ у 1908 році.

Проте будівництво самого храму затягнулося на довгі роки через різні історичні події: спочатку Перша світова, потім ─ революція. Склепіння церкви під час цих подій руйнувалися, а тому будівництво починалося з початку.

З приходом румунської влади на територію Бессарабії, зведення церкви відновили у 1929 році та завершили в 1937 році. В цьому ж році 14 жовтня його освятили на честь Покрови Божої Матері. Та, на жаль, Покровській церкві вдалося простояти недовго ─ у 60-ті роки, уже в радянський період, її закрили і частково зруйнували. І лише після того, як у 1983 році Покровський храм визнали пам’яткою архітектури, розпочалась реставрація, зокрема встановили іконостас, який пізніше покрили позолотою.

На даний час Покровську церкву можна без перебільшення назвати візитівкою села Старокозаче.

СВЯТО-УСПЕНСЬКА ЦЕРКВА У МІСТІ ТАТАРБУНАРИ

Старовинний храм – Свято-Успенська церква, збудований у 1877 році. На тому самому місці, де зараз знаходиться святиня, колись стояв дерев’яний храм, що був споруджений ще у 1814 році, тоді ж утворився і прихід.

Надалі церкву з каменю возвели у формі хреста, як було традиційно у ті часи. А частину дзвонів, які є на дзвіниці, взяли зі старого дерев’яного храму. Вага найбільшого з них – близько 700 кілограмів.

Дуже вражає краса цієї церкви ─ ніжно-блакитні стіни й золоті купола сповнюють серце захопленням.

На відміну від багатьох інших храмів, Свято-Успенську церкву минули часи закриття ─ вона працювала навіть при радянській владі.

Колись при церкві функціонував притулок для знедолених, а також тут працювала маленька школа.

МИКОЛАЇВСЬКА ЦЕРКВА У СЕЛІ КУЛЕВЧА

Найдивовижніший, мабуть, храм Білгород-Дністровщини ─ це Миколаївська церква. Сама церква невелика і має всього один золотий купол, а усередині всі стіни прикрашають ікони і напівкругла невисока стеля, розписана малюнками на біблійні мотиви.

Ще донедавна вона була простим сільським храмом, що був заснований наприкінці 19 століття. Та після того, як у церкві почали мироточити ікони й відбуватися інші дива, її відвідують віряни з різних, навіть найвіддаленіших куточків країни.

Казанську ікону Божої Матері називають «Кулевчанським дивом». На свято Великодня цю ікону прикрашають свіжими ліліями, вони засихають, а потім стається диво ─ вони знову пускають пагони і розквітають на Трійцю.

На фото – Ікона Казанської Божої Матері з ліліями 

Перше ж диво сталося більш як десять років тому ─ замироточила ікона мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. В подальшому на цій іконі диво більше не повторювалося, проте почали мироточити багато інших образів ─ мучениці Варвари, великомучениці Катерини, князя Володимира. А образ Іверської Божої Матері вкривається краплинами крові.

На фото – Кровоточива ікона Іверської Божої Матері 

Миколаївська церква ставала об’єктом для досліджень скептиками. Вони намагались пояснити дива з точки зору науки й логіки. Сюди навіть приїжджали судмедексперти, аби перевірити, що ж то за рідина виділяється з ікон. На свій подив вони виявили, що миро і кров із різних ікон мають ідентичний хімічний склад. Ані рентген, ані спектральний аналіз так і не змогли пояснити походження маслянистої речовини. Судмедексперти розвели руками – перед ними Боже чудо.

А біологи, зокрема з Ботанічного саду одного з університетів Одеси, намагалися пояснити загадку появи лілій на іконі Казанської Божої Матері, проводили експерименти. Вони були впевнені, що у нових паростках немає нічого дивного, адже ліліям достатньо трохи поживних речовин, щоб з’явились цибулинки. Але ж не повноцінні квіти! Проте лілії продовжували розквітати до Трійці.

Дуже здивували вчених і результати досліджень копії Іверської ікони, яка, як і оригінал, кровоточить уже тривалий час. Експертизи підтвердили, що плями бурого кольору містять оксид заліза, що характерно для засохлої крові. Однак чому і як саме ікона кровоточить, зрозуміти не змогли. При цьому кіот ікони не відкривався понад 35 років.

Таємниці стародавніх ікон і голгофського хреста так і залишаються нерозкритими.

СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКА ЦЕРКВА СЕЛА ШАБО

Місцева церква у селі Шабо, яка була побудована, ймовірно, у 1805 році, як свідчить табличка біля входу, також приховує багато таємниць.

Перша письмова згадка про Свято-Миколаївську церкву датується березнем 1809 року. Судячи з румунських довідників та написах на іконах, близько 1882 року церкву перебудували. Храм прикрашений дзвіницею, на якій досі збереглися вісім куполів.

Як і в Кулевчанському храмі, у Свято-Миколаївській церкві в Шабо зберігається чудотворна ікона ─ Бичування Господа Ісуса Христа та чудотворний мироточивий образ Божої Матері Скоропослушниці. Поруч із храмом ─ цілюще джерело святого Миколи.

Усі перелічені храми дійсно вражають своєю красою, цікавою історією і таємницями, що приховані у кожному з них.

*Фото, використані у матеріалі: відкриті джерела, сторінки соціальних мереж