Пішла за ним до лав ЗСУ – історія кохання викладачки англійської з Кілії, яка після початку війни передяглася у військову форму

Війна прийшла у життя Даші та Влада саме тоді, коли все тільки починало виходити. Вони знайшли своє щастя один в одному, нарешті розбудовували своє майбутнє саме так, як того хотіло серце, створили власну справу, котра несамовито захоплювала. Але сталося 24 лютого. І все, що залишилося у них – валіза з речами, яку вдалося врятувати зі зруйнованого обстрілами і окупацією будинку у Гостомелі. Він розповів їй про намір піти до ЗСУ. Вона не лише підтримала, а і пішла за ним. “Бессарабія INFORM” розповість історію 25-річної викладачки англійської родом з Кілії – Дар’ї Білан, яка заради країни та коханого не вагаючись передяглася у військову форму.

Познайомилися однолітки Даша і Влад під час її мандрівки до Карпат влітку 2021 року, де він працював гідом. З того часу багато подорожували вдвох. Відвідали Чорногорію, Ісландію, Туреччину, Грузію, Литву, Латвію, Францію, Нідерланди, Польщу, Албанію, Естонію, Данію, Швецію, Чехію та Австрію. Планували підкорити ще десятки країн. Заснували власну турагенцію під назвою “Energy Trips” і навіть встигли провести кілька подорожей  країнами світу та дуже успішний гірськолижний “Powder-Fest” на Драгобраті, в якому взяло участь понад 200 людей з різних міст України. Зрозуміли, що це саме те, чому вони хочуть присвятити разом, як мінімум, найближчі кілька років свого життя. Повернулися додому з Карпат сповнені натхнення, але через один день почалося повномасштабне вторгнення росії. Це змусило поставити на паузу не лише туристичний бізнес, який тільки но починав розвиватися, а й усе життя.

Війна застала пару в рідному для Влада Житомирі, куди закохані приїхали на один день, аби владнати деякі справи перед черговою мандрівкою. В дім у Гостомелі, де мешкали разом попередні п’ять місяців і мали приїхати вранці 24-го, вже не повернулися. І, нажаль, більше не повернуться. Триповерховий будинок вщент зруйнували окупанти.

Даша згадує – дізналися про війну від друзів, з якими жили разом у Гостомелі. Рано вранці вони почули ворожі літаки, що прямували на місцевий аеропорт.

“Макс подзвонив і сказав: “почалося”. У мене була паніка. Ми не розуміли, що робити, що буде далі, що буде з нами, батьками, які на той момент знаходилися за 800 кілометрів від мене. Максим аж до вечора залишався у Гостомелі, але, коли це стало нестерпним, почали сипатися ракети, ми змусили його виїхати. Він зібрав наші найважливіші речі, гроші, документи у одну валізу і передав нам. Ця валіза – це все, що в нас залишилося від попереднього життя. Згодом місто окупували. За деякий час Максим, який добровольцем звільняв сусідній Ірпень, побачив наш будинок через річку. Коли він розповідав про його стан, ми були у відчаї. Було зрозуміло, що відновити його неможливо. Після деокупації Гостомеля вперше зміг навідатися туди, аби забрати вцілілі речі. Допускали лише військових. Йому вдалося знайти тільки те, що було на першому поверсі, тому що другий і третій повністю згоріли та обвалилися. Було зрозуміло, що у будинку жили окупанти, які залишили після себе страшний безлад. Перше, що він побачив, коли зайшов у дім, – закривавлений диван і бинти. Там вони рятували своїх поранених. Алкоголь, який в нас був, вони випили. І, що цікаво, пили з найгарніших бокалів! Аристократи!“, – розповідає Даша. 

Але є в цій історії не лише сумне. Залишилася майже неушкоджена ялинка, яку всією компанією прикрашали перед Новим роком. Вона – власний символ Незламності для Дар’ї. Каже, що красуню для неї спакували, передали до безпечного місця, і після Перемоги вона обов’язково буде стояти в їхній з Владом оселі.

Декілька тижнів пара залишалася у батьків Влада у Житомирі. Шок пройшов, почали думати, що робити далі.

“Влад мені сказав, що хоче служити. Але була проблема. Тоді без досвіду не брали, а він не проходив строкову службу. Я питала у своїх батьків, які живуть в Кілії і пов’язані з військовою справою, чи можна влаштуватися там, бути бодай чимось корисними. Відповіли, що місць вже немає. Коли почали бомбити Житомир, вирішили все ж їхати на мою маленьку батьківщину, не дивлячись на те, що там також було небезпечно. Неспокійна ситуація на Зміїному, загроза з боку Придністров’я. Проте ми розраховували на те, що може все ж буде можливість влаштуватися на службу. Разом. Коли він розповів мені, що хоче служити, я відповіла: тоді я теж. Причин насправді було дуже багато. Хотіла бути поруч з ним, бути корисною державі, опанувати щось нове, навчитися військовій справі, поводженню зі зброєю, щось і собі довести… І я розуміла, що не зможу займатися тим, чим раніше – вчити англійській, далі вести свій блог в Instagram. Яке навчання, коли в нас гинуть люди! Згадую, що 14 лютого, коли ми з друзями були у Карпатах, була загроза нападу росії, і ми тоді обговорювали, що будемо робити, якщо це станеться. Друг, про якого я розповідала вище, сказав: “якщо почнеться, підемо у військомат”. І я вірила в його слова, але не вірила у саму війну. Тепер всі четверо, хто був присутній при тій розмові, – у ЗСУ”, – згадує Дар’я.

Влаштуватися на службу парі трохи згодом все ж вдалося. Стало відомо, що у сусідньому місті є вільні місця у ТРО, і туди реально потрапити без досвіду.

“Ми спробували – вийшло. Влад потрапив до одного підрозділу, я – до іншого, проте у нас все ж була змога часто бачитися. Чи вплинула війна на наші стосунки – ні. Ми підтримуємо один одного, не сваримося, цінуємо кожну мить разом. Переживемо разом цю війну”, – впевнена дівчина. Але зітхає за минулим життям, яке рясніло барвами, емоціями та почуттями. І відчуває, що обов’язково до нього повернеться після Перемоги разом із коханим. А зараз обоє раді, що причетні до її наближення.

“Всі втомилися. Служба, хоч і у тилу, – це важко і відповідально. Але коли стає нестерпно, думаю про тих, хто зараз у холодних окопах та під постійними обстрілами. Разом з цим ми виснажливо тренуємося і готуємося, адже у будь-який день нас можуть перевести на підмогу тим, хто зараз визволяє нашу країну зброєю. Чи готова я це робити – готова. Після того, що ми пройшли, це вже не здається чимось неймовірним”, – зазначає Дар’я.

Поговорили і про відмінності служби в українській армії для жінок. Даша – не єдина представниця прекрасної статі у підрозділі. Каже, що поблажок лише тому, що ти дівчина – немає. Хоча є речі, які товариші по службі джентельменськи беруть на себе. Але відповідальність на всіх однакова. І, як упевнена Даша, Захисниці вносять дуже значну лепту у Перемогу України на рівні з Захисниками.

До речі, спілкувалися з раніше російськомовною Дашею виключно українською. Каже, завжди любила державну мову, але виросла у середовищі, де розмовляли російською – так і звикла. Проте з початком війни переосмислила це і вирішила для себе – “маю перейти на державну”.

“Це наша ідентичність, яку потрібно показувати. І знову ж таки, за декілька тижнів до початку війни з друзями обговорювали це питання і ще тоді зрозуміли, що потрібно переходити на українську. Мій Влад – україномовний, в нашій компанії частина друзів – теж україномовні. І ми намагалися спілкуватися з ними українською. Але коли почалася війна, я зрозуміла, що остаточно прийшов час. Свій блог я більше не змогла вести російською. Спочатку тренувалася писати україномовні пости, а потім потроху почала виходити у розмовні stories. Зараз намагаюся говорити українською у побуті. Якщо забуваю деякі слова, підбираю їм заміну. Вже набагато легше”, – ділиться досвідом Даша і зізнається, що для неї, як і для багатьох українців, чужим стало все російське. Навіть близькі родичі, які проживають у країні-агресорці, тепер для неї сторонні люди.

“Не хочу про це багато казати. В росії в мене рідна тітка, дядько, брати, але вони підтримують війну в Україні. Писали такі речі…, що після цього їх для мене тепер просто не існує”, – зітхає наша співрозмовниці.

Коли закінчиться війна, Даша з Владом не планують продовжувати службу. Кажуть, хочеться все ж таки втілити у життя свої мрії і продовжити подорожувати. Проте ні краплі не шкодує про своє рішення піти у ЗСУ.

“Після Перемоги обов’язково зустрінемося зі всіма друзями, яких зараз розкидало ледь не по всьому світу. Хочеться зробити щось дуже круте. Сто відсотків будемо дуже святкувати – з рідними, товаришами по службі. Всі дуже хочуть миру і Перемоги, всі у це вірять. Аби тільки скоріше“, – загадує бажання Дар’я.

А зараз підрозділи, в якому проходять службу закохані, активно готуються до ротації у “гарячі” региони – виснажливо тренуються і опановують нові військові навики.

Аби допомогти колегам, Даша взяла на себе ініціативу провести збір на службове авто, якого дуже не вистачає військовим її частини, які вже рушили на лінію оборони.

“Друзі, робимо це ВПЕРШЕ за період війни.

?ПРО НАС:
Ми, Дар’я та Владислав військослужбовці Збройних Сил Україні Сил територіальної оборони просимо вас допомогти нам зібрати на ПІКАП для нашої частини.

❓ЧОМУ?
У зв’язку з виконанням поставлених завдань щодо оборони та захисту південного напрямку, у військової частини А7380 виникла гостра потреба у автомобільному транспорті високої прохідності з метою створення мобільних, вогневих груп та переміщення особового складу у найкоротший термін.

Ми відкриваємо офіційний терміновий збір через нашого довіреного представника-волонтера і просимо Вас допомогти нам його закрити.

▪️ЦІЛЬ : 250.000 грн ▪️

МОНОБАНК:
Номер картки банки :
?5375 4112 0316 0721
Шавалюк Дмитро

ПРИВАТ БАНК :
?4731 1856 1513 3805
Шавалюк Дмитро

PAYPAL:
[email protected]

За ці 10 місяців на службі ми не зверталися до вас, але зараз вже немає іншого шляху.
РАЗОМ ДО ПЕРЕМОГИ!”, – звернулася Дар’я до всіх знайомих і небайдужих.

Зазначимо, за добу дівчині вдалося зібрати більше половини необхідної суми. Проте залишилося лише два дні і понад 100 тисяч до завершення збору. Нумо допоможемо закрити потребу захисників-земляків!