Рятуйся, хто може. Для чого російські регіони заводять власні армії

У різних регіонах Росії місцева влада абсолютно відкрито під різними пристойними і «патріотичними» приводами створюють свої власні збройні формування. Справжні наміри їхніх творців видно неозброєним оком: коли розпочнеться розпад Росії, при владі (вже в новому статусі) залишаться ті глави регіонів, які будуть мати власні армії.

У грудні російський інформаційний простір сколихнули новини про те, що по всій РФ планується створити регіональні Центри підготовки бійців за аналогією з Російським університетом спецназу в чеченському Гудермесі (це, до речі, приватна організація, пов’язана із фондом імені Ахмата Кадирова). З такою ініціативою до Володимира Путіна звернулися віце-прем’єр, повноважний представник президента в Далекосхідному федеральному окрузі Юрій Трутнєв і перший заступник керівника адміністрації президента Росії Сергій Кирієнко.

Центри створюватимуться за допомогою одного із засновників Російського університету спецназу у Гудермесі – Данила Мартинова. Сам Мартинов – колишній охоронець Кадирова, нині у статусі радника міністра МНС займається охороною міністра Куренкова. Створення Центрів підготовки бійців у регіонах Росії може фінансуватися МНС та Росгвардією. Ідея підтримується Ковальчуками – наближеними до Путіна олігархами, яких багато аналітиків вважають головними ідеологами вторгнення Росії до України.

Фактично Центри можуть створити синергію з ПВК і стати паралельними воєнізованими структурами, які розташовані в більшості регіонів, і відповідно підконтрольними місцевій владі. Про таке жоден російський регіоналіст навіть у найсміливіших фантазіях не міг думати. «Втім, Всесвіт не терпить порожнечі. Раз громадянського владного різноманіття не залишилося, то на його місці заведеться силове різноманіття», – пише російський політолог Олександр Сайгін.

Інші російські експерти прямо вказують, що тренд на посилення паралельних силових структур викликаний недовірою до позиції державних силових структур РФ у кризовій ситуації. Імовірність використання приватних армій для захисту та продавлювання інтересів окремих політичних акторів створює загрозу розбалансуванню ситуації в умовах кризи.

Інакше кажучи, в Росії раптом почали усвідомлювати, що місцева влада заздалегідь готується до такого варіанту розвитку подій, коли Москва нищівно програє війну проти України (за фактом проти всього вільного світу), після чого почнеться розпад імперії. У такій ситуації – і це показав розпад СРСР – найсильнішими будуть позиції тих глав регіонів, які зосередять у своїх руках як економічні, так і силові важелі.

Причому в наведених вище новинах важливим є скоріше те, що російським регіонам Москва дає можливість створити центри підготовки власних військових кадрів, а не власних армій. Тому що створювати власні армії їм дозволили ще пів року тому.

Згадаймо: ще наприкінці весни (після низки серйозних поразок Росії в агресії проти України) в російських регіонах почалося створення т.зв. «іменних» добровольчих батальйонів під егідою місцевих органів влади. Серед перших виявилися пермська мотострілецька рота «Парма» та танковий батальйон «Молот»; нижегородський танковий батальйон імені Козьми Мініна; артилерійські дивізіони «Невський» і «Ладозький», що базуються в Ленінградській області; тюменські саперний батальйон «Тобол», рота снайперів «Тайга» та артилерійський дивізіон «Сибір»; башкирські мотострілкові батальйони імені Мінігалі Шаймуратова та імені Олександра Доставалова; батальйон матеріально-технічного забезпечення «Сейм» із Курської області; ремонтна рота «Іртиш», рота матеріального забезпечення «Авангард» та медичний підрозділ «Ом» з Омська. У Кіровській області – це «В’ятка», у Марій Ел – одразу три батальйони: «Іден», «Полтиш» та «Акпатр», у Приморському краї – «Тигр».

В Амурській області на базі 38-ї мотострілецької бригади в Катеринославці з’явився батальйон «Амурський». У сусідньому Хабаровському краї – батальйон зв’язку «Генерал Корф» та загін «Максим Пасар». На сході Сибіру організовано батальйони «Ангара» (Іркутська область), «Байкал» (Бурятія) та «Даурський» (Забайкальський край). В Алтайському краї батальйони «Алтай» та імені Калашнікова були створені на базі 35-ї мотострілецької бригади в Алейську. У Ямало-Ненецькому автономному окрузі аналогічний батальйон отримав назву «Єрмак». Санкт-Петербург підготував батальйони «Кронштадт», «Нева» та «Балтика»; Татарстан – батальйони «Алга» та «Тімер».

У Краснодарському краї добровольчі загони формуються з урахуванням Кубанського козачого війська. Паралельно в середині червня Союз козаків-воїнів Росії та Зарубіжжя (СКВРіЗ) почав формувати зведену козачу бригаду «Дон» із трьох батальйонів: «Терек», «Кубань» та «Єнісей». Московський батальйон, який отримує фінансування з міського бюджету, серед вербувальників та кандидатів неофіційно іменується «собянинським полком». У чеченському місті Гудермес на базі Російського університету спецназу, що вже згадувався, проходять підготовку добровольці полку «Ахмат».

Однак лише в липні 2023-го в РФ по-справжньому активно розгорнулася кампанія, в рамках якої кожен із регіонів країни зобов’язали сформувати та профінансувати по одному новому батальйону для участі у війні проти України. Все відбувалося під гаслом «Від кожного суб’єкта федерації по батальйону». Тобто кожен із 85 російських регіонів, включаючи анексовані Крим та Севастополь, зобов’язали сформувати по одному новому батальйону «добровольців».

Такі регіональні «добровольці» підписують короткострокові контракти із Міноборони РФ. Відповідальність за забезпечення «добровольців» ділять між собою Міноборони та регіональна влада. До серпня 2022 року російські ЗМІ нарахували 52 батальйони у 33 регіонах. Якщо виходити з відомої чисельності регіональних батальйонів, то всього в них на той момент могли бути від 9,5 до 20 тис. осіб.

До кінця 2022 року, за підрахунками видання «Сибір.Реалії», у Росії з’явилося близько 60 регіональних батальйонів, до складу яких увійшли добровольці або мобілізовані. Чисельність кожного батальйону зазвичай не перевищувала 400-500 осіб. У Сибіру та на Далекому Сході створено щонайменше 23 батальйони на базі 14 регіонів, з’ясувало «Сибір.Реалії», вивчивши повідомлення ЗМІ та влади за останні півроку.

Москва вирішила зробити ставку на регіональну ідентичність при формуванні батальйонів у тому числі через зниження довіри до федеральної влади та державний курс загалом, а також щоб перекласти відповідальність за наперед «непопулярні кроки» на регіональну владу, вважає політолог Аббас Галлямов.

Безсумнівно, у Кремлі вважають, що більшість покликаних до «національних батальйонів» загинуть, ще хтось залишиться служити в армії, і додому повернуться небагато. Однак, все може піти не зовсім так. І додому повернуться ветерани, часто зі зрушеною психікою, які втратили страх, але напевно мають невраховану зброю, а тепер ще й безробітні. Ідеальний матеріал для вербування як кримінальними лідерами, так і творцями «регіональних армій», непідконтрольних Москві. Про це, зокрема, говорить російський політолог Іван Преображенський:

– В окремих регіонах, особливо це стосується національних республік, виникнуть групи громадян, які володіють зброєю та, можливо, її зберегли (незалежно від того, коли скінчиться війна). Ці групи будуть об’єднані принципом земляцтва чи побудовані на етнічній основі, будуть командири, яким групи звикли підкорятися, причому командири ці будуть, по суті, не з регулярної армії.

У разі раптової дестабілізації режиму або виникнення політичного конфлікту між федеральним центром і одним із губернаторів, які мають такий «добровольчий батальйон», ці озброєні групи можуть вступити в конфлікт на стороні місцевих еліт або самостійно, з метою захоплення влади. При розпаді СРСР регіонах, де були подібні групи, ризик міжетнічного чи військового конфлікту помітно зростав.

Навіть абсолютно рашистський, імперсько мислячий, сумнозвісний з часів розпаду СРСР полковник Віктор Алксніс визнає, що підрозділи, які готуються в регіонах, можуть бути «бомбою уповільненої дії»:

– Я на своєму гіркому досвіді спостерігав за розвалом Радянського Союзу та Радянської армії. За аналогією можу сказати, що ці батальйони – це кістяк майбутніх національних армій, які розгортатимуться на території Росії. …Наразі створення цих територіальних батальйонів дає ґрунт для того, щоб з’явилися люди, які мають бойовий досвід, що брали участь у бойових діях. Вони повернуться додому і, не дай боже, їх залучать, запропонують їм добрі посади.

Микола Петров, російський політолог та політичний географ, вказує на небезпеку поєднання двох факторів – етнічного та регіонального:

– Тива, Бурятія, Калмикія, Дагестан, Північна Осетія та Інгушетія – все це національні республіки, і їхня поведінка не вкладається у загальні закономірності, які працюють у більшості інших російських регіонів. Вони керувалися багато років етнічними елітами, але зараз ситуація змінюється чи змінилася – як у Дагестані, де Москва замінює місцеву корінну еліту на приїжджу без особливого ефекту. Але в реакції на санкції та кризу, то, як це не дивно, вони можуть почуватися в динаміці краще, тобто менше відчувати негативний ефект санкцій, ніж багато інших більш розвинених регіонів, ніж столиці та великі індустріальні регіони, тільки тому, що вони багато в чому дотаційні.

Тим часом – з останніх новин: прем’єр-міністр РФ Михайло Мішустін доручив створити 16 військових навчальних центрів при федеральних вишах.

Дивно (насправді, мабуть, ні), що географія розташування цих військових навчальних центрів дуже збігається з картою розпаду Росії на регіони, яку намалював нещодавно голова ГУР України Кирило Буданов.

Цікаво, що «силова регіоналізація» Росії ініціюється Москвою. Можна лише припускати, що це означає. Найімовірніше – те, що глави кремлівських «веж» зрозуміли: війна скоро буде програна, їхня влада впаде, і найкращий варіант для кожного, хто зараз треться біля Путіна, – стати «царком» у якомусь російському регіоні, який отримає незалежність. Тож ймовірно, що насправді регіональні армії кремлівські чиновники створюють для себе особисто.

Денис Стаджі, для «Главкома»