Пішов на фронт добровольцем, залишивши вдома дружину та новонародженого сина: історія воїна з Білгород-Дністровського району

Роман разом із дружиною Анною дуже чекали на початок березня. Привід для цього в них був особливий — первісток мав народитися — син. 4 березня їхня мрія здійснилася — Роман Романович з’явився на світ. А вже за 9 днів його батько вдруге в житті надягнув військовий однострій та, як і тисячі українців, добровільно став на захист України, залишивши вдома й дружину, й новонародженого сина. Історію воїна з Білгород-Дністровського району опублікувало видання АрміяINFORM.

Малюк на світ з’явився — дитя війни

Звісно, що не таким уявляло собі молоде подружжя останній тиждень перед народженням свого малюка. Вони хотіли, щоб цей період тривав в атмосфері мирних приємних клопотів, але насправді ті дні й ночі були затьмарені початком широкомасштабного російського вторгнення з притаманними для того періоду лихом, великими потрясіннями й переживаннями.

Так, на жаль, маленький Роман — дитя війни. Малюк, звісно, про це ще не знає, як і не здогадується, що майже весь час від дня свого народження рідна для нього людина — тато — зі зброєю в руках боронить його спокій, захищаючи право жити в мирній та вільній Україні.

— Як і всі, напередодні початку війни я дивився інтернет, новини. Розумів, що може статися щось дуже небезпечне й неприємне. Але намагався відкидати погані думки. До останнього сподівався, що росіяни не наважаться вторгнутися на всю територію України. Але вранці 24 лютого сталося найгірше. Знаючи, яка значуща подія невдовзі має відбутися в нашому житті, того ж дня мені одразу почали телефонувати рідні та близькі, пропонуючи вирушити до якогось небезпечного місця. А куди було їхати, якщо всю Україну почали бомбити?.. Ми з дружиною вирішили залишитися й народжувати вдома. Вірили, що все буде гаразд! — згадав про трагічні події кінця лютого старший солдат Роман.

Для себе 25-річний чоловік теж усе вирішив, мовляв, заберу дружину з дитиною з пологового будинку додому й піду служити. А як по-іншому? Адже Україну від ворога треба захищати. Звісно, дружина трішки зажурилися — війна ж, як-не-як, хіба легко самій із немовлям на руках залишатися? Але жінка вона розумна, і свідомий вибір чоловіка сприйняла як належить.

І знову у строю!

Та й не вперше Роману доводилося ставати на захист Батьківщини. Ще у 2017 році, маючи свою власну столярну майстерню та будучи першокласним фахівцем із виготовлення меблів, він вирішив на певний час залишити своє ремесло та на собі відчути, що таке виконання військового обов’язку.

Упродовж трьох років він ніс службу за контрактом у складі окремого полку підтримки, обіймаючи посади сапера та механіка-водія плаваючого транспортера ПТС-2. Двічі та в цілому понад дев’ять місяців солдат перебував у районі АТО/ООС, захищаючи суверенітет і незалежність України на Маріупольському напрямку. А 13 березня 2022 року він повернувся туди, де все для нього було звичним — у свою рідну частину, на свою посаду.

— Як згадаю, аж моторошно стає. Дружина перебуває на останньому місяці вагітності, їй потрібний спокій та затишок, а тут така війна страшна розпочалася. У той же час дізнаюсь, що мої товариші по службі опинилися в окупації на Запоріжжі. Намагаюся бути спокійним, аби Анна не засмучувалася, а на душі, як кажуть, коти шкребуть. Ні, гадаю, бізнес бізнесом, до якого я повернувся після завершення служби за контрактом у 2020 році, продовжуючи виготовляти на замовлення людям меблі, а за Батьківщину, за свою народжену дитину, за хлопців, які опинилися в окупації, — треба постояти! Не зробив би цього, перед самим собою соромно було б. Зателефонував своєму колишньому комбатові, який залюбки погодився, щоб я знов став до строю, — каже Роман.

Бойові будні механіка-водія

Відтоді, з 13 березня, і тривають бойові будні старшого солдата окремого полку Сил підтримки ЗСУ. Спочатку він ніс службу в пункті постійної дислокації частини на Одещини. А із серпня Роман перебуває там, де тривають бої з російськими загарбниками.

Він знов обіймає посаду механіка-водія свого плаваючого транспортера ПТС-2.

Водити цю машину непросто, обслуговувати теж. Це справжній габаритний всюдихід, призначений для транспортування через водні перешкоди десанту, артилерійських систем, колісної та гусеничної техніки й інших вантажів пересіченою та болотистою місцевістю. Окрім цього, транспортер використовують і як евакуаційно-рятувальний транспорт.

Аби навчитися керувати цією махиною потрібний час і чималий. Роман же сів за кермо вже будучи достатньо навченим воїном.

За його словами, нині військові інженери перебувають на визначених ділянках фронту, щотижня проводячи інтенсивні заняття з водіння та завантаження особового складу та техніки. А в разі нашого контрнаступу миттєво відчиняється задній борт транспортера, завантажується та закріплюється на вантажну платформу озброєння й техніка, сідає в машину особовий склад, запускається дизельний двигун, і всюдихід рушить вперед з метою подолання тієї чи іншої водної перешкоди.

А трапляється й таке, що ідуть на прорив наші колони з технікою й особовим складом, яким негайно треба переправитися по насипній переправі на інший бік, і раптом виявляється пошкодження того чи іншого транспортного засобу, що стає перешкодою для подальшого руху колони. Що робити? Адже часу для здійснення ремонтних робіт не просто обмаль, його взагалі немає. Ось туди і виконує ПТС-2 евакуаційно-рятувальні функції. У будь-яку пору року швидко мчить на місце події на своєму транспортері механік-водій Роман. Разом зі своїм помічником та старшим машини зачіпляє за трос техніку, що вийшла з ладу, та відбуксовує її у безпечне місце, у такий спосіб надаючи можливість продовжити рух українським воїнам.

Під свинцевим вогнем артилерії

Війна є війна, і часто переправляти та рятувати людей і техніку доводиться під прицільним вогнем противника, ризикуючи власним життям, заради єдиної благородної мети — перемоги над російськими загарбниками. І втрачати бойових товаришів військовим інженерам на цій війні теж, на превеликий жаль, доводиться.