“Мої знання, мій 30-річний досвід морської справи, стануть у нагоді”: історія моряка з Аккерману, який разом з двома синами боронить Україну від ворога

Німеччина, Нідерланди, Англія, Норвегія, Японія, Нова Зеландія – мрія родом із дитинства – подорож навколо світу. Не кожному вдається зберегти свою мрію із втіленням її у справу всього життя.

Свою подорож Олександр розпочав з найріднішого куточка планети – Білого міста на Дністрі.

«Скільки себе пам’ятаю, я завжди марив морем, багато читав історичних, пригодницьких, романтичних книжок, але всі вони так чи інакше були пов’язані з морем. Це моя стихія – морські мандри. Бажання долучитися до культури народів світу, пізнати їх традиції і звичаї сформувало ключове і остаточне рішення – бачення бажаного майбутнього», – розповідає Олександр.

Після школи юнак вступив до Білгород-Дністровського рибопромислового технікуму. І так втілилась перша іпостась моряка. Чотири роки рибопромислової діяльності сформувало у Сашка загальні уявлення про конструкцію промислових суден, їх морехідні якості і пристрої основних судових систем. Вже не теоретично, а на практиці аккерманець набув навичок для організації боротьби за живучість судна та керування судном в умовах промислового лову риби і морепродуктів.

Перші впевненні кроки до мрії – від матроса тралової команди до офіцера по видобутку риби на риболовецьких суднах.

Аргентина, Центральна та Східна Атлантика і найбільший траулер, на той час з екіпажем 120 людей – колосальний досвід витривалості, керування екіпажем і судном, гартування власної особистості і самовладання. Мрія пізнання нового, цікавого, незвіданого світу здійснилася.

Наступним зваженим кроком майбутнього капітана став морський торгівельний флот. Занурившись в морську стихію, Олександр набуває різноманітного досвіду на різних типах суден: суховантажі, рефрижератори, балкери, контейнеровози.

Окрилений мріями, овіяний вітрами, випробуваний хитавицею моряк-практик прагне підвищити рівень професіоналізму і вступає до Одеського морехідного училища на факультет судноводіння.

Знайшовши своє буття у омріяній стихії, капітан своєї долі нарахував 32 роки морської практики. Сьогодні Олександр Миколайович успішна людина, справжній фахівець, люблячий чоловік та батько, який гідно виховує чотирьох діток.

24 лютого, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Олександр був за кордоном. Але справжній капітан завжди контролює обстановку комплексно. І отримавши новини з України не вагався ані хвилини.

«Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом. Я негайно зателефонував дружині і все пояснив. Я українець, це наша спільна біль, наша земля, і хто, як не ми, повинні боронити свою державу та її незалежність. Компанія, в якій я працюю, одразу запропонувала моїй родині допомогу, порадили вивезти їх з країни, обрати будь-яку державу за кордоном для безпечного життя. Я дуже вдячний своєму керівництву за турботу та прояв людяності. Але в моїй країні війна, гинуть люди, і навіть діти. Сьогодні, я принесу найбільшу користь своїй Батьківщині. Мої знання, мій 30-річний досвід морської справи, стануть у нагоді. Я повертаюсь в Україну!», – так визначився Олександр.

Наразі Олександр Миколайович – командир малого катера Морської охорони. В Навчальному центрі Морської охорони Державної прикордонної служби України досвідчений капітан проходить вже другий етап спеціальної підготовки сержантів і старшин для загонів Морської охорони.

Віднині, можна впевнено сказати: «вже тричі моряк», – опанувавши рибопромисловий та торгівельний флот, Олександр штурмує морський прикордонний фах.

Все б начебто нічого, родина поруч, він на рідній землі, робить свій вклад в Перемогу. Але серце болить і душа розривається на шматки. Два старших сини Олександра – 28-річний Микита та 20-річний Данило – наразі служать в одній з бригад територіальної оборони на Херсонському напрямі. Розрадою та батьківською підтримкою поруч лишаються 13-річний Ілля, який малює неймовірні сюжети перемоги, та 8-річна донечка Ксенія, яка своєю грою на фортепіано додає батькам сил та впевненості в завтрашньому дні.

«Ми з дружиною доклали всіх зусиль, щоб прищепити своїм дітям поняття честі і справедливості. Сьогодні в мене запитали, чи щасливий я батько? Я буду таким після нашої Перемоги, коли наші діти будуть жити в мирі, на рідній землі і ніхто не прийде їх вбивати, лише тому, що вони українці. Саме заради цього я надбав зараз третю морську іпостась – захисника морських кордонів України», – каже Олександр.

Спостерігаючи за його вправною роботою і мудрим командирським керівництвом, вмінням вчитися і не цуратися набувати нових знань, навіть з висоти колосального цивільного досвіду, стає зрозумілим – такими справжніми і відданими сповнене наше військо, захищена наша Україна.