“Закрити такий заклад – це злочин перед майбутнім дітей”: професійний аграрний ліцей у Старокозачому “доживає свої останні дні”

До редакції “Бессарабії INFORM”  звернулися жителі села Старокозаче, що у Білгород-Дністровському районі. Люди стурбовані новиною про можливе закриття професійного аграрного ліцею, у якому навчаються юні мешканці громади. Вирушивши на місце подій, кореспонденти поспілкувалися з директором та викладачами закладу, а також почули думки батьків та самих ліцеїстів. Які зміни відбулися у ліцеї за останній час та що чекає на хлопців, які живуть у багатодітних сім’ях і мріють здобути професійну освіту поруч з рідним домом  – у нашому матеріалі.

Приїхавши у Старокозаче, кореспонденти “БІ” перш за все зустрілися з Вадимом Бойко – очільником громади, яка, до слова, є найбільшою у Білгород-Дністровському районі та налічує 18 населених пунктів. Як наголосив Вадим Валерійович, потреба у представниках робітничих професій завжди була у нашому аграрному краї, а ось після закінчення війни проблема нестачі кваліфікованих фахівців стане ще гостріше. І хоч професійний Старокозацький ліцей, який готує саме таких робітників, і не знаходиться на балансі громади, місцева влада зацікавлена у збереженні цього закладу і готове шукати шляхи вирішення проблемних питань.

“Я розумію, що в Україні є державна програма оптимізації закладів профтехосвіти. Я прекрасно розумію, що в державі не вистачає коштів для фінансування всіх цих навчальних закладів, але ми бачимо, що з лютого місяця ситуація в країні кардинально змінилася – величезна кількість навчальних закладів, які не можуть існувати, вони на окупованих територіях. Багато з них знищені. І в цей момент оптимізувати заклади, які не постраждали від війни і мають величезну базу –  мені здається було б нерозумно. Ми готові сприяти і допомогти у переміщенні сюди чи об’єднанні нашого ліцею з іншими закладами, які не мають змоги навчати своїх дітей, не мають де розміщувати своїх дітей в гуртожитках  – це не проблема. Під час війни ми готові дати прихисток учням відповідно схожого фаху, чи навіть на категорію вищого, такого як коледж, наприклад. Інфраструктура нашого ліцею величезна і в даний момент я вважаю за доцільне його зберегти”, – підкреслив Вадим Валерійович.

Варто зазначити, що наразі є величезна необхідність у таких робітниках як, зварювальники, токарі – це ті професії, де кількість запропонованих вакансій перевищує кількість зареєстрованих безробітних. В цьому неважко впевнитися – варто лише зайти на сайти з вакансіями у Одеській області. Багато підприємств у регіоні наразі у пошуках кваліфікованих спеціалістів: більше 10 запитів для токарів та близько двадцяти для зварювальників.

За офіційними даними Міносвіти, станом на вересень 2022 року, від початку повномасштабної війни в Україні було пошкоджено більше 2500 закладів освіти. Дуже хочеться сподіватися, що ця цифра не буде зростати, поки на нашій землі тривають запеклі бої за незалежність. Тільки за попередніми підрахунками на те, щоб відновити пошкоджені заклади освіти Україні знадобиться близько 10 мільярдів гривень, і таку суму ми маємо на момент продовження війни.

Кореспонденти “БІ” поспілкувалися з директором Старокозацького ліцею Євгеном Орловим та дізналися, що утримання навчального закладу обходиться наразі у суму близько 9 млн грн на рік: сюди входить виплата заробітної плати вчителям, виплата стипендій, витрати на комунальні послуги, харчування дітей тощо. Колись у закладі навчалося до тисячі студентів, але на сьогоднішній день їх всього 66.

Старокозацький професійний аграрний ліцей має ліцензію з підготовки тракториствів-машиністів, водіїв, слюсарів, операторів комп’ютерного набору, кухарів та кондитерів до 2024 року, проте на сьогоднішній день тут навчають лише за двома спеціальностями.

“На сьогоднішній день ми навчаємо учнів за двома спеціальностями: слюсар-тракторист і кухар-кондитер. Останні два роки в нас немає набору дітей і ми закінчуємо навчання тих, хто вступив до ліцею раніше. У нас державний та регіональний набір. Останнім часом нам давав лише регіональний набір Департамент освіти Одеської обласної адміністрації”, – розповів керівник закладу.

За словами Євгена Юрійовича, у ліцеї дуже хороша матеріально-технічна база: є спеціалізовані лабораторії, багато техніки, серед якої трактори, комбайни, сільськогосподарські машини та легкові автомобілі. Окрім того, у начальному закладі є великий гуртожиток, їдальня, яка забезпечувала учнів триразовим харчуванням, та пекарня, де під час війни волонтери та освітяни випікали смаколики для військовослужбовців. Зараз всі ці приміщення порожні. Персонал скоротили.

Починаючи з 2016 року викладачі та керівництво ліцею зверталися до обласних та районних депутатів спочатку з проханням підтримати розвиток закладу, згодом – не допустити злиття з іншими  профтехучилищами, а наразі і батьки, і педагоги просять можновладців сприяти продовженню набору учнів.

У 2016 році Уряд України позбавив фінансування профтехосвіти за рахунок коштів державного бюджету, переклавши утримання ПТУ на плечі місцевих бюджетів.

“На жаль, після передачі фінансування системи профтехосвіти с державного бюджету на обласний, не тільки у нас, а й в інших ліцеях також, почалися проблеми з з фінансуванням. Проте, офіційна мотивація того, що нас очікує, це не недостатнє фінансування, а малий учнівський контингент. Ми отримали відповідь, що нас очікує закриття через те, що у нас недостатній учнівський контингент, хоча за останні роки нам відмовили у підготовці кухарів, операторів комп’ютерного набору. Два роки поспіль нам не дають набирати ні одного учня. Пройшло масове звільнення працівників ліцею по скороченню штату. Незрозуміла політика обласної ради, яка має нас фінансувати”, – поділився своєю думкою викладач ліцею з багаторічним стажем Олександр Ішатенко.

Олександр Васильович родом  з Херсонщини. Педагог навів приклад навчального закладу, який в умовах окупації проводив набір учнів. Мова йде про Архангельський професійний аграрний ліцей Херсонської області. Завдяки нашим захисникам, село Архангельське, де розташований ліцей, було звільнене буквально за декілька днів до початку навчального року. Педагогів та громадськість Старокозачого хвилює, чому ж їх рідний ліцей, який повноцінно функціонує і, на щастя, не зазнав руйнувань внаслідок війни, не може продовжувати навчати дітей?

Як розповіли викладачі Старокозацького ліцею, більшість дітей, які навчаються у цьому закладі – це діти з малозабезпечених сімей, які потребують особливої уваги. Педагоги та майстри, які працюють у ліцеї, стають для хлопців друзями, або навіть більше – замінюють їм батьків, тому що дарують дітям любов та ласку, недоотриману вдома.

“Дуже прикро, що наш навчальний заклад на грані закриття. У нас навчалися діти з малозабезпечених та багатодітних сімей, діти-сироти та позбавлені батьківської опіки. За минулі роки у нас було 30 таких учнів. Наші майстри та викладачі багато працювали з цими дітьми, адже до них потрібен особливий підхід. Нам дуже боляче. Мені телефонували керівники Служби у справах дітей з нашої та інших громад та питали: куди ж нам діти цих дітей, ви (ліцей – ред.) не набираєте?  І я нічим не можу їм допомогти”, – бідкається Фаїна Сиротенко – заступник директора з навчально-виховної роботи.

На тому, що ліцей ні в якому раз не можна закривати, наголошують і батьки дітей. Одна з них, Наталя – багатодітна мати, її син навчається у ліцеї на тракториста. Звістка про те, що у недалекій перспективі її дітям доведеться їздити до Татарбунар, аби здобути технічну освіту, спантеличує жінку.

“Я проти, щоб заклад закривався. Моя дитина тут навчається, мій чоловік тут вчився, дід та прадід – всі вчилися тут. Я не розумію, навіщо закривати цей заклад. Ми працюємо у селі, моя заробітна платня не настільки велика, щоб я могла свою дитину у вищий навчальний заклад відправити. Моя дитина навчається тут і відправити її кудись за межі села – нам не по кишені. 

Кореспонденти Бессарабії INFORM поспілкувалися і з деякими ліцеїстами, які наразі закінчують навчання у закладі.

“Хотілося б, щоб наш ліцей поповнювався новими учнями, тому що наприклад троє моїх знайомих та мій брат планували вступити до ліцею, але нам відмовили у наборі. Два моїх брата працюють на агропідприємствах і дуже тепло згадують про своїх викладачів, як про професіоналів своєї справи”, – поділився з нами Артур.

До вирішення проблеми закриття ліцею долучилися і небайдужі мешканці громади та волонтери. За словами місцевої активістки Олени Собченко, люди шоковані новиною про закриття навчального закладу, адже вважають, що енергію молодих хлопців треба спрямувати у правильне русло:

“Я вважаю, що треба його взагалі розширяти, тобто додавати інші професії: і слюсарів, і токарів, можна і будівельні професії. Для цього є все: і навчальний корпус, є і викладачі, які можуть навчити дітей. Ми кожного дня говоримо про майбутнє наших дітей, але як можна про це говорити, якщо сьогодні перед ними зачинені двері. Я вважаю це злочином! Просто злочином перед майбутнім наших дітей. Я спілкуюся з багатьма людьми з різних сел і на жаль, у нас є такі люди, які фінансово неспроможні навчати своїх дітей у інших закладах. Ми маємо зробити все, постукати у будь-які двері і, я сподіваюсь, що нам їх відчинять. У нас є намір зустрітися з головою Одеської ОВА Максимом Марченком – я дуже сподіваюся на нього і шукаю можливості зустрітися з ним”.