Гоголь: бути чи не бути? У болгарському селі Бессарабії люди категорично не згодні перейменовувати вулицю, названу на честь відомого письменника

Мешканці села Кубей обурені перспективою зникнення вулиці Гоголя, яку збираються перейменувати найближчим часом разом з іншими. Майже дві сотні коментарів під постом-претензією зібралося за кілька днів після оголошення новини. Перелік вулиць для перейменування міститься у проекті рішення Кубейської сільської ради, яке депутати мають затвердити. Нові назви вулиць підготували також для сел Виноградівка та Оріхівка. Про це повідомляє “Бессарабія INFORM” з посиланням на відповідні документи.

Нова назва, яку пропонують замість звичної для жителів вулиці Гоголя – Садова. Слід відзначити, що усі нові назви аполітичні. Вони не мають відношення до політики, до якоїсь події, людини чи дати. Вважається, що завдяки цьому надалі не буде приводу для суперечок та чергових змін.

У Кубеї люди не згодні не з самою новою назвою, а з фактом неповаги до письменника українського походження. Чим керувалася місцева влада невідомо, можливо це бажання “перестрахуватися” у питанні перейменування всього, що пов’язано з Росією. Тому що, наприклад, у Рені на громадських обговорюваннях для вулиці Белінського запропонували три назви – Миколи Гоголя, Михайла Білинського та Яблунева. I найбільшу кількість голосів набрав перший варіант. Тобто у Рені люди також бажають бачити назву на честь відомого письменника, але що вирішить влада поки що невідомо.

“Кубейський народ проти того, щоб змінювали назву вулиці. Якщо потрібно, будемо збирати підписи. Вулиця Гоголя розпишеться. Навіщо вулиці міняти, краще буде переобрати депутатів, які хочуть перейменувати наші вулиці. Людям і так важко живеться – в країні йде війна. Таке рішення прийнято тільки в Кубейській громаді”, – йдеться у повідомленні Марини Гайдаржі на сторінці “З Кубею з любов’ю” у соцмережі Facebook.

Тема посту визвала великий резонанс. Багато раз звучало ствердження: “Гоголь – український письменник”. Більшість коментуючих вважає, що депутати забувають, що представляють інтереси народу.

“Чому б владі не прислухатися до думки народу, адже влада народна? Хіба сьогодні це найголовніше? Проблема припинення, закінчення війни, ось на чому мають бути всі зосереджені”, – вважає Галина Кисса.

У коментарях місцеві мешканці влаштували неабияку сварку, а деякі з коментуючих справедливо підмiтили, що раніше в Кубеї та більшості населенних пунктів Бессарабії люди відрізнялись толерантністю та дружністю. Але з початком повномасштабної війни більшість людей стали злими та роздратованими, а кожна тема у соцмережах одразу стає конфліктом.

“Взагалі, до чого ці суперечки? В країні війна, а в Кубеї своя війна. Люди, скажіть спасибі, що є що міняти, що вулиці на місці і дома. Кидайте цю справу, вистачить цих суперечок, краще вже займіться чимось добрим. Ці суперечки та сварки до добра не доводять. Наші воїни там на за нас борються, а ви тут назву вулиць не можете поділити. Маячня повна…” – підкреслила Татьяна Сакалы-Шоп.

Слід відзначити, що міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко неодноразово заявляв, що вихідці з України завжди мають бути спадщиною країни та відмовлятися від них неможна. Серед кількох імен він називав саме Миколу Васильовича Гоголя.

«Ми не повинні відмовлятися від великої спадщини, яку нам подарували вихідці з України. Ми повинні про них пам’ятати, це теж частина нашої історії, частина того, чим ми можемо пишатися. Тому, наприклад, коли я говорив про Гоголя як про українського письменника, я робив це свідомо, тому що він не просто народжений в Україні, а живився, власне кажучи, українськими наративами, багато творів написано про Україну. Точно так само не можна відмовлятися, наприклад, від Казимира Малевича», – сказав Ткаченко у інтерв’ю РБК-Україна у квітні 2021 року.

Зазначимо, що Микола Васильович Гоголь походить з відомого українського роду Гоголів-Яновських. Серед його пращурів по батьківській і материнській лініях були представники відомих козацько-старшинських родин Дорошенків, Мазеп, Лизогубів, Скоропадських, Паліїв та Забіл. Гоголь — безпосередній нащадок гетьманів Івана Скоропадського й Петра Дорошенка.

Утім, вiн нерідко потрапляє під гарячу руку українських патріотів, мовляв, він ренегат, що відрікся від України на користь служіння російській імперії, жодного художнього твору українською й не написав.

У той же час, окрім внеску у російську літературу, Гоголь також мав непрямий вплив і на українську літературу й українську культуру в цілому, а також був завзятим етнографом й збирачем українського фольклору. Також варто враховувати, що перша половина ХІХ століття — це час активного творення української літератури російською мовою. Так писали свої твори не лише Микола Гоголь, а й Григорій Квітка-Основ’яненко та Петро Гулак-Артемовський, Іван Котляревський та Євген Гребінка, і навіть Тарас Шевченко.

Зрештою, якою б мовою Гоголь не писав, а головне, що він вважав себе саме українцем. Один із прямих доказів цьому — той факт, що 1845 року в книзі пацієнтів карлсбадського санаторію Гоголь залишив французькою мовою запис: “Mr. Nicolas de Gogol, Ukrainien, établi à Moscou”, тобто “Микола Гоголь, українець, що мешкає в Москві”.

Нещодавно робоча група Міносвіти з оновлення змісту навчальних програм для загальноосвітньої школи рекомендувала перенести вивчення творчості Миколи Гоголя до навчальних програм з української літератури. Натомість на уроках зарубіжної літератури його твори вже не вивчатимуть. Таким чином МОН, бодай і неформально, визнала Гоголя за “свого”, тобто українського письменника.