Війна на виснаження. Чи вистачить Росії солдатів і техніки на авантюру Путіна

Чи доведеться Кремлю проводити загальну мобілізацію, чи закриє вона понесені втрати в живій силі і військовій техніці і як санкції вдарили по російському оборонному комплексу – докладніше в матеріалі РБК-Україна. 

В недавньому інтерв’ю РБК-Україна американський бригадний генерал у відставці Марк Арнольд сказав, що на даний момент російсько-українська війна ще не дійшла до стадії “війни на виснаження”.

Але в будь-якому випадку, шанси на те, що активна стадія військових дій закінчиться вже в цьому році, вельми невеликі. Українське керівництво навіть у своїх оптимістичних прогнозах говорить про перемогу в 2023-му.

Але й країна-агресор, на жаль, досі володіє значними ресурсами, щоб зірвати ці плани, як фінансовими, так і людськими та військово-технічними.

В останніх двох компонентах за майже п’ять місяців активних бойових дій Росія зазнала суттєвих втрат. Згідно з останніми даними українського Генштабу, окупанти втратили вже майже 40 тисяч людей особового складу. А танків і бронетехніки РФ вже давно втратила більше, ніж було у складі угруповання, яке почало вторгнення в Україну (1684 танки і 3879 броньовиків, за даними Генштабу).

А за оцінками голови комітету начальників штабів Великобританії Тоні Радакіна, в цілому, агресори втратили близько 30% наступального потенціалу своїх наземних сил.

Пенсіонери-“добровольці”

Звичайно, великі людські втрати змусили окупантів активно шукати заміну ліквідованим солдатам і офіцерам. Кілька місяців у медіапросторі періодично з’являються чутки про оголошення Кремлем загальної мобілізації, особливо багато про це говорили напередодні 9 травня.

Але до загальної мобілізації справа не дійшла, і не дивно: такий крок означав би, що вторгнення в Україну вже точно не йде за планом, і приховати це було б складно навіть тотальній російській держпропаганді. А ті, хто активно підтримує агресію проти України перед своїми телевізорами, могли б поміняти думку про те, що відбувається, у світлі перспектив особисто опинитися в окопах десь під Слов’янськом.

І в цілому, забезпечення великої кількості мобілізованих стало б дуже важким завданням, а російська економіка через такі заходи дійсно могла б впасти.

Але головний момент – поки що, для вирішення поточних завдань, такий крайній захід, як загальна мобілізація, країні-агресору просто не потрібен, підтвердили опитані РБК-Україна військові експерти.

Натомість росіяни вдаються до різних хитрощів, які в медіа зазвичай об’єднують терміном “прихована мобілізація” (що не зовсім коректно з термінологічної точки зору).

Зокрема, всіма шляхами жителів РФ стимулюють підписувати контракти з російською армією. Зокрема, за рахунок багаторазового, з 25 до 200 тисяч рублів, обіцяного зростання місячної зарплати для контрактників. При цьому прямо не прописується, що такий новий контрактник відправиться воювати в Україну, хоча це легко прочитати між рядків оголошень.

Росіян, які вже відслужили, особливо офіцерів з бойовим досвідом, активно обдзвонюють з військкоматів, шукають через підприємства, на яких вони працюють, масово публікують оголошення на інтернет-біржах пошуку роботи.

Згідно з указом Володимира Путіна, був знятий верхній поріг обмежень за віком для бажаючих підписати перший контракт – тепер це фактично зможуть робити хоч чоловіки передпенсійного віку.

Інтенсивніше пішла і призовна кампанія, при цьому наявність якихось відстрочок у призовників, зокрема, через навчання або хвороби, нерідко ігнорується. Набирає хід пошук так званих “добровольців”, де-факто – тих же контрактників, який веде як держава, так і різні “козачі” і “патріотичні” організації. Російські медіа, що позиціонують себе незалежними, розповідають і про активне залучення до бойових дій відомих ПВК “Редут” і “Вагнера” (зараз зазвичай звану “Лігою”).

І, звичайно, триває повальна мобілізація на окупованих РФ територіях Донецької та Луганської області. Вже деякий час чоловіки призовного віку в Донецьку і Луганську змушені місяцями сидіти по домівках, бажано, не за місцем реєстрації.

Як пояснив РБК-Україна військовий експерт Михайло Жирохов, за початковим задумом агресорів, такі “мобіки” з ОРДЛО повинні були стояти на блокпостах, брати під контроль території, на які РФ вторглася під час першої фази війни.

“Але потім щось пішло не так, і росіяни вирішили, що краще кидати в бій це гарматне м’ясо, за яке ніхто не спитає, ніж своїх людей. А в жодній кадровій армії світу командира підрозділу за втрати особового складу по голові не погладять. Особливо це було видно під час штурмів Маріуполя та Сєвєродонецька”, – сказав виданню Жирохов.

На його думку, якщо агресори не вирішать повернутися до планів наступу на Київ або наземного вторгнення з Білорусі, то і питання про загальну мобілізацію на порядку денному реально стояти не буде.

При цьому загальний мобілізаційний ресурс, яким володіє РФ, можна оцінити приблизно в 14 мільйонів людей, або близько 10% від загального населення країни. Для порівняння, згідно Global Firepower Index 2022, загальна чисельність російської армії – близько 1,35 мільйона, з яких 850 тисяч – активний персонал, ще 250 тисяч – в резерві і 200 тисяч – в парамілітарних формуваннях (наприклад, в Росгвардії).

Без “Іскандерів”, але з танками

Спроби росіян “нахрапом” взяти Київ та інші великі українські міста в перші тижні повномасштабної війни коштували їм величезних втрат танків і різної бронетехніки. Російські колони просувалися вперед часто без розвідки і прикриття з флангів, що робило їх ідеальними мішеням для сучасних протитанкових систем, які Україна встигла отримати до лютневого вторгнення.

У підсумку, якщо зіставити дані українського Генштабу з даними бази Military Balance, то вийде, що на даний момент країна-агресор втратила приблизно половину всіх танків, що знаходилися в строю до моменту початку війни. Збоку такі втрати виглядають більш ніж катастрофічними.

Але є дві проблеми. Перша – росіяни давно змінили тактику, зосередившись на наступі на дуже вузьких ділянках фронту, неприкриті танкові колони українськими дорогами вже давно ніхто не кидає. Отже, темпи втрат істотно знизилися.

Другий момент – величезні запаси танків на російських базах зберігання. Зараз по всій РФ, від Калінінграда до Сахаліну, йде їх розконсервація. Йдеться про більш ніж десять тисяч танків. Звичайно, варто робити поправку на їх застарілість (в лік йдуть і Т-62, і навіть Т-55), і на технічний стан, і на повальну корупцію, яка завжди процвітала на російських базах військового майна.

Але навіть якщо, умовно кажучи, з трьох танків на зберіганні можна зібрати один працюючий, загальна кількість все одно буде вимірюватися тисячами, що в рази перевищує українські запаси.

“У нашому випадку не йдеться про ефективність, кількісні показники тут переходять у якість. Тобто, грубо кажучи, 10 старих танків мають перевагу над одним сучасним. Якщо танк можна вивести в поле і він буде стріляти, то він все одно буде завдавати нам шкоди”, – сказав РБК-Україна військовий експерт, полковник Сергій Грабський.

Михайло Жирохов в розмові з виданням звернув увагу і на те, що розконсервація старих, і навіть древніх радянських танків безпосередньо пов’язана з вербуванням контрактників, зокрема тих, що відслужили ще за радянських часів або ж в 90-х. Вони якраз і знайомі з такого роду технікою, перенавчати їх на більш сучасні машини буде довго. До того ж, якщо танки зараз часто використовуються просто як зариті вогневі точки, різниця між поколіннями тих же “тешок” не має такого значення.

Схожа ситуація і з артилерією. Під час наступу на Донбасі росіяни застосовують тактику вогневого валу, перетворюючи на руїни атаковані міста і села. За повідомленнями українського військового керівництва, в день окупанти вистрілюють до 2000 тонн снарядів. Ця цифра вже більш-менш порівнювана з показниками східного фронту Другої світової – при тому, що тоді зона бойових дій, як і кількість військ і техніки, були незрівнянно більшими ніж зараз.

Але знову-таки, накопичені ще з радянських часів запаси примітивних, але цілком робочих снарядів можуть дозволити окупантам витримувати такий ритм ще досить довго.

“Тому ми і намагаємося знищувати ланцюги поставок, створювати ситуацію, коли РФ не може скористатися своєю перевагою в кількості артилерії, танків, боєприпасів і т.д. Тобто ми не можемо ні в якому разі розраховувати, що ми колись досягнемо паритету в кількісному складі, тільки в якісному”, – сказав виданню Сергій Грабський.

Очевидно, тут ключову роль відіграватимуть сучасні системи залпового вогню, які Україна отримує від західних союзників. HIMARS, навіть в нинішній невеликій кількості, вже демонструють приголомшливу ефективність, ставши для окупантом такою ж “зброєю відплати”, якою раніше вважалися “Байрактари” і “Джавеліни”.

Простіше кажучи, якщо запаси російських боєприпасів будуть знищуватися за десятки кілометрів до лінії фронту, номінальна перевага в їх загальній кількості окупантам не допоможе – раз вони не зможуть її застосувати на практиці.

З чим у агресорів дійсно склалася непроста ситуація – із сучасними високоточними ракетами. Це легко помітити навіть з побіжних спостережень за новинами про обстріли – з “Іскандерів” по сільських корівниках вже ніхто не стріляє, як бувало в перші кілька тижнів війни. За даними української розвідки, росіяни вже використали близько 60-70% своїх високоточних ракет, залежно від їх виду.

Необхідність економити змушує окупантів перепрофілювати свої ракети, наприклад, використовувати протикорабельні “Онікси” – по наземних цілях. Або зенітні системи, на кшталт С-300, призначені для ударів по повітряних цілях – знову-таки для ударів по землі. У хід активно пішли і радянські, вкрай неточні, прийняті на озброєння ще в кінці 1960-х ракети Х-22, призначені, наприклад, проти авіаносців. РФ же активно використовує їх для обстрілів українських міст.

“Що стосується неточних ракет, то напрямки їх пусків – Миколаїв, Харків, Одеса, ці міста противник просто не візьме, і по цих містах наносяться чисто терористичні удари. Перепрофільовані ракети створюють загрозу для мирного населення за рахунок величезної кількості осколків”, – сказав РБК-Україна Сергій Грабський.

У такому випадку точність дійсно не грає ролі – якщо головною метою є терор проти мирного населення. І навіть якщо, умовно кажучи, п’ять з шести Х-22 будуть збиті, одна все одно долетить і “завдання” буде виконано. А таких старих ракет у окупантів ще дуже багато, одних Х-22, як вважається, є кілька тисяч.

Кількість же сучасних, в тому числі крилатих ракет, що були в Росії, завжди була строго засекречена. Але ясно те, що компенсувати використані озброєння агресори не зможуть. По ряду оцінок, в рік Росія була здатна виробляти лише десятки тих же “Іскандерів” або “Калібрів” – тобто, на два порядки менше, ніж їх витрати в нинішній війні.

Санкції працюють

А зараз це буде робити ще складніше, у зв’язку із введеними проти російського військово-промислового комплексу санкціями. Перші такі санкції Захід ввів ще після першої російської агресії в 2014 році, але їх масштаб непорівнянний з нинішніми. До того ж, тоді їх навчилися цілком успішно обходити – навіть Франція і Німеччина успішно продавали росіянам тепловізори і електроніку для використання у військових цілях.

Зараз же РФ виявилася фактично відрізана від світового ринку сучасних військових технологій. А замкнутий цикл військового виробництва, незважаючи на всі пафосні розмови про “імпортозаміщення”, там створити і близько не змогли.

В опублікованому в квітні звіті “Операція Z: передсмертні муки імперської ілюзії” від Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень Великої Британії наводиться кілька прикладів залежності РФ від західних технологій.

Наприклад, ракети 9м727 для комплексів “Іскандер” використовують електронну начинку, яка виробляється в США. Гіроскоп для снарядів системи залпового вогню “Торнадо” також американського виробництва. Частина електроніки для систем ППО “ТОР-М2” роблять у Великобританії і т. д.

Навіть звільнений днями російський віце-прем’єр з питань ВПК Юрій Борисов був змушений публічно визнати ще в березні, що “масштаб і глибину нинішніх санкцій було складно передбачити”. Після з’явилися повідомлення про брак вертолітних, літакових і корабельних двигунів і компонентів для них, всілякої електроніки, комплектуючих для танків і т. д.

Обійти санкції через Азію, в першу чергу, через Китай, навряд чи вийде: необхідні компоненти виробляються там за американськими технологіями, отже потрапляють під заборону. А офіційний Пекін вже чітко дав зрозуміти, що не буде сваритися з усім західним світом, щоб допомогти Росії.

Звичайно, поки що у РФ є певний запас деталей, зокрема, для виробництва крилатих ракет – хоча б в рамках вже затверджених військових замовлень. Очевидно, будуть спроби діставати необхідні компоненти за різними сірими схемами, через перекупників тощо, але в будь-якому випадку, це буде дорого і складно, і явно не в тих обсягах, щоб покривати потреби для війни.

Таким чином, хоча наздогнати агресорів за кількістю танків-БТРів-гаубиць-ракет Україна не зможе, таку мету навряд чи варто навіть ставити. Для перемоги в затяжній війні нашій армії доведеться і далі відточувати свою навичку воювати не числом, а умінням, що грає визначальну роль в будь-якому сучасному конфлікті.