Наталя Свищ – сучасна Роксолана Придунав’я

Жіноча іпостась багатогранна, невичерпна і пізнавати її можна безмежно. Тому редакція «Співрозмоника Ізмаїла» знайомить своїх читачів з наступною героїнею ексклюзивної рубрики «Бути жінкою…»

Наталя Михайлівна Свищ – дивовижна жінка! Розумна, шляхетна, мужня. Ось таке поєднання жіночності та сильного, харизматичного характеру. Не даремно її хочется назвати Роксоланою Придунав’я! Вона завжди чітко знає, що робить і не збивається на манівці. Спілкується просто, відверто, тож говорити з такою людиною, справді, приємно.

Вишукана жінка з теплою посмішкою та милозвучним голосом. Незважаючи на свій молодий вік, на сьогодні Наталя обіймає посаду заступника директора Ізмаїльського технікуму механізації і електрифікації сільського господарства. За першою освітою-філолог, за другою – практичний психолог, Наталя Михайлівна — один з провідних молодих науковців України, лауреат всеукраїнської премії ім. Г. С. Сковороди, викладач і просто чарівна жінка-українка.

Вона успішно поєднує наукову і педагогічну працю, а її почесні звання — доказ того, що за її плечами успішний досвід роботи і вагомі здобутки.

За невеликий час свого перебування на керівній посаді ця жінка зуміла завоювати авторитет і повагу студенства технікуму. Про роботу та особисте життя спілкуємося з нашою співрозмовницею.

– Почнемо з самого початку – як Ви потрапили до Ізмаїла? Як так сталося, що Ви обрали педагогічний шлях? Може, хтось або щось наштовхнуло на цю стежину?

– Я родом із невеликого з географічної точки зору селища Карналіївка Білгород-Дністровського району (кількість населення – до 500 осіб), але великого з позиції щирості, відкритості і людяності.

Там пройшло моє дитинство. З рідною домівкою пов’язані найсвітліші моменти мого життя і юності. Від того, що в нашому селі не було старшої школи, треба було визначатися з подальшою освітою. 10 і 11 класи закінчила екстерном за один рік, склала ЗНО і відправила документи на вступ у вищі навчальні заклади. Вибір одразу був неоднозначний. Те, що ще тоді душа тягнулася до педагогіки, не можу заперечувати, але й  непогано орієнтувалася в фізико-математичних дисциплінах. Тому вибір спеціальності «Комп’ютерна інженерія», яку я мала опановувати в Одеському  національному університеті ім. Мечникова, мав бути остаточним.  Але батьки не хотіли, щоб дитина займалася цифрами все життя.

До столиці Придунав’я я потрапила в 2008 році (за порадою батьків), вступаючи до Ізмаїльського державного гуманітарного університету, на той час на факультет української філології. Обрала я фах мовника не повністю свідомо. З позиції мовних дисциплін я не одразу вирішила, бо база сільської школи вимагає дуже великої корекції знань. Але за півроку я намагалася пришвидчити себе у навчанні, бо відчула дисбаланс між рівнем знань міської і сільської школи. Між тим, у мене були дуже талановиті вчителі в рідній школі, і я їм дуже вдячна за освітянський нахил. Згадую з посмішкою свою першу управлінську так би мовити «посаду» – Президент школи, яку я отримала ще з п’ятого класу і  де я проявила перші лідерські здібності.

Шалено рада від того, що навчалася в ІДГУ, бо якраз фундамент наукової діяльності був закладений в рідній alma mater, завдяки висококваліфікованим фахівцям кафедри української мови та літератури.

– Існує думка,  що вчитель – це суто жіноча професія. Ви згодні з цим?

– Я не повністю згодна з цим твердженням. Вчитель – це професія, яка безвідносна до статі. Цією людиною може бути як чоловік, так і жінка. Гендерна політика тут не має ролі, бо педагог – це людина, яка не тільки навчає, але й виховує або власним прикладом, або допомагає дитині у вихованні  її особистості.

– Ви – людина компетентна, натхненна, високопрофесійна. Більш того, Ви цілком віддаєте себе студентам, створюючи умови для їх духовного розвитку. Не секрет, що тривала робота в освітній галузі доволі часто призводить до синдрома «професійного вигорання» педагога, тобто коли робота не тільки перестає приносити задоволення, але й руйнує особистість. Як вам вдається з цим боротися? 

– Поки що з синдромом «професійного вигорання» не стикалась, пояснюю це молодістю, досить невеликим досвідом роботи (5 років) та любов’ю до своєї діяльності. Викладання мені приносить задоволення, дозволяє відчувати себе цілісною особистістю. Бо основне завдання будь-якої професії – це комфорт людини.

Хотілося б зазначити, що синдромом «професійного вигорання» в педагогіці і психології – це величезна проблема, яка присутня не від того, що людина втрачає силу своєї професії, а від того, що вона систематично виконує однакові дії, зіштовхується з ідентичними обставинами. Такій людині потрібна не тільки психологічна, але й державна підтримка.

– Що, на Ваш погляд, має кардинально змінитися в освіті? Чого Ви чекаєте від держави?

– Від держави  з позиції освітянського напрямку чекаю підтримки молодого покоління, щоб сьогоднішній випускник  педагогічного вишу мав бажання йти до школи.

– Чи є у Вас девіз, внутрішній гімн?

– Девіз з’явися випадково шляхом поєднання виразів двох відомих людей : «Людина людині повинна світити» (Олесь Гончар), «В кожній людині є сонце, тільки дайте можливість йому сяяти» (Сократ).

 Внутрішній світ мій спрямований на те, що кожна людина є унікальною, є світлом, яке вона може подарувати. У когось воно реалізується у певній галузі, у когось – в якомусь аспекті характеру, у когось – в генетично дарованому таланті, у когось – у набутому досвіді  під час опанування навчання чи хобі.

– Кажуть, найбільшим щастям для людини є створення нового «світу» (кохання, віра, народження дитини), а найбільшим нещастям є руйнування одного із його творінь? У цьому контексті, який світ для Вас став найбільшим щастям, а який нещастям?

– Мій світ – це мої рідні, без яких я не уявляю свого життя. Бо  без підтримки моїх батьків (Свищ Михайла Михайловича та Свищ Ольги Іванівни) я би давно, можливо, перестала вірити в себе. Неймовірно дякую за мудрі поради, за підтримку у всіх моїх починаннях, і без яких, в принципі, Наталі Свищ не було б.

–  Яке місце у Вашому житті посідають і посідали чоловіки? Кажуть же, що чоловік не може жити без жінки, а жінка – без чоловіка?

– Так, це абсолютно вірне висловлювання, Тому відома біблейська легенда наголошує, що існування чоловіка неможливе без жінки.  Для мене авторитетом в житті є мій батько: людяний, добрий, мужній, терплячий, – на якого я рівняюсь. Такого ж чоловіка я б хотіла в майбутньому бачити біля себе.

– Чи існує дружба між чоловіком та жінкою?

– Звичайно, існує. Є в мене друзі саме чоловічої статі, і нас об’єднує одне бачення і розуміння світу.

– Як швидко Ви відходите після конфліктів, сварок?

– Сваритися взагалі не люблю, а конфлікти намагаюся вирішувати колегіально, або йти на компроміс.

– Де знаходиться сакральне місце, у якому Вам найкраще, яке дає максимальну свободу, відчуття катарсису?

– Очищення і катарсис, а також максимальну свободу я відчуваю тільки у своїй родині. Духовне, сакральне, найтаємничіше, найрідніше, найсвітліше місце – це моя рідна домівка.

– Чи є таке заняття, хобі, яке не відоме широкому загалу?

 – Хобі філолога – це поезія, власні спроби написання.  Поетичні твори пишу поки що в шухлядку, для себе. Є ще одне улюблене заняття, не пов’язане з освітою, – це випічка ( тістечка, печиво, тортики, рулети). Прищеплювала любов до кулінарії моя мама, яку без перебільшення  можна назвати берегинею родинного вогнища.

Я з багатодітної сім’ї. Ненька, маючи можливості кар’єрної реалізації, віддала своє життя «чотирьом проектам». Так батьки, жартуючи, називають мене з братом та сестрами.  Не зважаючи на те, що ми з сільської місцевості, всі отримали вищу освіту. Двоє  з нас – навіть дві вищі і  дві середньо-технічні освіти. В сільській місцевості це дозволити можуть лише ті батьки, які неймовірно вірять у свої проекти (усміхається).

– Що є найважчим і найприємнішим у Вашій посаді заступника директора з виховної роботи?

– Я є заступником директора з виховної роботи Ізмаїльського технікуму механізації і електрифікації сільського господарства з жовтня 2016 року. Вважаю, що ця робота дуже відповідальна. Сьогодні виховна робота займає вагоме місце в навчальному процесі будь-якого закладу.

Виховний процес в технікумі має величезний ґрунт своєї роботи, який був сформований попередниками, що виховали 63 випуски студентів. Моє завдання на сьогодні – це підтримати планку, яка існувала в виховній роботі нашого закладу, і намагатися розвиватися далі. А основною метою виховного процесу взагалі в технікумі  бачу в  прагненні навчити студента  вірити в себе, та  формуванні в нього загальнолюдських моральних цінностей. Я дякую директорові нашого навчального закладу Марку Івановичу Чолак за підтримку у всіх моїх починаннях.

– Не дивлячись на Ваш, на мою думку, достатньо юний вік,  Ви вже успішний науковець, отримали численні нагороди. Можете розповісти детальніше про ваші успіхи на науковій ниві?

– Моя наукова діяльність, яка була визнана за межами Придунав’я і дала поштовх у подальшому напрямку мого розвитку, розпочалася з участі в конкурсі в номінації «Праці молодих вчених віком до 35 років»  Академії наук вищої освіти України (2014 р.). Туди я відправила свою шифровану роботу «Дослідження мови українського весілля», і в цій номінації я одержала перше місце.

Також в 2014 році мене запросили до рядів членів Ради молодих вчених Академії наук вищої освіти України. Я гадаю, що згодом таке визнання молодих науковців в Ізмаїлі отримаю не тільки я, а нас буде ціла плеяда.

В 2015 році – вручення премії  Г. С. Сковороди. Від членів Ради мою кандидатуру подали на номінацію «Молоді науковці». І так вийшло, що ми привезли до міста Ізмаїла першого лауреата літературної премії імені Г. С. Сковороди.

В 2015 році – Міжнародний форум «Освітяни та науковці України». За вагомий внесок з позиції молодого вченого в розвиток освіти та науки була нагороджена орденом , а також моє ім’я внесли в Книгу пошани «Освітяни та науковці України».

І ось не так давно у грудні 2016 року «За заслуги в галузі освіти та науки» також відзначена медаллю з позиції молодого науковця.

Сьогодні в моєму арсеналі 50 наукових праць з семантики, культури мови, етимології, діалектології, а також  лінгвістичні праці (лінгвістика, семантичні зв’язки, мовна картина світу). Але основний прошарок наукових праць – це мовна картина весільного обряду Придунайського краю.

– Яку з Ваших наукових праць Ви вважаєте найкращою і про що вона?

– Найкращою науковою працею я вважаю найпершу роботу «Антропоцентрична парадигма як теоретико-методологічна основа дослідження картини світу в мові українського весілля», тому що після першої перемоги в номінації «Праці молодих вчених» я відчула потрібність своїх наукових пошуків,  тому що вже не планувала займатися наукою.

Ця наукова робота заснована на понятті мовної картини світу відповідно існуванню концептуальної картини світу, концептосфери, яка є нерозривно пов’язана з антропоцентризмом, існуванням концептів в мові весілля. Робота, що опублікована у фахових, міжнародних збірниках, на мою думку, заслуговує на  прочитання.

Але найвищою нагородою своєї діяльності  я вважаю оцінку студентів.

– Коли обертаєтесь назад, чим хочете пишатись?

– Хочу через все життя пронести основні моральні принципи, пишатися можливістю допомогти в будь-якій ситуації, зберегти людяність.

– Чи є щось такого у Вашому житті, чому Ви не втомлюєтесь дивуватись?

– Не втомлюсь дивуватись оптимізму студентства. Бо студенти – це ті особистості, які надихають мене на будь-які звершення.

– Що можете побажати жіночій половині наших читачів напередодні жіночого свята?

– Шановне жіноцтво Придунав’я! Бажаю міцного здоров’я, щастя, сімейного добробуту, гармонії, щирості і відкритості, реалізації всіх своїх планів. Не забувати про мрії, які у вас були, є і мають бути.  І найголовніше – миру в нашій країні.

Бліц-опитування

– Які ваші маленькі жіночі слабкості?

– Люблю солодощі і шопінг по магазинах.

– Ідеальний відпочинок для вас – це…

– Ідеальний відпочинок для мене – це час, проведений  у колі сім’ї, та година-дві на самоті із собою, коли відсутні всі засоби комунікації.

– Яку музику слухаєте найчастіше?

– Все залежить від настрою – від класики до року. Я працюю зі студентством, тому повинна завжди бути в курсі новітніх тенденцій у сучасній музиці.

– Які фільми полюбляєте?

– Люблю історичні фільми.

– Чи стежите за модою? Як створюєте свій ідеальний образ на щодень?

– Звичайно, але дотримуюся такої істини: свій ідеальний образ ми створюємо самі. Полюбляю класичний стиль в одязі, бо до цього перш за все мене зобов’язує професійна діяльність. Упевнена, класика завжди буде стабільним трендом, не зважаючи на грандіозність будь-якого відомого кутюр’є.

– Що має бути в гардеробі  сучасної української дівчини?

– В гардеробі кожної сучасної дівчини, на мою думку, повинні бути: пара туфель на шпильці, маленьке чорне плаття та вечірні парфуми. Хоча ми, сучасні дівчата, усі такі різні, і в цьому, очевидно, є наша унікальність.

– Якою бачите ідеальну дівчину XXI століття?

– Ідеальна дівчина XXI століття? Взагалі ідеальних людей не існує, ідеал є для кожного свій, але усім притаманне бажання стати ідеальним. Сучасна дівчина, насамперед, повинна бути завжди впевненою у собі, вміти володіти собою та своїми емоціями. На першому місці серед чеснот – вихованість. Також, має бути комунікабельною, красивою не лише ззовні, а й душею. І не так важливо, чи все добре, чи не дуже, та треба повсякчас усміхатися, адже усмішка, як і краса, завжди рятує світ.

І як основне гасло – дівчина ніколи не повинна втрачати своєї жіночності.

– Що найбільше цінуєте у людині?

– Відкритість, щирість і чесність – три складові, які найбільше поважаю в людині.

 «Співрозмовник Ізмаїла»