Скільки від… і до…

Скільки треба зробити «кроків» аби змінити погляди? А скільки часу аби змінити ставлення?

У людей старшого покоління були постулати, які здавалися вічними. Та все має свій термін. «Злам» свідомості стався за часів Михайла Горбачова. Тоді довелося змінити і ставлення до дійсності, і світогляд.

Постулати СРСР: «Ми живемо краще ніж вони», «Захід загниває», «У нас все найкраще, там найгірше» – були «розвінчані». До Горбачова жили сподіванням на «світле майбутнє», а при ньому з’ясували, що прожили «світле минуле», і що все треба «перебудовувати». Тоді й «дізналися», що:

* на Заході не все так погано;

* «оскал капіталізму» це не так вже й страшно;

* у США демократія, а у нас «застій»;

* там все розвивається, а у нас «буксує»;

* там ніколи не могло бути того, що було у Радянському Союзі – диктатури (хоч і «пролетаріату»);

* гілки влади так врівноважені, що про узурпацію влади не може бути і мови;

* демократичні засади настільки розвинені, що якщо хтось спробує «наїхати» на права американців, то одразу «отримує» по пиці.

Про це говорили й раніше, але пошепки, у «кухонних» розмовах. Коли у нас давили «свободу слова» і забороняли «критику влади» ми говорили: «Це у «нас» – «там» такого не може бути, тому що такого не може бути ніколи».

Під час лекцій студентам-журналістам розповідають, що «ЗМІ – це четверта влада», що слід запроваджувати «Європейські стандарти», що «ЗМІ вільні».

Ми повсякденно критикуємо владу через те, що в Україні «авторитарна система»: до влади приходить не ідеологія, не соціальний інститут, а людина, яка нав’язує суспільству свої погляди. Як правило, згадують: Леніна, Сталіна, Хрущова, Брежнєва… Будь-який керівник який приходив до влади у СРСР, а потім і у Незалежній України був носієм авторитарного способу керівництва.

Щось змінилось докорінно? Ні. Стало краще? Ні. При СРСР був «натяк» на колективне «народовладдя» через систему виборів депутатів (які начебто від імені народу керували країною). Можливо, на перших порах, після Революції 1917 року так і було, але згодом все змінилося. «Формальні» голосування за «авторитарні» рішення. У Незалежній Україні були спроби внести зміни, але система перемогла. «Партійну» систему ми успадкували з Заходу. Все частіше говорили про демократію, про те, що нам потрібна така система, яка б не дозволила ніколи повернулись у «страшне» минуле. Смішно!

Якщо проаналізувати світ, то «несподівано» з’ясується, що ним править «диктатура», тоді як «демократія» сидить під лавкою.

Найбільше зло яке здійснив Дональд Трамп, Президент США, це те, що менше ніж за 3 місяці перебування при владі він зруйнував світову казку про те, що «У США побудовано найсильнішу демократію у світі». Він зробив те, що не вдалося зробити жодному політичному устрою за всі роки з того часу як Колумб відкрив Америку. Що не зробив всесильний КДБ СРСР – зробив американець Трамп, який довів: в США не існує «демократії», там править «диктатура».

У нас ніколи не було такого, щоб:

* ЗМІ демонстративно не допускали на зустріч з Президентом;

* тих, хто не подобається Президенту виганяли з роботи;

* у тих, хто критикує Президента відкрито відбирали бізнес.

Ні. Все це у нас було. І є зараз. Все це квітне з кожним новим Президентом. Але, все це роблять більш «красиво», «завуальовано», «спокійно». Жоден Президент України ніколи не наважувався сказати журналісту в прямому ефірі, що у нього будуть серйозні неприємності, а його головний редактор натомість промовчав(?)!

То, де ж більше демократії? Хто більш вільний у висловлюванні: головний редактор «Вашингтон пост» (який не наважився сказати слова проти Трампа), чи я, звичайний журналіст, який дозволяє собі критикувати владу і Президента?

Що зробив Трамп? Він «убив» мрію; «убив» віру в те, що існує справедливість; «убив» бажання рухатися у «світле майбутнє». Він розтрощив казку про те, що Попелюшка стає Принцесою, а «Добро» перемагає «Зло».

«Ніколи так не було, і от, знову»… Над автором фрази сміялися… А зараз ми саме в такій ситуації. У людини повинна бути мрія. Кожен про щось мріє: у дитинстві про цукерки; у підлітковому віці про «багате» майбутнє: заробітну плату, квартиру, дачу… З віком про те, аби були щасливі діти; потім просто про здоров’я. Навіть циніки і ті мріють… Як жити коли мрії немає? Як жити коли навіть мрія про справедливість розбита?

Ми вірили, що у нас є союзники які нам допоможуть подолати ворогів, що ми ось-ось закінчимо війну і нарешті повернемося додому, що ЗЛО буде покарано, що ДОБРО переможе.

І тут: «пу хороший хлопець. Я з ним знаходжу спільну мову»?! Хто таке говорить: людина, політик, Президент найбільшої країни світу? Ні, так говорить «шлепер», про якого колись в Херсоні з трибуни в ОДА заявив тодішній Президент України Віктор Янукович.

Невже Америка все це мовчки проковтне? Невже «демократія» про яку говорили кілька століть, – все це блеф? Невже керманичі СРСР були праві, коли говорили, що насправді це «звірячий оскал капіталізму»?