Розвиток ядерної енергетики – запорука енергетичноїбезпеки України

Енергетична система України демонструє стабільну та надійну роботу, незважаючи на два роки воєнного стану. Нинішній складний зимовий період ми проходимо без тривалих та масових відключень електрики завдяки залученню до роботи всіх енергоблоків АЕС та можливості імпорту електроенергії з ЄС, що з’явилася наприкінці минулого року. Колапс енергетичної системи України залишився позаду.

Але якщо у короткостроковій перспективі все більш-менш зрозуміло, то стосовно подальших пріоритетів, цілей розвитку енергетики на середньострокову та довгострокову перспективиі шляхів відновлення зруйнованої критичної енергетичної інфраструктури залишається безліч питань.

Про що забули в Лугано та Лондоні

Відповіді на ці виклики мала б дати Міжнародна конференція з питань відновлення України у Лугано влітку минулого року. Там українська делегація презентувала амбітний План на наступні 10 років на суму понад 750 млрд доларів. Проте до нього одразу з’явилося чимало нарікань. Зокрема, документ містив занадто багато напрямів і проєктів, починаючи від розвитку сектора оборони і закінчуючи культурою та спортом, без загального стратегічного бачення та пріоритезації проблем.

Зокрема, сектор енергетичної безпеки (вартістю близько 130 млрд доларів) включав у себе розвиток чи не усіх доступних для України напрямків енергетики: будівництво ГЕС та ГАЕС, електростанцій на відновлювальних джерелах енергії, добудову двох енергоблоків Хмельницької АЕС та модернізацію інших АЕС, будівництво інфраструктури для виробництва “зеленого” водню тощо. Але без жодного фінансово-економічного обґрунтування чи конкретизації за заданими напрямками.

Ще більш амбітною у сенсі заявлених цілей виявилася Лондонська Конференція з відновлення України в червні 2023 року. Зокрема, енергетична стратегія включала в себе перетворення України в Енергетичний хаб, вартістю 400 млрд доларів. Проте їй так само бракувало конкретики. Наприклад, яким чином автори Плану, закладаючи збільшення потужностей АЕС, планують вийти на 30 ГВт (зараз 13,8 ГВт)?

З теорії відомо, що у загальнонаціональному плануванні спочатку визначається стратегічне бачення, на підставі якого потім розробляються конкретні проєкти та рішеннях на галузевому рівні, на які держава робить основний акцент. Лише так можна здійснювати ефективну національну політику, зокрема шляхом підтримки окремих компаній, надання податкових, митних пільг та стимулів. Але, оскільки ані стратегічного бачення, ані механізмів реалізації представлених планів уряд не запропонував, не дивно, що обидві конференції не принесли жодних практичних результатів. Загальним обіцянкам бізнес не надто довіряє.

Повертаючись до енергетичної галузі зазначу, що, на мою думку, враховуючи історію, стан та глобальні тенденції на декарбонізацію, головним пріоритетом має стати ядерна енергетика. На сьогодні в енергобалансі країни вона складає до 60 %.

Три головних переваги атомної енергетики

По-перше, тільки ядерна енергетика є ґарантом нашої енергетичної безпеки. Історично в Україні ніколи не ставилася під сумнів необхідність розвитку атомної енергетики, навіть попри Чорнобиль. Тоді одразу після аварії будівництво нових атомних електростанцій спочатку зупинили. Але поступово (з 1986 по 1990 рр.) були введені в експлуатацію шість атомних блоків, що вже перебували в процесі будівництва: три на Запорізькій АЕС і по одному на Південноукраїнській, Рівненській та Хмельницькій АЕС, потужністю 100 МВт кожний.

При чому спровоковане подорожчання нафти та газу змусили увесь світ звернутися до атомної енергетики як до рятівного кола, що ґарантує реальну енергетичну безпеку. І сьогодні нові АЕС активно будують США, Франція, Канада, Індія, Японія, Китай та багато інших країн світу. Франція, яка раніше ставила собі мету зменшити частку АЕС в енергетиці до 2035 року, зараз планує будівництво більш як 14 нових реакторів замість запланованих шести. Не дивно, що згідно прогнозів Всесвітньої ядерної асоціації (World Nuclear Association), ядерну галузь чекає зростання на 75 % протягом наступних 17 років.

Крім того, ядерна енергія на сьогодні – це найбільше джерело чистої енергії, яке рятує мільйони людей від забруднення повітря. Згідно статті в журналі Scientific, при спалюванні вугілля у довкілля виділяється значно більше шкідливих речовин, ніж вважалося раніше. Зокрема, нове дослідження показало, що забруднення від вугільної енергетики в США вбило 460 000 людей за два десятиліття.

Натомість атомні станції, з одного боку, мають низький вуглецевий слід, а з іншого, за рахунок високого коефіцієнту потужності (майже вдвічі більше, ніж у ТЕЦ на вугіллі та газі) є одним із найбільш дешевих і екологічно безпечних джерел енергії, а порівняно з поновлюваними джерелами енергії (вітер, вода, сонце) – ще й більш стабільним та надійним. Загалом атомна енергетика генерує 11 % світового виробництва електрики.

Для нашої держави важливим етапом має стати реалізація одного із найбільш амбітних проєктів вітчизняної атомної галузі – будівництва в Україні власного заводу з виробництва ядерного палива для АЕС за технологією Westinghouse. Це дозволить як вирішити проблему залежності від ядерного палива ззовні для українських АЕС, так і в перспективі постачати його на експорт в ті країни, що мають реактори радянського зразка (Чехія, Словаччина, Фінляндія, Болгарія).

При цьому на сьогодні Україна не збагачує уран, щоб створити повний ядерний цикл. Проте цю ситуацію можна змінити. Україна має достатній науково-виробничий потенціал (вчені-атомники, Харківський фізтех, інженери КІЕП, “Турбоатом”, “Електроважмаш” тощо) та ресурси (уран, цирконій) для розробки технології і відновлення статусу ядерної держави. І для нас це не лише можливість знизити глобальну залежність від постачань ядерного палива, але й питання зміцнення своєї енергетичної незалежності та національної безпеки. Лише ядерний статус, а не черговий меморандум є стримуючим фактором від повторення повномасштабних агресій проти нас у майбутньому.

По-друге, повна синхронізація української енергосистеми з європейською, а надто – отримання статусу кандидата ЄС вимагають від України, враховуючи об’єктивні перепони, викликані війною, продовження реформ, спрямованих на впровадження Європейського зеленого курсу в усіх галузях економіки. Зокрема, плани відновлення і реформування сектора енергетики повинні відповідати раніше взятим на себе зобов’язанням, зокрема щодо відмови від спалювання вугілля (до 2035 року) та досягнення вуглецевої нейтральності (до 2060 року).

Проте численні дослідження доводять, що лише використання відновлювальних джерел енергії на заміну “брудних” вугільних станцій не ґарантують досягнення вищеназваних цілей. Іншими словами, ми не зможемо стати частиною нової екосистеми Європи і водночас задовольнити зростаючий попит на електроенергію під час повоєнного відновлення без активізації розвитку ядерної енергетики. Остання, нагадаю, була включена Європарламентом до переліку зелених технологій (таксономії), і забезпечує на сьогодні чверть енергобалансу країн Євросоюзу.

По-третє, розвиток атомної енергетики – це не лише внесок у реалізацію кліматичних цілей, але й згодом – вагомий додаткових дохід для українського бюджету. Після закриття Німеччиною усіх своїх АЕС та відмови від російських енергоносіїв, у Європі спостерігається значний дефіцит електрики, що наша країна згодом могла би покривати. За підрахунками Міненергетики, за умови збільшення наявного ліміту експорту електрики з 400 мегават до 2 гігават, ми могла б щорічно отримувати додатковий дохід у розмірі 2 млрд доларів на рік. А це, своєю чергою, створює міцний фундамент для залучення інвестицій у модернізацію українського енергетичного сектору.

Яку енергетику ми будуємо?

До 2050 року потужності ядерної енергетики мають зрости втричі, щоб запобігти катастрофі глобального потепління. Про це йдеться у підсумковій Декларації країн-учасниць Конференції ООН зі зміни клімату СОР28 у Дубаї (грудень 2023 р.), до якої також приєдналася України.

Для досягнення цих цілей та фундаментальної трансформації енергосектора, на мою думку, необхідні наступні кроки. По-перше, уряд має продовжити роботу над стратегічними документами (науково обгрунтованим планом і державною стратегією) розвитку енергетичної галузі України в цілому і ядерної енергетики зокрема. При цьому розвиток ядерної енергетики має бути проголошений одним із головних пріоритетів.

По-друге, для залучення коштів в енергетичний сектор важливо, щоб цей план та стратегію, зокрема щодо ядерних пріоритетів, почули уряди країн-донорів та представники бізнес-спільноти, що виділятимуть кошти на відновлення України після війни.

По-третє, відповідні цілі досягатимуться лише за умови долучення до розробки та реалізації атомних проєктів унікальних спеціалістів, які є в нашій країні. Зокрема, АТ Київського науково-дослідного та проектно-конструкторського інституту “Енергопроєкт” (КІЕП) – єдиного в Україні генерального проєктувальника енергоблоків атомних станцій, а також комплексів, що забезпечують поводження з відпрацьованим ядерним паливом та всіма типами радіоактивних відходів. При цьому у світі налічується не більше 30 країн, які мають інженерів подібного рівня, і Україна завдяки КІЕП входить до цього числа.

По-четверте, амбітна мета збільшення потужності атомної генерації до 30 Гвт може бути реалізована лише шляхом завершення будівництва енергоблоків №3 та 4 Хмельницької АЕС, так і будівництва нових енергоблоків (зокрема Рівненської АЕС).

По-п’яте, наступний великий крок – це будівництво малих модульних реакторів, які за рахунок меншої вартості будівництва, ніж великі ядерні реактори, можуть витіснити ТЕС та ТЕЦ, що значно зменшить шкідливі викиди в атмосферу. Оскільки технологія ще розвивається, поки що зарано говорити про конкретні терміни її реалізації в Україні та світі. Тим не менш, за даними МАГАТЕ, в світі над її розробкою і впровадженням працюють понад 70 проектів з 17 країн. При чому лідером у цій галузі є Канада.

Саме тому, що за цією технологією майбутнє, ми повинні здійснювати тісну співпрацю та обмін інформацією про останні розробки в галузі ММР з країнами-партнерами. Це допоможе нам швидше її втілити в Україні за підтримки міжнародних інвесторів. При цьому я впевнений, що ми і своїми силами можемо створити ММР, зокрема на власній промисловій базі і за допомогою фахівців КІЕП, адже Україна завжди була в авангарді розробок та створення новітніх ядерних технологій.