На півдні Одещини може зникнути ще одна річка

Річка Кагач – це золоте місце серед степового Буджаку, природна оаза, навколо якої сформувалося сучасне місто Татарбунари. Більшість мешканців знають її під народною назвою Фонтанка, що ще раз підкреслює джерельний характер цього водотоку і його виняткове значення для життя в умовах степу. Про це розповів заступник директора з наукової роботи Дунайського біосферного заповідника Максим Яковлєв, передає «Бессарабія INFORM».

Загальна довжина річки становить близько 30 км, з яких приблизно 8 км проходять безпосередньо через місто Татарбунари, формуючи його історичне та природне середовище. У безкраїх просторах Північного Причорномор’я вода завжди була найбільшою цінністю, а там, де серед сухих балок і хвилястих рівнин з’являлося джерело чи струмок, виникали шляхи, поселення і життя. Саме таким місцем стала долина Кагача – вузька смуга зелені серед степу, яка століттями давала притулок людям, тваринам і рослинам. Для степових територій кожне джерело має виняткове значення, адже природних поверхневих вод тут небагато, а від їх наявності залежить саме існування поселень.

Особливістю річки Кагач, або Фонтанки, є її джерельний характер, що формує унікальний мікроландшафт серед степу. У верхній частині долини, поблизу джерел, річка місцями нагадує справжній гірський струмок – із прозорою холодною водою, швидкою течією та характерним шумом води, що пробивається серед каміння і коріння рослин. Для степової місцевості подібні умови є винятковими і створюють особливе середовище існування для багатьох видів живих організмів. Неважко уявити, яке це полегшення – серед розпеченого степу зупинитися біля прохолодної води, занурити після довгої і виснажливої дороги ноги у чисту джерельну воду та втамувати спрагу. Це відчувають не лише люди, але й птахи, які здавна використовують такі ділянки як надійні місця для зимівлі та харчування. Наприклад, щозими тут можна спостерігати гірську плиску (Motacilla cinerea) – вид, типовий для швидкоплинних струмків і джерельних водотоків, який знаходить у цих умовах необхідні ресурси для життя. Наявність гірської плиски у степовій зоні є показником того, що джерельні води річки створюють особливий, нетиповий для рівнинного ландшафту мікроклімат. Крім цього виду, джерельні ділянки Кагача використовують і багато інших птахів, особливо в зимовий період, коли відкрита вода, що не замерзає завдяки постійному надходженню підземних вод, стає важливим місцем для пошуку корму і виживання.

За приблизними оцінками, сумарний дебет усіх джерел Кагача сьогодні становить понад 10 л/с, що для степової території є досить значним показником. У минулому ж цей показник був ще більшим — не менше 20 л/с, що забезпечувало стабільну водність долини, живлення численних криниць і формування унікального природного ландшафту. Ще кілька десятиліть тому водоносною була майже вся долина річки, отримуючи воду з п’яти–семи потужних джерел вище за течією. Саме ця водна артерія стала природною основою життя на цій території і причиною появи тут людських поселень.

Долина Кагача розташована в регіоні, який протягом тисячоліть був важливим коридором пересування народів між Дунаєм, Причорномор’ям і внутрішніми районами степової зони. У різні історичні періоди ці землі використовували кочові племена – скіфи, сармати та інші народи, для яких джерела води були ключовими орієнтирами у степу. Пізніше ці території активно використовували ногайські татари, які облаштовували стоянки біля природних джерел, використовуючи їх для напування худоби і тимчасових поселень. У XVIII-XIX століттях тут почали формуватися постійні поселення переселенців різних народів, а наявність стабільних джерел води стала вирішальним фактором у формуванні поселення, яке згодом перетворилося на місто Татарбунари. Символічно, що сама назва міста пов’язана з водою: слово «бунар» у тюркських мовах означає «криниця», що підкреслює визначальну роль джерел у його історії. Таким чином, річка Кагач — це не просто природний об’єкт, а історична основа існування міста.

Проте у другій половині ХХ століття природний стан річки почав змінюватися під впливом масштабних господарських втручань. У 1970-ті роки було проведено меліоративні роботи, які суттєво трансформували природний вигляд річки та її долини. Русло було випрямлене, заплави осушені, прилеглі території розорані, проведено поглиблення русла та зведено численні греблі і пересипи. Подібні заходи були характерними для того часу і мали на меті збільшення площ орних земель, однак вони призвели до суттєвого порушення природного гідрологічного режиму. Наслідком цього стало поступове зменшення водності річки, деградація природних заплавних екосистем і погіршення якості води у криницях, які протягом тривалого часу були основним джерелом водопостачання для мешканців міста.

Ситуація ще більше ускладнилася після землетрусів 1981 і 1990 років, які суттєво вплинули на підземні водні горизонти регіону. За багаторічними спостереженнями науковців, після цих подій значна частина джерел втратила свою потужність, а у багатьох власників ділянок правого берега річки висохли криниці. До цього часу водоносною залишалася майже вся долина річки, однак після змін у підземній гідрологічній системі її водність почала зменшуватися. Дебет джерел Кагача, який раніше становив не менше 20 л/с, скоротився приблизно вдвічі, що стало одним із найпомітніших проявів деградації водної системи.

На початку XXI століття річка Кагач опинилася під впливом нових викликів, пов’язаних як із природними, так і з антропогенними чинниками. Однією з головних проблем стало подальше зменшення водності, що пов’язано зі змінами клімату, підвищенням температури повітря та зменшенням кількості опадів. Проте значну роль відіграють і локальні фактори, безпосередньо пов’язані з господарською діяльністю людини. У багатьох місцях порушено прибережні захисні смуги, які повинні виконувати роль природного бар’єру для забруднювачів і забезпечувати стабільність берегів. Розорювання земель майже до самого урізу води призводить до змиву ґрунтів, замулення русла та поступової втрати природних біотопів. Окремою серйозною проблемою є близькість міського сміттєзвалища на околицях Татарбунар, з якого разом із внутрішніми ґрунтовими водами у водоносні горизонти можуть потрапляти небезпечні речовини, що становить потенційну загрозу для джерельних вод і якості води у криницях населення.

Річці шкодять і штучні насипи, і спрямлення її русла, і різні перешкоди, що заважають воді рухатися природно. Разом зі стоками з прилеглих територій це призводить до застою води, замулення окремих ділянок і поступового зникнення природних водно-болотних куточків. Для степу навіть невелике зменшення кількості води має серйозні наслідки, адже саме вода підтримує життя у долині.

Якщо сучасні тенденції збережуться, річка може поступово втратити свою природну функцію, а окремі її ділянки вже починають пересихати. Для степового регіону це означатиме не просто зникнення водотоку, а втрату ключового елемента ландшафту, що формувався протягом тисячоліть. Річка Кагач – це більше ніж річка. Це природна основа існування Татарбунар, історична пам’ять регіону і символ життя серед степу. Те, що вчора напувало людей, їхні сади та городи, завтра може просто зникнути, як уже зникли десятки малих річок у нашому Буджаку. Це серйозний виклик, особливо в умовах стрімких кліматичних змін.