Кадрові перестановки на Банковій: кого і навіщо змінює Зеленський

Українська політика – річ не те щоб нудна, але й справді епохальні події в ній стаються не так уже й часто. Велике кадрове перезавантаження перших днів січня претендує стати саме такою “великою річчю”.

Особливо, якщо врахувати, що зміна кадрової дислокації Кирила Буданова, Дениса Шмигаля, Михайла Федорова, Василя Малюка та інших топових посадовців – це лише перша партія з прогнозованих відставок / призначень у рамках умовної кампанії оновлення Зеленського до “версії 3.0”.

Перший етап президентства Володимира Олександровича найточніше можна було б назвати за фразою із дебатів на стадіоні “Я – ваш вирок”. Другий – словами з найвідомішого воєнного звернення – “Президент тут”.

Нова версія Зеленського ще не названа, але її вже можна описати як підготовку і до війни, і до миру.

Тригером, який вимушено запустив трансформацію, стала відставка з посади глави Офісу всюдисущого Андрія Єрмака. Оскільки для Зеленського він був і урядовий швець, і військовий жнець, і на геополітичну дуду грець, випадання його з обойми загрожувало президенту ледь не колапсом управління.

Варіантів у Володимира Олександровича було всього два. Перший – шукати рішення, як у тіньовий спосіб через якихось проксі продовжити тривання Єрмакового впливу. Другий – вдатися до кардинальної перебудови всієї системи, щоб спробувати підперти свою владу останніми позитивовмісними людьми з команди.

Президент вагався понад місяць, але таки вирішив іти другим, набагато складнішим шляхом. Нові перестановки поки не означають остаточного випилювання із системи мацаків Єрмака, але загальний настрій на владному Олімпі дає підстави вірити, що це лише питання часу.

“Ви ж знаєте, що Єрмак в останній тиждень перед звільненням посилав емісарів до антикорупціонерів і пропонував “обмін”: вони не чіпають його, а він добивається звільнення Малюка, Буданова, Татарова, Сухачова та ще декого. Не вірю, що після цього у нього лишились якісь друзі, які будуть його слухати”, – розповідає в розмові з УП один із топових посадовців, якого ледь не зачепили відчайдушні двоходівки Єрмака.

Тож “Українська правда” вирішила з’ясувати, для чого Зеленському на посаді глави ОП розвідник Кирило Буданов, чому керувати Міноборони відряджають технократа Михайла Федорова, нащо президент дотис відставку героя війни генерала Василя Малюка й що загалом означають гучні перетасовки останніх днів для майбутнього влади і країни.

Буданов на Банковій

Упродовж минулого року тодішній глава Офісу президента Єрмак не полишав спроб збити керівника ГУР із його посади. Тож Буданов цілком прогнозовано опинився серед перших і найактивніших учасників “заколоту” проти Єрмака після публікації “плівок Міндіча”.

Наскільки відомо УП від співрозмовників з-поміж “революціонерів”, питання переходу Буданова в ОПУ тоді навіть не обговорювалось. Загальна, дуже попередня, конфігурація змін, яку розглядали члени “ревкому”, передбачала похід Федорова в міністри оборони, а, відповідно, Шмигаля – на звільнене після Єрмака місце в Офісі.

Але коли відставка глави ОП таки відбулась і президент почав активно шукати заміну, то серед двох найбільш імовірних кандидатур опинився не Денис Анатолійович, а Федоров і Буданов.

Деякі ЗМІ писали, що очолити ОП може технічна кандидатура – уповноваженого президента з питань санкцій Владислав Власюк, який мав би прикривати реальне повернення до керівництва Андрія Єрмака. Коли ця “ідея” випірнула в медіа, то це викликало таке люте обурення як в Офісі, так і в інших таборах владної команди, що складно повірити в те, що були сили в країні, здатні таке призначення протягнути.

Тож після повернення з переговорів з Мар-а-Лаго в останні дні 2025 року Зеленський активізував розмови зі згаданою парою фаворитів і обрав Буданова. Можливо, фон перемовин із Трампом був одним із визначальних факторів такого вибору.

“Наші приїхали з Америки з відчуттям, що до нас там ставляться трохи як до лохів. Єрмак, коли був на посаді, закрив всі перемовини на собі, не давав нікому ні з ким спілкуватись, і ми втратили шанси налагодити комунікацію з Кушнером та іншими людьми пів року – рік тому. А тепер із цим треба щось терміново робити”, – ділився враженнями про результати поїздки в США один із топів президентської команди за день – два до призначення Буданова.

Сам Зеленський пояснив вибір глави ОП так само питанням переговорів.

“Я посилюю переговорну команду. Ось що я роблю”, – сказав президент журналістам на питання про вибір Буданова.

Новий голова Офісу президента на попередній посаді був одним із небагатьох, хто насмілювався непублічно тримати паралельний до Єрмака контакт із різними таборами в команді Трампа: від генерала Кіта Келлога до команди віцепрезидента Венса. Хоч Єрмак напряму і через президента постійно намагався заблокувати ці канали.

Буданов має в очах американців два великі плюси. По-перше, у нього є реальний погляд на стан справ на війні, що дає можливість адекватно вести з ним переговори. По-друге, він не залучений в останні гучні корупційні скандали, а це позбавляє розмови з ним репутаційних ризиків.

Крім цього Буданов – чи не єдиний у країні має прямі робочі контакти з росіянами. Він спілкувався з ними про обміни полоненими і, наприклад, проводив окремі очні переговори в ОАЕ в ході останньої хвилі дипломатичних зусиль нової команди США.

Власне, посилення переговорної групи і “децентралізація” контактів з американцями мають стати головними змінами, які принесе призначення Буданова.

Зовнішній трек, до речі, для самого глави ОП був однією з головних причин погодитись на нову посаду.

В ролі глави ОП Буданов фактично очолить з українського боку переговори про закінчення війни, гарантії від США і партнерів та решту безпекових питань.

За минулий рік, як переконують співрозмовники УП в команді Зеленського, глава ГУР не раз намагався донести до президента реальну картину того, як ставляться до Єрмака у Штатах, як оцінюють його манеру вести переговори і взагалі здатність до такої роботи. Тепер він отримає шанс показати результат на цьому треку.

Враховуючи усе вищі й вищі показники електоральної підтримки Буданова, можливість стати архітектором миру дає реальний шанс для нового глави ОП зробити той останній крок, який відділяє його від публічної великої політики.

Саме тому багато хто у владних кулуарах охрестив прихід Буданова на Банкову ледь не початком операції “Наступник”. Мовляв, Зеленський розуміє примарність власних шансів переобратися, а тому призначив главою Офісу того, кому може довірити не лише перемовини про закінчення війни, але й про гарантії безпеки для себе і найближчого оточення в разі передачі влади.

І, треба визнати, Буданов для цієї ролі підходить якнайкраще, маючи робочі стосунки, по суті, з усіма групами впливу в країні. Тільки в Буданова могли працювати під одним дахом Євген Червоненко та Ксюша Манекен. Тільки Буданов має однаково рівні стосунки з Олегом Татаровим і керівниками антикорупційних органів. Лише новий глава ОП наразі має пряму комунікацію і з американцями, і з росіянами.

Але дивитись на призначення Кирила Олексійовича як на спробу Зеленського зійти з дистанції, принаймні поки що, було би більш ніж наївно.

Якби це було так, то для чого б президенту призначати на ГУР не лояльного до Буданова генерал-майора Вадима Скібіцького, а тригерну для ексголовного розвідника фігуру генерал-лейтенанта Олега Іващенка зі Служби зовнішньої розвідки?

Мало того, що це фактично відрізає Буданова від збудованої ним впливової мегаструктури, то ще й відгонить стилем Андрія Єрмака, який саме такої заміни цілий рік і добивався.

Справедливості заради варто додати, що Іващенко – вихідець якраз із ГУРу. І взагалі генеральська кар’єра завдовжки в життя передбачає таку кількість попутних політиків, з якими доводиться працювати, що зациклюватись на останньому з них, Єрмаку, не дуже правильно. Хоча, якщо виявляться правдивими дані про те, що колишній глава ОП фактично живе і працює на базах СЗР, то це може бути дуже тривожним дзвіночком.

Хай там як, але поки скидається на те, що Зеленський не дав Буданову об’єднати вплив у сфері, де той заробив собі авторитет, із можливостями нової посади. Навпаки, він висмикнув його в нову, політичну реальність.

Тобто президент не проти, щоб глава Офісу перетворився на серйозного гравця, але хоче, щоб той грав тільки в його команді.

“Силові вправи” у системі

Всі інші кадрові призначення останніх днів тільки посилюють враження, що Зеленський не шукає собі наступників. Він намагається збудувати нову систему під себе.

Саме через цю призму треба розглядати другий найгучніший анонсований кадровий перехід – Михайло Федоров має стати міністром оборони замість Дениса Шмигаля.

Останній опирався, як міг, будь-якій зміні свого місця роботи. Він одним із перших відмовився від можливості очолити ОП. І його можна зрозуміти. Він витратив пів року після свого призначення в Міноборони, щоб привести відомство до тями після “управлінського генія” Рустема Умєрова.

На першій зустрічі з президентом минулого тижня Шмигаль так само не виявив бажання переходити на іншу роботу. Проте з’ясувалося, що Зеленський не просто так цікавиться, і залишити МОУ Шмигалю таки доведеться.

Головна причина такої наполегливості президента – він уже пообіцяв це місце чинному першому віцепрем’єру Михайлу Федорову.

Якщо згадане призначення таки відбудеться, на що треба знайти голоси в деморалізованій Раді, це можна буде вважати закінченням найдовшої кадрової саги останніх років. Адже перманентні спроби Федорова стати міністром оборони тривають уже кілька років.

Міністр цифрової трансформації є одним із ключових драйверів технологічних змін в армії впродовж усієї війни. Як розповідали УП одразу кілька очевидців, Федоров постійно генерує на ставках різні технічні рішення, протягує важкі проєкти типу “Лінії дронів” тощо.

“У Міши є ціла концепція нової технологічної війни, він її з боями просуває уже давно, але система опирається, як може. Якщо Міша реально стане міністром оборони, то все це розвернеться на повну силу”, – пояснює причину походу Федорова в МОУ один із топів з влади в розмові з УП.

По суті, Шмигалю в Міноборони відвели роль такого собі лікаря невідкладної допомоги, чия задача була привести пацієнта до стабільного стану. Займатися ж лікуванням і відновленням буде уже Федоров.

Принаймні так цю історію бачить президент Зеленський.

Як сам він пояснив у розмові з журналістами, призначення Буданова і перехід друга Єрмака Сергія Кислиці з МЗС на Банкову мають готувати країну до посилення міжнародного треку і можливого закінчення війни шляхом перемовин.

Призначення ж Федорова повинне інтенсифікувати роботи з модернізації Сил оборони на випадок, якщо Росія переговори зірве і доведеться далі воювати в такому ж темпі, як тепер.

Можливе призначення нового міністра оборони відкриє шлях до ще не оголошених, але вже очевидних кадрових змін на найвищому рівні командування армією.

У всякому разі ще влітку, коли формувався уряд Свириденко і Федоров вкотре був серед кандидатів на пост міністра оборони, він пропонував замінити генерала Сирського і його команду, щоб дати Силам оборони “нову динаміку” і культуру ухвалення рішень.

Чи вдасться це йому тепер, складно сказати. Достеменно ясно, що Шмигалю не вдалося побороти генеральську кругову поруку. І це, мабуть, головна причина, чому Зеленський запропонував Денису Анатолійовичу залишити посаду.

Врешті, за країну можна лише порадіти: вперше за багато років Міненерго очолить людина, яка знає цю сферу, а не просто здатна будувати схеми і відправляти гроші кураторам у Москву. Якщо хто забув, то до походу на держслужбу Шмигаль успішно очолював одну з найбільших у країні Бурштинську ТЕС.

Паралельно з міністром оборони Зеленський запускає тотальне перезавантаження ключових силових відомств. ГУР має нового керівника. СЗР скоро матиме. Багаторічного керівника Прикордонної служби генерал-лейтенанта Сергія Дейнека, щоб скинути негатив за корупціонерів-утікачів і, можливо, випередити кілька скандалів із закупівлями, теж звільнили.

Доведеться поступитися посадою і главі СБУ Василеві Малюку. На зустрічі з президентом у суботу, після хвилі публічної підтримки від відомих громадських діячів і військових, керівник “Служби божої” відмовився писати заяву про відставку і переходити в СЗР чи РНБО.

Наскільки відомо УП, свою позицію Малюк мотивував тим, що у нього на завершальній стадії перебуває кілька операцій масштабу “Павутини”, кидати їх зараз було б злочином.

Але, мовляв, якщо є такий запит у президента, то хай він передає це питання в Раду і парламент визначається.

Зеленського відмова генерала Малюка писати заяву обурила. Радники з комунікацій окремо під’юджували президента, що кампанія підтримки генерала “була організована самою СБУ”. Тому Зеленський на нервах пригрозив, що може відсторонити Малюка від посади, якщо той не напише заяву добровільно. Такі повноваження парламент справді надав президенту на початку вторгнення щодо чиновників, яких призначає глава держави.

Багато хто з депутатів боїться публічного ефекту від застосування такої процедури до Малюка, якого в суспільстві більшість сприймає лише як творця морських дронів, автора підриву Кримського моста чи операції “Павутина”.

У Зеленського ж, по-перше, бачать у Малюку одне з облич продюсованого Єрмаком наїзду на НАБУ / САП, від якого ОП зараз чимдуж намагається відсторонитися. По-друге, Малюку на карб ставлять, що Служба в тилу займається неприкритою “комерцією”, “роздягаючи бізнес, коли і який їй заманеться”.

У команді самого Малюка натомість вважають, що відставка є нічим іншим як помстою досі присутнього в орбіті президента Єрмака за позицію глави СБУ в часи “Міндічґейта” та обшуків у ексглави ОП.

На своєму брифінгу в суботу Зеленський дуже роздратовано, хоч і без прізвища глави СБУ, заявив, що все ж проведе всі заміни, які задумав. За даними УП, в ОП навіть почали шукати підстави, на яких можна формально було б видати указ про відсторонення Малюка.

В неділю главу Служби дотискали не лише на звільнення, але й на слова подяки за це.

Попри шалену підтримку і військових, і партнерів, і депутатів, попри вкрай малу перспективу звільнення Радою, Малюк, за даними УП, все ж вирішив, що йти на загострення з президентом – значить шкодити державі. І погодився піти у відставку. Коли і як відбудеться саме звільнення, для якого потрібне голосування Ради, буде вирішено вже найближчим часом.

Замість Малюка виконувати обов’язки керівника СБУ можуть призначити главу “Альфи” генерал-майора Євгена Хмару. Однак Зеленський досі не позбувся ідеї віддати Службу в руки генерала Олександра Поклада, на якого покладав (покладає?) великі надії Андрій Єрмак.

Хоча новий глава ОП із таким кандидатом навряд чи погодиться, адже має з ним ледь не кровну ворожнечу.

***

Коли і якщо президент зможе завершити втілення всіх своїх кадрових обіцянок щодо урядових і силових чиновників, почнеться не менш важлива фаза – зміни в армії.

Якщо комплексно глянути на перестановки, вони можуть дещо вжахнути. Президент одномоментно зачищає всю верхівку силових структур, які впродовж війни рік за роком здобували бойові звитяги і публічний капітал.

Хтось бачить у цьому лише політику – мовляв, Зеленський превентивно відсуває впливових силовиків від центрів впливу, щоб вони не могли використовувати їх під вибори.

Насправді проблема набагато ширша. На порозі 5 року повномасштабної війни стало очевидно, що вибудувана система влади і силових структур по факту потихеньку деградує.

Героїчна інерція перших років ще тримає суспільний статус багатьох відомств, але імпульс її уже настільки невеликий, що перший-ліпший корупційний скандал здатен зруйнувати як окрему структуру, так і за ефектом доміно всю систему.

На цьому етапі косметичні зміни ситуації не врятують. Якщо щось і треба змінювати, то всю систему в цілому. Іншого часу і шансу на це Росія може не залишити.

А якщо в ході цих перестановок Зеленський знову виявиться єдиним масштабним гравцем, здатним протискати зміни та змінювати баланс сил на свою користь, то це для президента тільки “приємний бонус”.

Роман Романюк, УП

Головне фото: колаж Андрій Калістратенко