Відсутність захисту на підстанціях стала однієї з причин енергетичної катастрофи на Одещині – Харченко

В останні місяці росія посилила атаки на українську енергетичну інфраструктуру. Цілями росіян стали майже всі обʼєкти генерації, окрім АЕС. Але й останні вимушені зменшувати свої потужності через атаки на підстанції. Одна з головних змін тактики ворога — масове вибиття менших трансформаторів. Особливо гостро це відчувають мешканці прифронтових територій та Одещини, яку росіянам легше атакувати ударними дронами й ракетами. Україна переважно не захистила малі підстації навіть найпростішими укриттями — габіонами чи мішками із піском, що призвело до катастрофічної ситуації в Одесі та області. Про це заявив “Суспільному” директор Центру дослідження енергетики Олександр Харченко.

Щоб це виправити, у жовтні уряд створив штаб із захисту енергетики.

Де зараз найскладніша ситуація з електрикою і чому?

Зараз найважче на Одещині. Одеса й Бессарабія значно постраждали від останніх ударів. Там фокус атак був на розподільчі мережі та високовольтні підстанції, тому там ситуація найскладніша в країні. Також складно в Києві, хоч і краще, ніж в Одесі. І також в усіх прифронтових регіонах — Чернігівщина, Сумщина, Дніпропетровщина, там іде тотальне винищення критичної інфраструктури, перш за все, розподільчих мереж, розподільчих підстанцій. Часто немає можливості швидко їх відновити через просту причину – повторення атаки або тривоги. Коли ремонтна бригада туди їде, росіяни її атакують. Останнім часом таких випадків дуже багато.

Росіяни намагаються досягти локальних блекаутів, повністю відключивши від електрики певну територію? Ми мали таку ситуацію в місті Арциз на Одещині. Чи може так бути і на Чернігівщині, Сумщині та інших прифронтових територіях?

Це не блекаут — це аварія підстанції, яка монопольно заживлює певну територію. Такі ситуації трапляються, але зазвичай вдається швидко відновити живлення. Так, це живлення не є стійким і постійним, але принаймні по кілька годин на добу люди там електрику отримують.

Чи може ситуація на прифронтових територіях та Одещині погіршитись ще більше через можливе похолодання?

Якщо буде холодно, буде складніше. Кожен градус нижче 0°C — це потреба в наданні споживачам по країні приблизно 200 додаткових мегават. Коли місцеві мережі пошкоджені й немає каналу, щоб людям надати більше електрики, виникають проблеми.

Росія намагається зараз від’єднати Лівобережну Україну від живлення з Правобережної України?

Росіяни постійно цим займаються. З 2022 року половина атак була сконцентрована на тому, щоб роз’єднати різні частини енергосистеми. У них фокус знищення генерації був завжди на лівий берег України, адже на правому є атомні станції і по них армія рф поки що не била. Відповідно, на Лівобережжі менший обсяг генерації, туди треба доправляти електроенергію, і кількість каналів передачі обмежена. Нині росіяни повного успіху не досягли і, я думаю, не досягнуть. Але, безумовно, складнощі створюють.

Чи можливо зробити локальне відключення від електропостачання певної території?

Ізолювати певні енергетичні ділянки й позбавити їх живлення можливо, час від часу це трапляється. Особливо там, де розподільчі мережі слабкі й немає альтернативних з’єднань. Тоді ця проблема стає руба.

Саме це відбулось на Одещині?

Не зовсім. На Одещині росіяни просто винищували все. Вони атакували одночасно всі високовольтні підстанції, через які в область заходить електрика. І одночасно атакували розподільчі мережі всередині, щоб ускладнити альтернативні маршрути транспортування електрики до людей. Це була складніша комбінація. Але, я думаю, що це максимум, на який вони здатні. Московити раніше намагалися зробити приблизно те ж у національному масштабі, але без успіхів. Тому вирішили випалювати таким чином регіональні мережі.

Окрім електрики, на Одещині також зникло опалення й водопостачання. Чи могла область уберегтись від цього? І чи можуть такі ситуації повторитись в інших регіонах України?

Після атак по розподільчих мережах, зокрема по частинах, що відповідають за заживлення водоканалу й котельних, – вони відключились. Що треба було зробити завчасно? Поставити резервне живлення. Одесити намагалися це зробити 2023-2024 роках, але сказати, що робота була достатньою — це, як ми бачимо, збрехати. Роботи ніби велися, але результату немає.

Альтернативні джерела живлення врятують ситуацію в багатьох випадках, але дизель-генераторів вистачить не завжди. Насоси забору Одеського водоканалу потребують близько 12 МВт потужності — цього ви генераторами не закриєте. Там потрібна мініелектростанція, яка стоятиме поруч і живитиме, за потреби, ці насоси. Чи були пропозиції таке зробити? Були. Але, наскільки я знаю, їх так і не реалізували.

Зазвичай на подібних обʼєктах є кілька альтернативних входів [електроживлення], які можна швидко відновити. Якоїсь суперзагрози апокаліпсису в інших містах немає. Інша річ, що це не скасовує потреби ставити децентралізовані об’єкти генерації, які б могли напряму заживлювати насоси.

Київ краще готовий до живлення своїх водоканалів та опалення?

У Києва є свої складності. Особливо з водоканалом, тому що він у столиці не має власника. Теплокомуненерго робить чимало. Думаю, до наступного року Київ вийде в дуже добрій готовності до будь-яких екстремальних ситуацій.

Подекуди в Києві були вимкнення світла тривають по 17 годин на добу. При цьому на заході України ситуація значно краща. У частини людей виникають запитання: чому на заході більше світла, чому його не можуть передати в Київ чи на схід? Можете пояснити природу цього дисбалансу?

Відбувається це тому, що [росіяни] вибивають транспортні канали. Уявімо, що електрику везуть автомобілями. Атомна станція стоїть на заході Україні, з неї виїжджають фури з електрикою. Ці фури їдуть і раптом – дорога, якою вони користуються, перекрита. Тоді вони обʼїжджають малими, дуже вузькими дорогами й стають у затор. Бо фізично не можуть проштовхнутися по цих альтернативних каналах у кількості, необхідній Києву. Бо Києву треба дуже багато.

Але є й інша проблема, яку зараз помітно в Києві, але скоро вона буде відчуватись по всій країні. Відбулась атака, яка пошкодила обладнання. Ремонтні бригади змогли відновити електропостачання, світло дали. Але після запуску “лягли” дві підстанції в певному районі, тому що постійно відбувається деградація обладнання.

Воно не проєктувалося для того, щоб його постійно вмикали й вимикали. А останні чотири роки ці підстанції саме так і працюють. Ці трансформатори, реле та інші елементи фізично “втомились”. Відповідно, після включення одразу “відпали” дві підстанції рангом нижче.

І це реальна ситуація в Києві. У кількох мікрорайонах на півдні Києва відгорають кабелі, які з’єднують безпосередньо дві підстанції. Щоб їх відремонтувати, потрібен час. У результаті, люди були там від 18 до 26 годин без приєднання до електрики — через каскадну аварію.

Чи можна таку ситуацію покращити чи запобігти їй?

Потрібно мати резерви обладнання для швидкої заміни. А також умовити населення України, щоб протягом 30 хвилин після появи світла не вмикали одразу все обладнання. Втім, другий сценарій, боюся, не можна реалізувати.

Минулого тижня уряд затвердив переглянутий список критичної інфраструктури. Наскільки це може вплинути на графік вимкнення світла?

Може повпливати. Якщо чесно, бісить бачити у списках критичної інфраструктури м’ясокомбінати, готелі, банки і все, що завгодно, що місцева обласна адміністрація написала. Тому я це рішення дуже підтримую. Цей лад давно треба було навести, і не скажу, що це кардинально якось вплине, але певне поліпшення ситуації для людей буде.

Нещодавно ви заявили, що обладнання в України залишилось на дві-три атаки. Чому так сталося?

Атаки відбуваються? Відбуваються. Обладнання вилітає дрібним гуртом. Наприклад, зараз в Одеській області, я певен, на складах немає обладнання, щоб просто взяти й замінити [пошкоджене]. Відповідно, вони будуть щось канібалізовувати, щось розбирати, перевозити з об’єкта на об’єкт.

Тож ми маємо інтенсифікувати роботу з партнерами, терміново відновити швидкі закупівлі найпотрібнішого обладнання. Адже атаки зараз ідуть з такою інтенсивністю, про яку ніхто не думав. Тут треба визнати, що нас трохи піймали.

Зима 2024-го пройшла спокійно, без відключень. Усі розслабились. І виявилося, що в кількох аспектах готовність [до теперішніх викликів] недостатня.

Тобто до атак попередньої інтенсивності ми були готові?

Так, абсолютно. Формувалися резерви. Але ніхто не думав, що будуть такі атаки на Одещину, Львівщину, на Київ. Тому ця зміна потужності атак, на жаль, дала московитам певні результати і нам треба швидко реагувати й максимально ефективно перебудовуватись.

Також один із міфів, який часто зустрічається, — це те, що ми нібито продаємо електрику за кордон. Наводять як доказ певні сайти, де є показники нібито передачі електрики в Румунію, Молдову та інші західні країни. Що там відбувається насправді?

Європейська статистика показує два типи перетоків електроенергії між країнами. Один тип технічний, інший — комерційний. Комерційний – це імпорт та експорт. Якщо подивитися на комерційний, то видно, що із серпня ми експорт припинили.

Але це не означає, що ми припинили технічні перетоки. По-перше, вони відбуваються за законами фізики, а не за регулюванням держави. А по-друге, Укренерго використовує ноу-хау, пов’язане з передачею електрики з України в Україну через європейські країни. Фактично із заходу України певна кількість електрики йде через Молдову. Ми використовуємо європейські лінії передачі електроенергії, щоб забезпечити певні наші регіони. Але до експорту технічні перетоки не мають жодного стосунку.

Чи були ситуації, коли, попри відключення, ми все одно експортували електрику?

Я не пригадую таких ситуацій. Як тільки почалися активні атаки, експорт заборонили.

Щодо укриттів енергооб’єктів. Починаючи з 2023 року почали активно будуватись укриття. Розробили перший, другий і третій рівень захисту. Чи станом на зараз такі обʼєкти достатньо захищено?

На жаль, зима 2024-2025 років усіх трохи розслабила. В результаті до жовтня зі 115 об’єктів, які необхідно закрити другим рівнем захисту, закрили 74. На момент, коли ми з вами розмовляємо, вже під 80 закритих об’єктів або таких, що на фінальній стадії закриття. Процес іде. Він завершиться для 115 трансформаторів десь улітку наступного року.

Але це стосується 115 високовольтних трансформаторів Укренерго. А на кожній підстанції є додаткове обладнання. Воно теж руйнується, хоч замінити його і простіше.

Менші розподільні підстанції — на 110 кВ, 35 кВ — переважно ніякого захисту не мали. Там немає ні габіонів, немає мішків з піском, нічого. І що в результаті відбувається? Дрон не влучає у трансформатор, падає поруч, розлітаються уламки й накривають велику площу. У результаті трансформатор згорає через супутні пошкодження системи. Стояли б габіони, чи мішки з піском – воно б вціліло.

Про захист на підстанціях при АЕС. Вони, зокрема, фігурували в операції “Мідас” НАБУ й САП. Там звучала вартість захисних споруд — близько 3 мільярдів гривень. Проте питання не до розслідування, а до доцільності їх будівництва. Чи варто будувати такий дороговартісний захист на тих станціях, куди росіяни не б’ють? Адже АЕС вони не атакують.

Не били й не битимуть — це два різні статуси. От по розподільчих мережах не били, а тепер б’ють. Тому, на мою думку, захист абсолютно необхідний. Захист другого рівня для основних елементів на АЕС має бути. На жаль, жодної інформації, чи є він, у мене немає.

Також хочу детальніше обговорити операцію “Мідас”. Як скандал, який виник, вплинув на сферу енергетики?

На мою думку, цей скандал дав енергетиці надію, що в нас відновиться нормальна підтримка. Адже наші західні партнери не мали довіри до галузі. Навіть можна чітко вказати час: із вересня 2024 року потік донорських грошей в енергетику було перекрито.

Це після після звільнення Володимира Кудрицького з Укренерго?

Після отримання Укренерго статусу технічного дефолту. Через помилки взаємодії уряду з міністерствами енергетики та фінансів. Вони не скоординували важливі речі, які мали скоординувати, й компанія отримала технічний дефолт.

Звісно, той параметр, про який ви кажете, з політичним скандалом, із виходом членів наглядової ради із заявами про політичний тиск і звільнення, це все вплинуло. Але найголовніше, що компанія в технічному дефолті не може нічого отримати і, відповідно, жодного альтернативного реального каналу так і не було організовано. Тобто просто припинився великий потік підтримки.

Але цей скандал як такий дав надію. Це можливість. Можливість відновлення нормальних довіри й допомоги. Чи це станеться, дуже залежить від того, хто буде міністром, як буде діяти новий склад Міненерго, що вони будуть робити. Без цього, боюся, що ніхто з партнерів серйозно до питання не підійде.

Вони ж усе розуміють. Всі міжнародні партнери, які працюють з Україною, мають тут людей. Ці люди постійно працюють з енергетикою, спілкуються з дуже широким колом задіяних в енергетиці експертів та фахівців. Про те, що щось було не так, вони знали “з перших рук”.

Як відсутність міністра енергетики впливає на сферу? Що може змінити його призначення?

Зараз немає міністра, а при цьому йдуть конкурси на наглядові ради. Оголошуються перезавантаження енергетики. А, нагадаю, Міністерство енергетики має дуже вагомий голос при призначенні будь-кого, адже його представники є в номінаційному комітеті.

Відповідно, люди, які залишились у Міненерго [з попередньої команди], будуть голосувати за нових призначенців. А кого призначать — теж важливе питання, адже ця людина буде формувати політику. Можливо, ми ще будемо згадувати Галущенка й казати: “Слухай, так нормально було”. Подекуди мені кажуть, що гірше не буде. Але я довго живу – гірше може бути. Тому це важливе питання. Від нього залежить відновлення міжнародної допомоги та те, як буде відновлюватись енергетика.

Міністерське крісло — це “розстрільна” посада. Людина, яка прийде туди, має розуміти, що вона місяців девʼять додому не зайде. Вона житиме між задньою кімнатою кабінету, машиною, відрядженнями. Але додому вона буде заходити нечасто — якщо буде чесно працювати. Але поки що не зрозуміло, хто це може бути.

Попри те, що ви сказали, що “може бути гірше”, чи є потенційні кандидати, які, навпаки, зробили б краще?

Вони є, їх немало. Це не дві людини. І нам вистачає професійних людей, які розуміють, що робити, як робити, а головне — знають. Чи когось із них призначать, не знаю. Тому чекаємо.