«Це був просто невимовний жах!»: у Сараті під час першої атаки без домівки залишилась родина Вознюків

Вчора, 14 грудня, ранок для селища Сарата Білгород-Дністровського району видався найстрашнішим за весь період повномасштабної війни в Україні. Вперше поблизу житлового масиву з пів на шосту до 8-ої години ранку об’єкт залізничної інфраструктури атакувало більше десятка ворожих шахедів. Від вибухової хвилі майже повністю стали непридатними для проживання три приватні будинки, ще декілька осель зазнали значних ушкоджень. Серед найпостраждаліших домоволодінь в селищі – будинок родини Вознюків по вулиці Річній, де через ворожу атаку майже повністю знесло дах, повикорчовувало двері, понівечило вікна і зруйнувало господарчі споруди. Пережитим під час атаки з кореспонденткою «Бессарабії INFORM» поділилися господарка будинку Наталя Вознюк.

За словами пані Наталі, у Сарата мешканці й раніше чули звуки «шахедів», але вони пролітали транзитом. І цього разу жодний моніторинговий канал не сповіщав про ворожу загрозу саме для селища. О 5.30 родина Вознюків прокинулася від двох потужних вибухів, які пролунали десь за 300 метрів від їхнього будинку. Але найстрашніше розпочалося близько сьомої години під час другої хвилі атаки, коли близько десяти вибухів почали лунати один за одним. І тут відстань від епіцентру удару значно скоротилася – до 30-50 метрів.

Якщо під час перших двох вибухів родина знаходилася близько до свого подвір’я, то вже друга хвиля змусила пані Наталію та її близьких терміново шукати більш безпечного місця – в оселях їхніх дітей.

«Близько сьомої години ранку розпочалося таке жахіття та відчуття страху, що просто не передати словами. Після атаки перших двох «бляшанок» ми відійшли подалі від хати. Одразу після першого вибуху в будинку повилітали вікна, покрутило двері, постраждав частково шифер на даху… Тоді стало зрозуміло, що треба рятуватися, тому ми поїхали до дітей, де було більш безпечно», – згадує пережите жінка.

Родина Вознюків повернулася до своєї домівки близько опівдня, коли на Одещині ще тривала повітряна тривога. На вустах жінки була істерична посмішка, як тоді її казали сусідити. Бо ж родинне гніздечко, де сім’я проживає з 1995 року, було майже зруйноване країною-терористкою.

«На даху будинку пошкоджено 170 листів шиферу. Але особливо постраждали покриття господарчих споруд поруч з будинком, бо на них прийшовся перший основний удар. В нашій оселі вивернуло всі зовнішні та внутрішні вікна, повикорчовувало всі двері.

Наш будинок повністю став непридатним для життя. І найбільше цим переймається моя мама, бо  залишилися без даху над головою», – бідкається пані Наталя.

Жінка вдячна Богові, що її рідні залишилися живими та неушкодженими під час атаки. На її думку, це дійсно подарунок долі, бо матеріальні втрати теж болючі, але не такі страшні, як людські.

«Я впевнена, що ми відбудуємо свою домівку, і повернемося до неї обов’язково. А ця жахлива ніч вчергове для мене та рідних довела, що росія ніколи не буде для нас другом, а тільки найлютішим ворогом. А в Господа прошу одне: щоб він воздав росіянам сповна за їхні справи. І це не прокльони, а крик душі», – зізнається пані Наталя.