Не тільки фортеця: Білгород-Дністровський – забутий центр ісламської науки

Білгород-Дністровський — сучасне українське місто на півдні Одещини, яке три століття було духовним осередком мусульманського світу. Під османською назвою Аккерман («Біла фортеця») він був не лише прикордонним бастіоном, а й регіональним центром ісламської освіти, суфійської духовності та богослов’я. Про це розповіли в Українському інституті національної пам’яті, передає «Бессарабія INFORM».

Від фортеці до духовного міста

Після 1484 року, коли османські війська приєднали Аккерман до своєї держави, місто стало важливим вузлом на шляху між Константинополем, Бахчисараєм і Дунаєм. Тут діяли мусульманські громади, мечеті, медресе, а суфійські шейхи проводили зібрання біля мінаретів і мавзолеїв.

Археологи досі знаходять фрагменти мінаретів і надмогильних плит із арабськими написами, де згадуються імена богословів та містичних наставників — справжніх «аккерманських шейхів».

«Аккермані» — начені наукою і вірою

У середньовічному мусульманському світі кожен учений мав «ніспу» — прізвище за походженням. Ті, хто народилися або навчалися тут, підписували свої тексти як «Аккермані» (тобто «з Аккермана»).

Імена таких людей зустрічаються в рукописах і на кам’яних плитах від Стамбула до Каїра. Хоч далеко не всі збережені, їхня сама поява доводить: Аккерман був не глухою провінцією, а частиною світового ісламського інтелектуального простору.

Суфії на українському Півдні

Особливо цікаві знахідки, пов’язані із суфізмом — містичним напрямом ісламу.

Одна з плит, знайдених біля Кілійської брами фортеці, містить звернення до Халіфа Алі — традиційного символу духовної мудрості.

Це означає, що в Аккермані діяли суфійські братства (тарікати), можливо пов’язані з орденами Мевлеві чи Халватія, які поширювалися Чорномор’ям у XVI–XVIII ст.

Чому ми про це забули?

Імперські та радянські історії стерли цю частину минулого. Російська історіографія описувала місто лише як «укріплення Новоросії» — без жодного слова про ісламські школи, богословів чи суфійські громади.

Та сучасна археологія й українознавство повертають нам справжню пам’ять. Білгород-Дністровський — місце перетину культур, де український степ чув і дзвін мінаретів, і спів муедзинів, і голоси мандрівних дервішів.

Історична справедливість

Так, Аккерман не був «університетом ісламу» масштабу Бухари чи Стамбула. Але він був духовним осередком прикордонного світу, який формувався поруч із українськими козацькими землями, у добу, коли Крим, Подністров’я і Єдисан були частиною єдиного історичного простору.

«Цю історію треба не боятися — її треба повертати, бо без неї неможливо зрозуміти справжнє коріння Півдня України.

Білгород-Дністровський — це не просто фортеця, це портал у минуле, де поруч жили українці, татари, греки, вірмени, євреї й мусульмани.

І кожен залишив свій шар духовної культури, який ми сьогодні зобов’язані берегти й вивчати», – наголошують в Українському інституті національної пам’яті.