Усе життя – готовність здійснити подвиг: відвертості рядового рятувальника з Бессарабії

Професія рятувальника — це не просто робота, це готовність будь-якої миті здійснити подвиг. Не кожен на таке здатен, адже щодня вогнеборці готові ризикнути собою, аби допомогти тим, хто опинився у небезпеці. Часто ми навіть не помічаємо, що хтось рятує чиєсь життя, поки біда не торкнеться нас самих. Завдяки відвазі та сміливості цих героїв ми можемо бути впевнені в їхній допомозі. Своїм власним досвідом на умовах анонімності з “Бессарабією INFORM” поділився співробітник Державного пожежно-рятувального загону ДСНС України в місті Ізмаїл. У матеріалі – про незвичайні випадки, емоції та ставлення з боку цивільного населення. 

За 20 років служби змінилося багато чого. Техніка стала сучаснішою — якщо раніше рятувальники виїжджали на радянських автомобілях, то зараз використовують німецькі, французькі та румунські машини. З початком війни до допомоги долучилися інші держави, надаючи сучасне обладнання. Але зміни відбулися не лише в техніці: методи роботи постійно розвиваються, бійці опановують нові прийоми. Усе це дозволяє швидше реагувати та безпечніше рятувати людей. За цей час у побуті з’явилося більше техніки, а отже — більше джерел небезпеки, що робить роботу рятувальників ще більш напруженою.

Дивовижні випадки трапляються через паніку або, навпаки, через зібраність людей. Наприклад, в Ізмаїлі одного разу сталася пожежа в квартирі, де перебували двоє маленьких дітей. Загорівся трансформатор від телевізора, і п’ятирічний хлопчик вимкнув його з розетки, залив водою, відкрив вікна та вивів дворічного братика на вулицю, чекаючи на рятувальників. Коли пожежники приїхали, вони були шоковані, що дитина в п’ять років знає, як поводитися при пожежі.

Робота рятувальника важка не лише фізично, а й психологічно. Бувають випадки, коли молоді бійці, стикаючись із завданнями, такими як спуск у колодязь, щоб витягти тіло; входження в задимлені темні приміщення типу підвалів; витяг постраждалих з автомобіля після аварій, не витримують психологічного навантаження і незабаром звільняються. Відмовитися від завдання вони не можуть, адже дали присягу.

Щоб впоратися з психологічним напруженням, рятувальники використовують такі методи розвантаження як відвідування психолога, заняття улюбленим хобі — наприклад, риболовлею. Жителям сільської місцевості допомагає робота в городі. Важливо вміти переключатися, інакше важкий досвід залишається в голові.

Також у рятувальників викликає досаду, що їхній роботі заважають самі мешканці. Вони ставлять машини в недозволених місцях, не даючи під’їхати техніці, збираються зіваки, які все коментують. Але, незважаючи на це, рятувальники продовжують виконувати свою роботу, адже для них головне завдання — рятувати людей.

З початком війни роботи стало більше — трапляються прильоти, вибухи, пожежі на промислових об’єктах. Наприклад, вибух на хімічному заводі в Ізмаїлі, який гасили кілька днів, і багато іншого.

Також пожежі можуть бути спричинені стихією, наприклад, блискавкою. Такий випадок нещодавно стався в селі Багате. Блискавка влучила в будинок і вибуховою хвилею вибила всі двері та вікна — люди дивом залишилися живі. Також трапляються побутові пожежі. У Бессарабії такі пожежі найчастіше відбуваються влітку — зараз багато покинутих будинків, які заростають травою, а суха трава швидко запалюється. Також часто пожежі трапляються на початку опалювального сезону — адже перед його початком потрібно перевірити печі та труби, а багато хто цього не робить.

У ДСНС працюють і жінки-рятувальниці, але їх небагато, адже для вступу існують складні нормативи, і робота фізично важка. Жінки працюють як психологи, у відділі кадрів, в бухгалтерії. Але є й винятки — наприклад, у Вилковому працює жінка-заступниця керівника відділення.

У школи та дитячі садки часто приїжджають офіцери зі зв’язків з громадськістю. Вони спілкуються з дітьми, розповідають про правила безпеки, показують техніку, пояснюють, як користуватися рукавами та гасити пожежу, щоб діти знали, що робити в небезпечних ситуаціях.

Коли рятувальники виконують свою роботу, відчуття задоволення від виконаного завдання переплітається з гордістю за чиєсь врятоване життя. Найчастіше люди висловлюють подяку словами, іноді приносять рятувальникам воду або щось холодне в спеку. Особливо вражає, коли люди дякують у газетах. Бувають поодинокі випадки, коли постраждалі, не розуміючи всієї складності ситуації, висловлюють невдоволення — приїхали невчасно, не все загасили. На жаль, рятувальники не всемогутні — вони роблять усе, що в їхніх силах.

Головна порада співробітників ДСНС проста: дотримуватися правил безпеки. Здається, всі їх уже знають, але не всі дотримуються. І саме дотримання цих правил допомагає запобігти трагедіям і зберегти життя людей.

Фото – ілюстративне

Спеціально для “БІ”, студентка 3 курсу Факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка Світлана Терпан