Нагадаємо, надіємось та чекаємо: в Болграді пройшла акція на підтримку безвісти зниклих та полонених бійців 122 окремої бригади ТрО

Сьогодні, 21 вересня, на центральній площі Болграда біля Меморіалу Слави відбулася Всеукраїнська безстрокова акція «Рушник надії», яка зібрала рідних зниклих безвісти та полонених військовослужбовців 122-ї окремої бригади територіальної оборони. Уже понад два з половиною роки ці родини чекають своїх Героїв удома — і сьогодні їхні голоси злилися в єдиному заклику: «Надіємося та чекаємо». На зворушливій події побувала й кореспондентка «Бессарабії INFORM».

Біля Меморіалу сьогодні була створена інсталяція: порожні стільці, на них – кітелі, поруч – берці та фото безвісти зниклих та полонених, що символізують захисників, які живі, але їх немає поруч із нами. Ці місця залишаються вільними доти, доки їхні справжні господарі не повернуться. А поки що їх оберігають родини зниклих безвісти та тих, хто перебуває в полоні.

Біле полотно вишитого рушника, винесене сьогодні матерями воїнів, — стало символом невидимого болю й водночас незламної віри. Кожен стібок на ньому — це молитва й прохання про повернення. Вони також звучали в цей день від жінок та дітей, що чекають, та просять допомогти знайти їхніх синів, братів, чоловіків та батьків.

«Ми зібралися тут не просто щоб згадати, а нагадати …», – зазначила одна з дружин безвісти зниклого захисника.

Зі словами підтримки виступили військові 122-ї бригади ТрО — майор Олександр Зінькевич та майор Вадим Захарчук. Вони наголосили:

«Ми зробимо все, що в наших силах, аби хлопці повернулися додому».

Особливим моментом стала промова начальника служби військового капеланства ОТУ «Одеса», майора капеланської служби Юрія Баргана.

«Мене запросили на мовчазну молитву сьогодні, але чому вона повинна бути мовчазною? Так, Бог завжди чує людину, яка звертається до Нього. Але сьогодні треба, щоб цю молитву почули й ті, хто не прийшов на цю площу. Тому, навпаки, молитва повинна бути сьогодні гучною», – наголосив він та разом з присутніми підніс молитву «Господі, помилуй!».

Не стримувала сліз площа й під час читання вірша у виконанні Поліни Труфанової — доньки безвісти зниклого мешканця Болграда Володимира Труфанова. Дитячий голос, сповнений туги й любові, став голосом усіх дітей України, які чекають своїх батьків з війни.

У тиші над площою лунали імена тих, кого досі немає поруч. Після кожного з них люди як набат промовляли: «Надіємося, чекаємо».

Ось імена тих, про кого нагадають та на кого чекають рідні:

Седой Денис Сергійович

Албу Олександр Анатолійович

Батлук Григорій Сергійович

Труфанов Володимир Сергійович

Борисенко Владислав Володимирович

Бортін Геннадій Вікторович

Вертюк Роман Анатолійович

Воронюк Євген Олександрович

Гіневський Сергій Сергійович

Єлисеєв Віталій Іванович

Зацепілов Олег Тихонович

Івасик Анатолій Олександрович

Калита Дмитро Сергійович

Карп Ігор Ігорович

Козлов Сергій Сергійович

Койчев Василій Васильович

Констандогло Андрій Олександрович

Кудревич Олександр Миколайович

Марусик Віталій Вікторович

Мельничук Михайло Віталійович

Новіков Олег Анатолійович

Овчинников Володимир Іванович

Петрушевський Олександр Сергійович

Пінчук Євген Григорович

Реклізон Володимир Віталійович

Романюк Роман Миколайович

Серіков Володимир Володимирович

Стоянов Іван Федорович

Шайгородський Андрій Володимирович

Шевченко Олександр Анатолійович

Тома Сергій Сергійович

Кристєв Григорій

Корчмар Василь

Кожне ім’я — це чиясь родина, чиясь молитва, чиясь щоденна надія.

«Нехай сьогоднішній захід стане символом незгасної пам’яті та безмежної любові. І нехай ця любов донесеться до кожного воїна, де б він не був. І нехай хто чекає – дочекається! Ми не дамо світу забути про наших Героїв!» – додала наприкінці заходу його ведуча Тетяна Жужукова.

Нагадаємо, акція «Рушник надії» — це Всеукраїнський безстроковий проєкт, започаткований родинами полонених і зниклих безвісти військовослужбовців у липні 2025 році в Києві. Їі мета – публічно нагадати суспільству та світові про долю українських захисників, які потрапили в полон або зникли безвісти, а також підтримати їхні родини, які перебувають у невідомості. Акція символізує молитву, віру та надію на повернення героїв додому, відтворюючи традицію жінок, які вишивали рушники як оберіг для чоловіків, що йшли на війну.