Від російських катівень – до відродження джигітування у Бессарабії: історія та життя “Кінного клубу Лейнвебер”
Ви можете обрати мову сайту: Українська | Русский (автоперевод)
Андрій Лейнвебер, власник «Кінного клубу Лейнвебер», переїхав до Бессарабії разом зі своїми кіньми три роки тому з окупованого Мелітополя. З дитинства хлопець навчався джигітуванню на острові Хортиця. Наразі всі знання та вміння він передає своїм учням з Ізмаїльщини. Як коняр проходив навчання, він розповів кореспондентці “Бессарабії INFORM”.
З початком повномасштабного вторгнення, рятуючись від обстрілів та окупації, з Мелітополя до Ізмаїльщини переїхав «Кінний клуб Лейнвебер».
Власник клубу Андрій Лейнвебер любить своїх коней всією душею. Вперше хлопець сів верхи на сусідського жеребця, коли йому було лише п’ять років. Також змалечку Андрій дізнався про джигітування – це мистецтво верхової їзди, що супроводжується виконанням складних акробатичних трюків на коні під час руху, на повному скаку.
«На одному з каналів телебачення часто показували виступи запорізьких козаків, ми з другом постійно їх дивилися та намагалися вчитися трюкам самотужки. Коли мені було 13 років, ми організували власний виступ, щоб зацікавити більше людей», – розповідає Андрій.
За неймовірним збігом обставин на виступ потрапив тренер з джигітування із Запоріжжя, з самої Хортиці. Він був вражений талантами юнаків та запросив хлопців на тренування до козацького табору, усі витрати чоловік брав на себе.
«Ми з Мелітополя їздили до Запоріжжя, тренер зустрічав нас на залізничному вокзалі, віз до себе додому, там ми ночували, а зранку розпочинали тренування, потім він відвозив нас на електричку. Так я навчався до вісімнадцяти років. Мої батьки досі про це не знають», – посміхається хлопець.
З часом, разом з братами козаками Андрій почав мандрувати багатьма містами України. Хлопці показували неймовірні трюки кінного театру. З давніх-давен джигітування вважалося видом бойового мистецтва, але потім воно наблизилося ближче до циркового.
«Саме на Хортиці я навчився всього, що вмію наразі, адже це місце зародження козацтва в цілому та джигітування зокрема. Мені підкорегували техніку, розповіли, як правильно доглядати за кіньми, як налагоджувати з ними контакт та співпрацювати в команді», – зауважив Андрій.
Захоплення кіньми переродилося в улюблену справу. У рідному місті Мелітополь Андрій разом з друзями відкрив власний кінний клуб. Але у жахливу ніч 24 лютого 2022 року його звичне життя змінилось назавжди.
Конюшні Андрія знаходилися на відстані 200 метрів від аеродрому та опинились під прицілом ворожих ударів. На щастя, ніч була тепла, і коні знаходилися на пасовищі, тому майже не постраждали, а ось стайні було зруйновано вщент.
Після повної окупації рідного міста хлопець потрапив до підвалу ворожої катівні, де його утримували декілька тижнів. Звільнитися вдалося лише через прихильність одного з російських командирів до коней. Тоді Андрій почав шукати шляхи виїзду на території, підконтрольні Україні.
Чотири рази його з кіньми повертали назад і лише на п’ятий, минувши близько вісімдесяти ворожих блокпостів, коняру вдалося добратися до української території.
«На кожному блокпосту ми проходили ретельні перевірки, нас роздягали, оглядали речі та телефони. Коли ми побачили наших військових, то сльози наверталися на очі, хотілося обійняти їх усіх», – згадує коняр.
У квітні 22-го року разом зі своїми кіньми Андрій прибув до Ізмаїльщини. В нього не було тут жодного знайомого, а про можливість розміститися з тваринами в Ізмаїлі дізнався від водія маршрутки.
«Після нашого приїзду до Ізмаїла все розпочиналося із сарафанного радіо, потроху почали приходити учні. Наразі в мене є дітки, які ходять вже по декілька років. Ми вже проводили виступи з конкуром (стрибки через перешкоди – ред.) та джигітуванням в Ізмаїлі», – розповів Андрій.
Другого серпня учні «Кінного клубу Лейнвебер» відвідали крафтовий ярмарок у місті Арциз. Це були перші виїзні виступи клубу.
«Аліса, яка виступала з конкуром, займається в мене вже три роки. Вона працює з молодими кіньми, допомагає їх навчати. Цій дівчинці я можу довірити все, навіть якщо мені треба кудись поїхати, знаю, що вона допоможе й нагодувати, й напоїти коней, і взагалі все буде добре. Олег, що виступав з джигітуванням, займається два роки, на кожне тренування він йде як на свято. Хлопець дуже допомагає мені доглядати за кіньми, наводити порядки на території. Мої учні дуже хвилювалися, але їм все вдалося, вони виступили на відмінно», – зазначив тренер.
Сам Олег залишився задоволеним своїм виступом, хоч і дуже хвилювався.
«Мені дуже подобається займатися джигітуванням, адже я можу виконувати трюки на коні на різних швидкостях, це набагато цікавіше, ніж просто скакати. Сьогодні я дуже хвилювався, було багато публіки, ніколи стільки людей не дивилося на мене. Але вважаю, що виступив гарно, я старався, хотів зробити так, щоб усім сподобалося, мені аплодували за мій виступ», – поділився враженнями Олег Чабанов.
Разом з командою вершників до Арцизу приїхав й один з коней клубу – тринадцятирічний Буцефал, якого Андрій придбав вже на Ізмаїльщині.
«Я вважаю, що коні – це не знаряддя для праці або спорту, вони повинні бути партнерами. Якби Буцик не був моїм партнером, у нас би нічого не вийшло. Йому було страшно, далася взнаки дорога, але він намагався мені довіритися та перебороти свій страх. Я ставлюся до нього з повагою, тому й він поважає мене, ми працюємо у тандемі. Хотілося, щоб більше людей ставилися до коней з повагою, не перевантажували на прокатах, на жаль, знаю випадки, коли вони падали з ніг від втоми. Є міста, де ці виснажені тварини працюють цілими днями без їжі та води. А їм потрібні належний догляд, любов, ветеринарні процедури та якісне годування», – резюмував власник кінного клубу.
Власник Кінного двору «Tiratek», де проходив ярмарок, Павло Гафінець дружить з Андрієм вже декілька років. З великим задоволенням він запросив тренера зі своїми учнями з виступом до Арцизу.
«Андрій познайомив наших мешканців з різновидами кінного спорту, показав їм, що таке джигітування та конкур. Я б назвав це витвором мистецтва. Ми робимо великі кроки у розвитку конярства на Бессарабії, і це ще один напрямок, який потрібно розповсюджувати та удосконалювати», – зауважив Павло Гафінець.
Слід додати, що, переїхавши до Ізмаїльщини, Андрій дізнався, що у регіоні немає професійного ветеринара-коваля. Тоді хлопець вступив до ветеринарного університету міста Хмельницький та почав навчатися цій справі. Наразі коняр є єдиним спеціалістом на Півдні Одещини, який професійно робить обрізку копит та забезпечує досвідчений догляд.
В обслуговуванні Андрія знаходиться двадцять коней з усього регіону, адже ці процедури дуже важливі та впливають на загальне самопочуття коней.
, власник «Кінного клубу Лейнвебер», переїхав до Бессарабії разом зі своїми кіньми три роки тому з окупованого Мелітополя. З дитинства хлопець навчався джигітуванню на острові Хортиця. Наразі всі знання та вміння він передає своїм учням з Ізмаїльщини. Як коняр проходив навчання, він розповів кореспондентці “Бессарабії INFORM”.
З початком повномасштабного вторгнення, рятуючись від обстрілів та окупації, з Мелітополя до Ізмаїльщини переїхав «Кінний клуб Лейнвебер».
Власник клубу Андрій Лейнвебер любить своїх коней всією душею. Вперше хлопець сів верхи на сусідського жеребця, коли йому було лише п’ять років. Також змалечку Андрій дізнався про джигітування – це мистецтво верхової їзди, що супроводжується виконанням складних акробатичних трюків на коні під час руху, на повному скаку.
«На одному з каналів телебачення часто показували виступи запорізьких козаків, ми з другом постійно їх дивилися та намагалися вчитися трюкам самотужки. Коли мені було 13 років, ми організували власний виступ, щоб зацікавити більше людей», – розповідає Андрій.
За неймовірним збігом обставин на виступ потрапив тренер з джигітування із Запоріжжя, з самої Хортиці. Він був вражений талантами юнаків та запросив хлопців на тренування до козацького табору, усі витрати чоловік брав на себе.
«Ми з Мелітополя їздили до Запоріжжя, тренер зустрічав нас на залізничному вокзалі, віз до себе додому, там ми ночували, а зранку розпочинали тренування, потім він відвозив нас на електричку. Так я навчався до вісімнадцяти років. Мої батьки досі про це не знають», – посміхається хлопець.
З часом, разом з братами козаками Андрій почав мандрувати багатьма містами України. Хлопці показували неймовірні трюки кінного театру. З давніх-давен джигітування вважалося видом бойового мистецтва, але потім воно наблизилося ближче до циркового.
«Саме на Хортиці я навчився всього, що вмію наразі, адже це місце зародження козацтва в цілому та джигітування зокрема. Мені підкорегували техніку, розповіли, як правильно доглядати за кіньми, як налагоджувати з ними контакт та співпрацювати в команді», – зауважив Андрій.
Захоплення кіньми переродилося в улюблену справу. У рідному місті Мелітополь Андрій разом з друзями відкрив власний кінний клуб. Але у жахливу ніч 24 лютого 2022 року його звичне життя змінилось назавжди.
Конюшні Андрія знаходилися на відстані 200 метрів від аеродрому та опинились під прицілом ворожих ударів. На щастя, ніч була тепла, і коні знаходилися на пасовищі, тому майже не постраждали, а ось стайні було зруйновано вщент.
Після повної окупації рідного міста хлопець потрапив до підвалу ворожої катівні, де його утримували декілька тижнів. Звільнитися вдалося лише через прихильність одного з російських командирів до коней. Тоді Андрій почав шукати шляхи виїзду на території, підконтрольні Україні.
Чотири рази його з кіньми повертали назад і лише на п’ятий, минувши близько вісімдесяти ворожих блокпостів, коняру вдалося добратися до української території.
«На кожному блокпосту ми проходили ретельні перевірки, нас роздягали, оглядали речі та телефони. Коли ми побачили наших військових, то сльози наверталися на очі, хотілося обійняти їх усіх», – згадує коняр.
У квітні 22-го року разом зі своїми кіньми Андрій прибув до Ізмаїльщини. В нього не було тут жодного знайомого, а про можливість розміститися з тваринами в Ізмаїлі дізнався від водія маршрутки.
«Після нашого приїзду до Ізмаїла все розпочиналося із сарафанного радіо, потроху почали приходити учні. Наразі в мене є дітки, які ходять вже по декілька років. Ми вже проводили виступи з конкуром (стрибки через перешкоди – ред.) та джигітуванням в Ізмаїлі», – розповів Андрій.
Другого серпня учні «Кінного клубу Лейнвебер» відвідали крафтовий ярмарок у місті Арциз. Це були перші виїзні виступи клубу.
«Аліса, яка виступала з конкуром, займається в мене вже три роки. Вона працює з молодими кіньми, допомагає їх навчати. Цій дівчинці я можу довірити все, навіть якщо мені треба кудись поїхати, знаю, що вона допоможе й нагодувати, й напоїти коней, і взагалі все буде добре. Олег, що виступав з джигітуванням, займається два роки, на кожне тренування він йде як на свято. Хлопець дуже допомагає мені доглядати за кіньми, наводити порядки на території. Мої учні дуже хвилювалися, але їм все вдалося, вони виступили на відмінно», – зазначив тренер.
Сам Олег залишився задоволеним своїм виступом, хоч і дуже хвилювався.
«Мені дуже подобається займатися джигітуванням, адже я можу виконувати трюки на коні на різних швидкостях, це набагато цікавіше, ніж просто скакати. Сьогодні я дуже хвилювався, було багато публіки, ніколи стільки людей не дивилося на мене. Але вважаю, що виступив гарно, я старався, хотів зробити так, щоб усім сподобалося, мені аплодували за мій виступ», – поділився враженнями Олег Чабанов.
Разом з командою вершників до Арцизу приїхав й один з коней клубу – тринадцятирічний Буцефал, якого Андрій придбав вже на Ізмаїльщині.
«Я вважаю, що коні – це не знаряддя для праці або спорту, вони повинні бути партнерами. Якби Буцик не був моїм партнером, у нас би нічого не вийшло. Йому було страшно, далася взнаки дорога, але він намагався мені довіритися та перебороти свій страх. Я ставлюся до нього з повагою, тому й він поважає мене, ми працюємо у тандемі. Хотілося, щоб більше людей ставилися до коней з повагою, не перевантажували на прокатах, на жаль, знаю випадки, коли вони падали з ніг від втоми. Є міста, де ці виснажені тварини працюють цілими днями без їжі та води. А їм потрібні належний догляд, любов, ветеринарні процедури та якісне годування», – резюмував власник кінного клубу.
Власник Кінного двору «Tiratek», де проходив ярмарок, Павло Гафінець дружить з Андрієм вже декілька років. З великим задоволенням він запросив тренера зі своїми учнями з виступом до Арцизу.
«Андрій познайомив наших мешканців з різновидами кінного спорту, показав їм, що таке джигітування та конкур. Я б назвав це витвором мистецтва. Ми робимо великі кроки у розвитку конярства на Бессарабії, і це ще один напрямок, який потрібно розповсюджувати та удосконалювати», – зауважив Павло Гафінець.
Слід додати, що, переїхавши до Ізмаїльщини, Андрій дізнався, що у регіоні немає професійного ветеринара-коваля. Тоді хлопець вступив до ветеринарного університету міста Хмельницький та почав навчатися цій справі. Наразі коняр є єдиним спеціалістом на Півдні Одещини, який професійно робить обрізку копит та забезпечує досвідчений догляд.
В обслуговуванні Андрія знаходиться двадцять коней з усього регіону, адже ці процедури дуже важливі та впливають на загальне самопочуття коней.
Супер, дуже цікаво! Дякую)