Талановитий хірург з Ізмаїла, нагороджений відзнакою президента, розповів про свій професійний шлях

Дмитро Миколайович Александров — завідувач хірургічного відділення Ізмаїльської міської центральної лікарні, лікар-хірург вищої категорії, педагог і наставник, до якого з’їжджаються пацієнти не тільки з усього регіону. Цього року з нагоди Дня медичних працівників його нагороджено грамотою з відзнакою Президента України «За оборону України». Про це, із посиланням на Ізмаїльську лікарню, повідомляє «Бессарабія INFORM».

Пресслужба медзакладу поговорила з Дмитром Миколайовичем про його професійний шлях, вибір професії, складні операції та зміни в роботі хірурга під час повномасштабної війни.

— Пам’ятаєте свого першого пацієнта?

— Так. Це був апендицит. Мені тоді було 25 років, 1999 рік. Це був Іванівський район, нині — частина Березівського. Тоді працювали в посиленому режимі, допомагали всім, хто потребував.

Я працював у районній лікарні — мене направили туди після інтернатури. Страху не було — не мав вибору, потрібно було рятувати людину.

— Коли ви вирішили стати лікарем?

— Відразу після школи, у 1991-му. Поступив у медуніверситет у 1993-му. У мене династія лікарів — батько був хірургом, мама — психіатр. Мабуть, тому я й не уявляв себе в іншій професії.

— Чому саме хірургія?

— Бо це чоловіча робота. Треба мати силу, витривалість і точні руки. І результат тут видно одразу: людину оперують — і вона повертається до життя. А іноді, на жаль, буває інакше… Але хірург — це остання межа між життям і смертю.

— Хто був вашим наставником?

— Спочатку — батько. А потім — Петро Порфирійович Александров, завідувач відділенням в обласній лікарні, мій родич. Саме він передав мені головні професійні принципи.

— Якою була найтриваліша операція?

— На судинах черевної порожнини — тривала п’ять годин. А загалом було й по 7–8 операцій на добу.

— Як відновлюєтеся після такого?

— Як на екзаменах: 30–40 хвилин — і знову в роботу.

— Пам’ятаєте трепанації?

— Так, робив ще в районній лікарні. Були і кесареві розтини, й інші складні втручання.

— Що змінилося у вашій роботі після 24 лютого 2022 року?

— Кількість складних випадків зросла. Часто привозять пацієнтів із запущеними патологіями. Люди не завжди можуть дістатися до Одеси чи Києва. Ми працюємо для всього Придунав’я — приїжджають і з Вилкового, і навіть з обласного центру.

— Чи доводилося рятувати життя поза операційною?

— Так, одного разу на трасі — зупинився допомогти при ДТП. Зупинив кровотечу. На машині немає позначки, що я лікар, але де треба — не проходжу повз.

— Якби можна було повернути час назад — ким би стали, якби не лікарем?

— Важко сказати. Але, мабуть, я просто не уявляю іншої професії. Це моє.

— Яка операція була найважчою у вашому житті?

— Кожна по-своєму. Людська анатомія — унікальна. І після кожної операції думаєш: чи все зробив правильно? Чи не нашкодив? Це велика відповідальність.

…З 2011 року Дмитро Александров очолює хірургічне відділення Ізмаїльської МЦЛ. Саме під його керівництвом тут було впроваджено сучасні лапароскопічні та ендоскопічні методики. Він підготував 14 інтернів-хірургів, більшість з яких залишилися працювати в Ізмаїлі.

У період повномасштабного воєнного вторгнення росії в Україну він організував систему допомоги військовим та їхнім родинам. Команда відділення працює цілодобово, в режимі бойової готовності.

«Хочу побажати одне — не доводьте ситуацію до хірургії. Але якщо вже доведеться — ми завжди поруч», — говорить лікар.