“Спростування” на спростування: як в Ізмаїльському міськрайонному суді не знають, що таке Закон

Сьогодні будемо говорити про «недостовірну інформацію» та про непрофесіоналів, які працюють у пресслужбі Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області. 30 травня поточного року на нашому сайті було розміщено статтю «Правосуддя на продаж в Ізмаїльському міськрайонному суді: як діяльність судді В’ячеслава Швеця підриває довіру до інституту влади» (для тих, хто пропустив, оригінал статті тут). Наш матеріал розмістив ще ряд інформаційних порталів та мереж. А вже 31 травня 2025 року, за підписом пресслужби Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, було розміщено інформацію під гучним заголовком «ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО НЕДОСТОВІРНИХ ДАНИХ ОПРИЛЮДНЕНИХ У МЕДІА».

Здавалось би, поважна служба, яка працює при поважному державному органі, і такий ляп. Чого варто тільки словосполучення «НЕДОСТОВІРНИХ ДАНИХ» (панове, в законодавстві це називається «недостовірна інформація»). Не багато і не мало, а нас звинуватили у діях, за які нас можна й до відповідальності у суді притягнути. Та чи насправді нам слід готуватися бути Відповідачем, чи вже час самим писати Позов?

В суд поки не підемо, а от відповідь дамо – справжню, відверту.

Панове, без образ, але ж не можна так ненавидіти самих себе, даючи проти себе аргументи й докази вашої некомпетентності та фахового невігластва.

У «спростуванні» ви зачепили дві площини: з одного боку – журналістика, з іншого – юриспруденція. І тому, аби потім нас не звинувачували у некомпетентності, ми так само будемо коментувати ваші дії як з точки зору журналіста, так і юриста. Для цього ми запросили двох фахівців – Ольгу Осіпову, заслужену журналістку України, головного редактора видання «Всесвіт», і Віктора Воропаєва, заслуженого юриста України, старшого партнера в юридичній компанії «Воропаєв і партнери». Саме вони й прокоментують фрагменти «спростування», які, на наш погляд, є безглуздими.

Перший ляп міститься вже у першому абзаці. Бідкаючись, що наш матеріал було широко коментовано читачами та глядачами, пресслужба пише: «… мала чисельні перегляди та коментарі, деякі з них – неприйнятного, відверто агресивного змісту на адресу суддів та суду».

Панове, з точки зору журналістики ви написали нісенітницю. Якщо ви побачили, що існує, на вашу думку, загроза життю суддів, то слід було звертатися до правоохоронних органів, які відповідно до Закону відкрили б провадження, знайшли винних, передали би матеріали в суд, який би і визначив, здійснили вони злочин чи ні. А так ви пред’являєте претензії журналістам, які жодним чином не мають відношення до коментарів.

Ольга Осипова:

«Слід зауважити, що відповідно до п.5, ч. 1, ст. 1 Закону України «Про медіа» є визначення даних «…що не підлягають оприлюдненню». В першу чергу, це дані про фізичну особу (визначається як конфіденційна інформація), а саме: дата народження, номер паспорта, відомості про місце проживання, номер телефона, електронна пошта, реєстраційний номер облікової картки платника податків тощо. Де факти, що журналісти, якщо ми говоримо про них, все це виклали у статті? Якщо ми говоримо про коментарі, то до чого тут журналісти – вони не мають до них жодного відношення.
Якщо розглядати «образи» як такі, то вони не персоніфіковані, вони адресовані «Суду», «суддям», т.т. не ідентифікованій особі.
Якщо ж говорити про відповідальність, то відповідальність суб’єктів у сфері онлайн-медіа настає відповідно до ст. 112 ЗУ «Про медіа». Порушення бувають різні, я думаю, що більш детально про це скаже юрист, я як журналіст можу вам сказати, що будь-яких порушень законодавства з боку журналістів щодо цього звинувачення тут немає і бути не може».

Віктор Воропаєв:

«Стосовно норм ст. 112. Там багато про що йдеться, не буду переобтяжувати вашу увагу, а головний висновок, який я можу зробити як юрист, то це те, що журналісти не порушили будь-яких норм права, які визначені у цій статті. Їм немає за що нести відповідальність. Тому говорити, що журналісти винуваті лише тому, що комусь так хочеться, – це повний юридичний абсурд.
Крім того, у такому формулюванні немає суб’єкта права. Висловлення «Суд», «судді» не містять у собі процесуальних суб’єктів. Відповідно до ч.1, ст. 48 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України учасниками справи є «позивач і відповідач». А ч.2. цієї статті визначає, що «Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава». Де тут визначення абстрактного поняття «судді»?

Пояснення фахівців по цій репліці більш ніж вичерпні.

Рухаємося далі. Буквально у наступному абзаці читаємо: «Пресслужба суду спростовує цю інформацію як недостовірну, оскільки вона не відповідає дійсності та закликає автора публікації Юліану Грановську також зробити це».

Шановні працівники пресслужби суду, а ви взагалі маєте хоч якусь освіту? Ви хоч віддалено уявляєте, що ви написали? Ви перебрали на себе повноваження, які ніхто і ніколи вам не надавав і не надасть. Ви «Спростовуєте інформацію як недостовірну», т.т. ви взяли на себе повноваження Суду: прийняли позов, відкрили провадження, дослідили у судовому засіданні інформацію, яку ми розповсюдили, заслухали сторони, дослідили надані докази й дійшли висновку, що інформація недостовірна! Прикро, що ви не написали: коли і де, під головуванням якого судді відбулося слухання по цій справі, а також не вказали, хто був позивачем, і хто представляв наші інтереси як відповідача, та на підставі яких доказів було доведено, що інформація недостовірна.

Віктор Воропаєв:

«Вибачте, але почну з лікбезу, з того, що вивчає студент 1 курсу юридичного факультету. Стаття 68 Конституції України. Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Отже, все, що не заборонено, то дозволено. Вся інформація є достовірною, якщо не доведено протилежне. Т.т. все, що сказали журналісти у своєму матеріалі, відповідає дійсності і є достовірною інформацією, поки не буде доведено протилежне. Право встановлювати істину належить виключно суду, який, вислухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, вивчивши докази, приймає відповідне рішення. Але навіть тут не настає фінал: у сторони, яка не задоволена рішенням суду і вважає, що він порушив її права, норми матеріального та процесуального права, є право звернутися із апеляцією. І там вона (сторона) має право доводити, що суд першої інстанції вчинив порушення, які визначені у ч. 10, ст. 262 ЦПК.
Тому визнати, що журналісти розповсюдили недостовірну інформацію, може тільки суд, і тільки після того, як його рішення набуде законної сили. Тому: поки не доведено протилежне, все, що написано у статті, є правдою, і є таким, що відповідає дійсності».

А ми від імені редакції додамо: шановні працівники пресслужби суду, перед тим, як звинувачувати нас в тому, чого ми не вчиняли, дуже просимо вас: для початку хоча б прочитайте законодавство, яке регулює нашу роботу. А оскільки ви пресслужба при суді, то, мабуть, повинні не тільки знати, а й поважати Закон, а не порушувати його. Ви пишете: «Суд також звертається до журналістів з проханням спростувати недостовірну інформацію та не поширювати її в майбутньому».

Панове, хто і коли передав вам права Суду? Коли і у якому складі Суд прийняв рішення (від імені держави) звертатися до нас з вимогами?

Абсурдність цієї фрази ще й у тому, що Суд просить «не поширювати її в майбутньому». Тобто вже наперед Суд встановив, що в подальшому ми будемо розповсюджуватися недостовірну інформацію? Нас звинуватили в тому, що ми ще навіть і не думали вчиняти апріорі!

Віктор Воропаєв:

«Як юрист я би сказав, що у цьому твердженні є ознаки порушення законодавства щодо підриву ділової репутації видання, яке підпадає під ознаки ч.1, ст. 201 Цивільного кодексу України, яку можна захищати в Суді і вимагати відповідно до п.4, ч.2, ст. 23 – відшкодування моральної шкоди».

Цікаво, якщо редакція звернеться із відповідним позовом, хто із суддів Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області буде розглядати цю справу? Може, суддя Швець?

Цитата з нашого матеріалу «Показовою є справа так званої «прокурорської ДТП». Прокурора виправдав Ізмаїльський суд», яка викликала збудження у пресслужби. Нагадаємо, що ми розповідали історію про ДТП, в результаті якої потерпіла загинула.

Тут пресслужба просто захлинається слиною: «Слід зазначити, що рішення у справі, яку автор публікації називає «прокурорською ДТП», що було ухвалене ще 24.12.2021 під головуванням судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Швеця В.М., на даний час не набрало законної сили, оскільки з 2022 року перебуває на розгляді Одеського апеляційного суду до теперішнього часу. Згідно ч. 2 ст. 532 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції».

Виходить, що пресслужба виправдовує суддю, що він таки прийняв незаконне рішення, але воно не набуло законної сили, а отже нічого страшного не сталося? Так слід розуміти сказане? Панове, а до чого тут формулювання, що рішення не набрало законної сили?

Віктор Воропаєв:

«З юридичної точки зору ми знову чуємо абсурд. Адже рішення суддя Швець проголосив, тобто він прийняв рішення від імені України і виправдав обвинувачуваного. А якби не було апеляційної скарги, то що тоді?

Ольга Осипова:

«Тут нам знову намагаються нав’язати припущення, які будь-яким чином не можна віднести до так званих «оціночних суджень» (за які не настає відповідальність, і які не слід доводити у суді п.1, ч. 7, ст. 43 ЗУ «Про медіа»). У матеріалі автор цитує рішення, яке прийняв суддя Швець. У чому кримінал? Що тут спростовувати? Навпаки, формулюючи так фразу, пресслужба підтверджує провину судді?».

Зверніть увагу: ми не стверджуємо, ми тільки припускаємо чи оцінюємо те, що сказала пресслужба. Нам нав’язують тавтологію на тему, що було б, якби було б? Із законністю такі дії не пов’язані будь-яким чином.

І це не кінець абсурду. Поки ми розглянули тільки 4 «претензії». Попереду їх ще безліч. Запасайтеся попкорном.