Кілійці мали змогу з перших вуст почути про окупацію, катування і мародерство: презентовано книгу “Жити попри все”

В Кілії відбулася презентація книги “Жити попри все”, у якій зібрані історії одинадцяти жінок, котрі постраждали внаслідок російської навали з 2014 року по наші дні. В рамках події містяни мали змогу почути наживо розповіді двох героїнь. Одна з жінок не зрадила Україну в окупації, за що відчула на собі жахи російського ув’язнення. Друга втратила найдорожче – шістнадцятирічного сина, якого стратили рашисти п’ятьма пострілами з трьох автоматів. Присутні у залі були до глибини душі вражені почутим, у багатьох майоріли сльози на очах. Проте обидві очевидиці війни приїхали не з метою пригнітити глядачів, а навпаки – показати, що життя триває попри все, і навіть після пережитого можна знайти у ньому сенс. Подію відвідала й кореспондентка “Бессарабії INFORM”. 

Варто зауважити, що Кілія стала єдиним містом у Бессарабії, що приймала причетних до видання книги людей. Їх запросили співробітники Кілійської публічної бібліотеки, які отримали примірник й були вражені прочитаним. Тож подія відбулася у гостинній залі закладу. Співробітники заздалегідь запросили охочих послухати про війну з перших вуст. Приміщення було заповнене.

Разом з авторками історій приїхав керівник ГО “Східноукраїнський центр громадських ініціатив” Володимир Щербаченко, за ініціативи та підтримки якого й відбулося створення книги.

Під час вступного слова він розповів, що організація була створена у 2003 році в Луганську. У 2014 її представники були змушені залишити рідне місто і змінити профіль діяльності.

“Ми документували воєнні злочини, порушення прав людини, допомагали тим, хто постраждав від вторгнення росії. Насамперед працювали з людьми, які потрапляли у полон: переважно з цивільними, але і військовими – часто саме з категорією жінок і чоловіків, які зазнали сексуального насильства. Було випущено декілька книжок для міжнародних організацій ООН, ОБСЄ, ми доводили, що злочини є (до 2022 року дійсно доводилося доводити, що вони є), що люди страждають, що це спричинено російською агресією. Після початку повномасштабного вторгнення кількість злочинів зросла в рази. Перед нами стало питання, чим ми можемо бути корисні, адже в масштабах повномасштабного вторгнення наша організація зовсім невелика, і ми стали шукати формати для себе, які б ми могли якісно охопити. Ми проводили інтерв’ю з людьми, збирали дані. І за всі ці роки ми з різними людьми зустрічалися, багато історій чули. Особисто мене вражало те, що люди, які, не зважаючи на те, що довелося пережити (це і втрата близьких, і втрата рідного дому, і катування, і насильство, і інші жахливі речі), знаходили в собі сили не тільки жити далі, а й шукати для себе сенси подальшого існування, допомагати іншим, боротися, не зламатися, стати прикладом сильної людини. І в якийсь момент нам стало зрозуміло, що ці історії мають бути не тільки надбанням нашої організації, а й їх мають почути інші люди – звичайною простою людською мовою. Так прийшла ідея написати цю книгу. Здебільшого цим займалася моя колега Надія Нестеренко. Ми знайшли 11 жінок, частину з яких давно знали, які були готові поділитися. Ми зібрали їх, знайшли письменницю, це Слава Світова, відвезли їх у Карпати на тиждень. Після цього німецькі партнери допомогли це надрукувати. Зараз ми їздимо на презентації, аби якомога більше людей почули від реальних людей, що робить росія. Історії у цій книзі дуже складні. Вони можуть викликати сльози, смуток. Але після прочитання книга не заганяє людину у безпорадність. Вона навпаки призначена давати сили. В кінці є розділ психолога, він також написаний на історіях жінок – і тут приклади того, як дати собі раду, як знайти сили, як пережити це горе”, – зазначив пан Володимир і передав слово своїм супутницям.

Тетяна Товстокора є директоркою школи на Харківщині, яка перебувала у російській окупації.

Їй довелося пережити переховування у погребі від обстрілів, жахливий дефіцит продуктів та засобів гігієни, лютий страх за долю близьких, зокрема півторарічну онучку, яка знаходилася поруч, пропозиції про співпрацю з окупантами, ув’язнення за відмову від неї, а також п’ятигодинні два кілометри шляху з окупації до підконтрольної Україні території пішки під обстрілами. Жінка знову поринула у спогади, щоби пояснити присутнім, що таке окупація. Ця розповідь теж є у книзі, але пропонуємо і вам почути історію Тетяни Товстокори з перших вуст.

Горе другої героїні важко навіть уявити. Сталіна Чубенко з Краматорська ще у 2014 році втратила шістнадцятирічного сина Степана – його стратили окупанти за патріотизм, адже він не погодився з окупацією рідного міста, вторгненням росії на українські землі.

Парубок щосили підтримував протестувальників, брав участь у мітингах, розклеював листівки, просився у добровольчі формування, аби піти воювати. Вбили хлопчину бойовики так званої ДНР, які затримали його за підозрою у шпіонажі на користь України. Батькам довелося довго шукати тіло. А зараз сенс життя мами, яка сама родом з росії, – зробити усе можливе, аби загибель рідної дитини не була марною, і щоб ноги окупантів не було на українській землі. Степана називають народним героєм України. У рідному Краматорську хлопцю встановили пам’ятник.

Біль матері не загоївся, проте вона навчилася направляти його у правильне русло. Пропонуємо почути й її історію.

Присутні на події кілійці були глибоко вражені сповідями зовсім незнайомих їм жінок. Під час живого спілкування вдалося з’ясувати, що пані Тетяна підгодовувала воїна з-під Ізмаїлу. А розповідь Сталіни надихнула одну з учасниць поділитися своїми спогадами про найстрашніший для неї період війни – її початок, коли вона залишилася у повній невідомості з тримісячною дитиною на руках у хвилюваннях за чоловіка та брата – військових. Голоси ще довго не стихали, а наприкінці усі, кому дісталася у подарунок книга (гості не очікували, що прийде так багато людей), могли отримати автограф авторок.

Жінки разом з представниками ГО “Східноукраїнський центр громадських ініціатив” продовжать мандрувати Україною, аби відкрити ще більше сердець та зруйнувати сумніви тієї частини людей, які досі не до кінця упевнені в тому, що росія – суцільне зло.

За можливості обов’язково прочитайте усі 11 історій. Особливо, якщо самі зазнали втрати від російського вторгнення. Книга у Кілійській публічній бібліотеці доступна читачам. Окрім цього, її можна завантажити на сайті ГО.