Плантація ірисів та власні сорти-чемпіони – як уродженка Кілійської громади перетворила хобі на справу життя

Майже кожна доросла людина, окрім роботи та побуту, намагається знайти справу, яка приносила б їй душевне задоволення. Проте для уродженки села Шевченкове Кілійської громади Юлії Міхлюченко, яка одного разу завітала на сусідське подвір’я та захопилася різноманітністю висаджених там квітів, хобі навпаки стало справою життя. Вона не лише вирощує улюблені квіти – іриси, а й займається селекцією та офіційно зареєструвала вісім власних сортів. Окрім цього, два роки назад сіянець жінки отримав почесну відзнаку “Найкращий сіянець вітчизняної селекції”. Про те, як з’явилася любов до, з першого погляду, звичайної квітки, та про успіхи у селекціонуванні, жінка розповіла кореспондентці “Бессарабії INFORM”.

Народилася Юлія Міхлюченко у селі Шевченкове Кілійської громади. Після одинадцятого класу вступила одразу у два виші, але обрала Гідрометеорологічний інститут, проте закінчити його не судилося.

“Закінчила перший курс та перевелася на заочне відділення, а потім і зовсім покинула навчання, тому що хотілося дорослого життя та працювати. Зі своїм майбутнім чоловіком познайомилася у 16 років та вже після року навчання у виші переїхала жити до нього в Овідіополь. Тут я і проживаю вже більшу частину свого життя”, – розповідає жінка.

За словами Юлії, особливої любові до квітів у неї ніколи не було, лише із захватом вона милувалася жоржинами своєї покійної бабусі, яка жила на Черкащині. Квіткова історія жінки почалася лише після народження первістка.

“У 2012 році у нас народився син Кирило, а у сусідки – онук Сергій. З пані Аллою ми виходили на прогулянки з дітьми та одного дня вона запросила мене у двір помилуватися її квітами. У неї була ціла колекція ірисів, лілейників та півоній, яка з роками тільки збільшувалася. Можу сказати, що це з її легкої руки почалася моя квіткова історія”, – згадує Юлія.

За словами квіткарки, найбільше у сусідчиному квітнику її вразили іриси, та вона придбала декілька сортів.

“Раніше я і гадки не мала, що вони бувають настільки різноманітними – розмір квітки, колір, гофрованість. Завжди думала, що є лише сині півники, які ростуть у кожному дворі під парканом”, – ділиться жінка.

З того часу колекція квітів жінки збільшилася у сотні разів. Задля вирощування ірисів, лілейників та півоній родині Юлії навіть довелося пожертвувати городиною, а любов до експериментів від мами перейняв її первісток.

“Задля збільшення колекції квітів нам довелося прибрати виноградник. З кожним роком городини саджаємо все менше, а квітів стає все більше. І я вдячна своїй родині, яка підтримує та допомагає”, – розповіла квіткиня.

Проте через деякий час жінці захотілося поекспериментувати, та вона почала вишукувати інформацію про селекцію в інтернеті. Читала про різні способи та умови для вирощування власних сортів.

“Гібридизацією я почала займатися суто із цікавості. Разом із сином років п’ять тому вийшли на город із пінцетом та почали експериментувати. Вже через три роки ми побачили перший результат – це був фіолетовий високий ірис, з великою квіткою, яка по краях була мереживна, наче з маленькими голочками на пелюсточках. З того часу експерименти не зупиняються, а кожен новий сорт дає натхнення на наступні сіянці”, – розповідає Юлія.

З того часу Юлія офіційно зареєструвала вісім власних сортів ірисів – “Мій всесвіт”, “Ягідний смузі”, “Літня спека, “Магія ранку”, “Рідке золото”, “Спалах”, “Сузір’я Кассіопея” та “Магія ночі”.

“Сам процес запилення не є складним, треба взяти тичинку із батьківської рослини та обережно насипати пилок на материнську квітку. Всередині квітки є так звані стайли із рильцями, саме туди потрібно насипати пилок. Для зручності, фоли та стандарти квітки ми обриваємо. Запилення частіше проводжу вранці, коли квітка тільки розпустилася, та у суху погоду. Потім чекаємо, чи зав’яжеться насіннева коробочка, це видно вже через тиждень. Записую собі в журнал, що ми з чим схрестили. Для зручності я маркером на самій квітці дублюю, хто батьки.

З часом насіннева коробочка дозріває, тріскається, отоді я вже збираю насіння і висаджую його одразу в ґрунт. Обов’язково при цьому підписую батьківську пару. Потім потрібен час, щоб насіння проросло. Маленькі поділочки я розсаджую по одному, теж підписую, щоб нічого не наплутати та визначити батьківську пару. Чекаємо першого цвітіння, а після цього описуємо квітку та дивимося, чи вона відповідає нормам, як розташовані квітки на квітконосі, скільки бутонів на ньому, яка висота квітконоса, висота самої квітки та колір”, – ділиться селекціонерка.

За словами Юлії, вирощування квітів та селекція наразі є її основною роботою, оскільки забирає багато часу та вмінь. Жінка навіть створила сторінку у мережі фейсбук, на якій публікує асортимент та описує кожну свою квітку. Проте бізнесом це назвати не може, тому що одну квітку жінка продає, а натомість купляє іншу, таким чином колекція сама себе утримує.

“Географія відправлень моїх квітів величезна, з упевненістю можу сказати, що це кожна область нашої країни. Якщо конкретизувати, то Одещина, мабуть, найбільше. Вдома у мами велика колекція, у Кілію відправляла. Зазначу, що вже під час повномасштабного вторгнення було навіть замовлення у Часів Яр Бахмутського району на Донеччині. Уявляєте, жорстокі бойові дії та квіти. Розумію, що наші люди непереможні та вірять у найкраще. Окрім цього, мої саджанці вже радують своїх господарів за кордоном – Молдові, Швеції та Азербайджані”, – розповідає Юлія.

Також, за словами квіткарки, вже неодноразово вона отримувала пропозицію продажу півоній на зріз, проте, вона настільки любить власні насадження, що принципово їх не продає.

“Квіти на зріз не продаю, оскільки сама хочу милуватися ними, бачити їх розвиток та цвітіння. Окрім того, у мене немає таких великих масштабів. Продаю лише посадковий матеріал та лише у ті терміни, які оптимальні для квітки. Для лілейників це липень, півонії – це вже осінь”, – зазначає Юлія.

Жінці у будь-якій справі допомагає її надійна підтримка – любляча родина.

“Ми проживаємо з батьками чоловіка, то мама бере активну участь у відправленні замовлень з квітами – допомагає з пакуванням, готує поділки до виправляння, підрізає листя, тато допомагає боротися із травою на квітнику. Допомога чоловіка масштабніша – коли потрібно, готує ділянку до висадки квітів, б’є лунки, а їх більше тисячі потрібно. Діти допомагають із підбором батьківської пари при селекції. Особливо цією справою захоплюється син, він завжди пропонує різні варіанти батьків для квіточок. Донечка Каміла, яка народилася у 2015 році, почала цікавитися гібридизацією та допомагати лише у минулому році. Батьки мої живуть у Шевченковому, то вони також мої найперші шанувальники. Тож підтримка, як бачите, у мене найкраща”, – ділиться жінка.

У 2023 році Юлія взяла участь у Всеукраїнській виставці борідкових ірисів у Національному ботанічному саду імені М.М. Гришка НАН України, що проходила в Києві, де її сіянець отримав почесну відзнаку “Найкращий сіянець вітчизняної селекції”.

“Мені завжди подобалися іриси пласкої форми, вони такі, як тарілочки, і от коли я почала займатися гібридизацією, то завжди мріяла, щоб у мене вийшла хоч одна така квіточка. У 2023 році у мене відкриваються сіянці тих самих “тарілочок”, причому не одна квітка, а понад 10. Тоді я зрозуміла, що зірвала свій джекпот. Спочатку не знала, до кого звернутися, з ким порадитися, щоб отримати бодай якусь інформацію про реєстрацію нового сорту. На той час я навіть гадки не мала, як все це відбувається. А потім звернулася до Алли Чорногуз, знову ж таки, у соцмережі, та вона запропонувала привезти мені свої сіянці у Київ на виставку. Яке ж було моє щастя,  коли мій шестифоловий ірис пласкої форми блакитного кольору з жовтою серединкою, під номером 34, отримав таку високу нагороду”, – згадує жінка.

Юлія називає переможця за номером, тому що він офіційно ще не зареєстрований, а назву квітці можна дати лише  після її реєстрації в США. Вдома вона їх називає садовими назвами.

За словами селекціонерки, торік виставка не проходила, проте вона вже бачила анонс цьогорічної та обов’язково візьме в ній участь.

Окрім цього, в планах у жінки реєстрація нових сіянців. Вони вже розквітли, залишилося лише порівняти їх із тогорічними, відібрати, описати та придумати назви.

За словами квіткарки, особливих планів на майбутнє вона не будує через війну в країні.

“Ми живемо у страшний та складний час. Вже так хочеться миру, перемоги, спокою, щоб не пояснювати дітям, що це вибухнуло, щоб вони не лізли у телефон дивитися, хто летить і звідки.

Надалі буду займатися своєю колекцією, розширювати її українськими сортами, створювати свої та популяризувати вітчизняну селекцію, бо наші сорти нічим не гірші за закордонні”, – розповідає колекціонерка.

Наостанок пані Юлія зазначила, що її квіткове поле – це своєрідний порятунок під час війни.

“Моє хобі – це своєрідний рятівний круг, який в один момент допомагає перемикнути фокус уваги від негатива та тривоги. Коли я серед квітів, я відчуваю радість, захоплення, спокій та рівновагу. Прогулянка вранці по ірисовому полю, як я його називаю, з чашкою кави – це своєрідна медитація. Такі самі відчуття я проживаю на риболовлі. Ніяка інша квітка для мене не може бути такою самою захопливою, як ірис. Неймовірна кількість кольорів, форм та аромату надає мені сил та енергії продовжувати власну справу. На мою думку, ірис – квітка, яка повинна прикрашати кожен сад”, – резюмує квіткарка.