Парк із мрії: як у Арцизі хащі перетворилися на зелену перлину

Ще кілька років тому на цьому місці були бур’яни, хащі й купи сміття. Сьогодні тут — зелене серце Арциза, Освітній парк, створений не за гроші, а з мрії. Як одна ідея, аркуш паперу й небайдужість громади перетворили занедбаний куточок на справжню перлину міста, – у матеріалі “Бессарабії INFORM”.

Сьогодні важко повірити, що на місці затишного Освітнього парку в Арцизі ще нещодавно були лише хащі, стихійне сміттєзвалище і простір, повз який люди проходили з острахом. Колись забутий та занедбаний куточок землі перетворився на справжню прикрасу громади — завдяки наполегливості, енергії та вірі однієї жінки та її команди.

Ініціаторкою трансформації стала начальниця відділу освіти, молоді та спорту Арцизької міської ради Людмила Жосан. Вона зізнається, що спершу в її задум ніхто не вірив — навіть найближчі колеги та однодумці мали неабиякі сумніви. Але для неї було принципово важливо створити навколо свого відділу простір, який би надихав і дарував відчуття гармонії.

«До нас щодня приходять люди — батьки, педагоги, освітяни з усієї громади. І що вони бачать? Купу сміття й зарослі? Це не про гідність, не про розвиток. Ми довго не могли нічого змінити, лише прибирали — власними руками обрізали дерева, косили траву, вирубували хащі. Ми залучали працівників шкіл, ДЮСШ, дитячих садочків. Було складно, але ми не здавались», — розповідає Людмила.

У квітні 2023 року відділ освіти взяв участь у конкурсі “Green еко-простір”, оголошеному Арцизькою міською радою. Спойлер – жодна копійка бюджетних коштів так і не знадобилася. Але це спровокувало народження ідеї парку. У своєму робочому кабінеті пані Людмила взяла аркуш формату А4 і накидала те, що багато разів уявляла, дивлячись на ділянку перед вікном. З цією імпровізованою схемою вона звернулась до знайомого архітектора, який допоміг створити візуалізацію. Далі почались консультації з ландшафтним дизайнером — Анатолієм Колосовим, власником ботанічного саду, яким захоплюються всі арцизяни. Саме він допоміг підібрати адаптовані до місцевого клімату сорти дерев і кущів.

Перше дерево — атласький кедр — висадили 10 квітня. Ця рідкісна рослина була привезена з Італії і стала символом парку. Кедр швидко росте й має стати найвищим деревом у парку. Його придбали за власні кошти працівники відділу. До команди приєдналися три колеги, з якими Людмила Петрівна і досі реалізує всі справи парку: Інна Максимець, Людмила Балабан та Валентина Нікова. Саме вони стали опорою в реалізації мрії.

Було опубліковано допис у соціальних мережах, і незабаром на звернення Людмили відгукнулися депутати, підприємці, мешканці міста. Хтось допомагав матеріалами, хтось — руками, технікою чи фінансами. Парком зацікавилися меценати, а сім’ї з дітьми приходили допомагати у придбанні та висадці дерев. Місцеві бізнесмени сприяли технічно: хтось надав плитку, сипучі матеріали, хтось — робочу силу.

Уже висаджено 70 реліктових та декоративних дерев: тис ягідний, сливу Пісарді, кипарис аризонський, декоративні персики, гінко білобу та інші. Про кожну рослину Людмила може розповісти цілу історію. Наприклад, гінко білоба — одне з найдавніших дерев на Землі. Після ядерного бомбардування Хіросіми й Нагасакі воно стало єдиним, що вижило. У парку вже росте три таких дерева. Тис — ще один рідкісний вид, деревину якого використовують у виробництві яхт і для оздоблення філармоній, а його листя має антисептичні властивості.

Що вражає — Людмила пам’ятає, хто і коли посадив кожне дерево. Вона легко називає імена, дати, супутні історії. І кожен охочий може дізнатися такі подробиці, адже біля кожного дерева встановлено таблички з історією його виникнення в парку та QR-кодом, завдяки якому можна прочитати про рослину і того, хто її висадив. У планах — створення живої огорожі та подальше поповнення колекції реліктових рослин. Люди самі звертаються з пропозиціями подарувати саджанці чи насіння — якщо вони відповідають концепції, парк охоче їх приймає. Навіть директор департаменту освіти Одеської області Олександр Лончак долучився до ініціативи створення освітнього парку в Арцизі. Його дерево також займає своє особливе місце на локації.

Особливу цінність парку надають авторські артоб’єкти. Наприклад, чотири лавки в центральній частині — це лавки-меценати, кожна має ім’я благодійника. Макети відправляли підприємцям, і ті з радістю погоджувалися профінансувати створення. Виконання взяв на себе Ігор Бушулян — майстер, якого Людмила називає «людиною з золотими руками». Він виготовив лавки вдвічі дешевше, ніж фабричні аналоги — по 12 тис. грн замість 23.

Корзину з канцелярським приладдям створила Валентина Нікова разом із працівниками відділу. Ручку до неї надав Ігор Бушулян.

Він же виготовив і назву парку, і новітню скульптуру — “книгу” з цитатами. Над вибором фраз працювали довго: хотіли, щоб слова дійсно надихали.

Окрема історія — конкурс токенів, завдяки якому з’явилася лавка-книга. А корзина з квітами — ще один результат рук Валентини Нікової.

На меті ще один артобʼєкт, який зʼявився на папері тільки тому, що еколог не дав дозвіл на вирубку дерева, яке не вписується в загальний вигляд. І тоді ідея розлогого дерева з величезною годівницею для птахів зʼявилася в уяві творчої пані Людмили. Наразі творчиня освітнього парку має на меті поділитися цим проєктом з тими, хто хоче зробити посильний внесок у заснування парку.

В реалізації усіх ідей найскладнішими були питання поливу та освітлення. Спочатку рослини поливали вручну — відрами. Згодом один із бізнесменів подарував систему крапельного поливу. Так само з’явилися світильники.

«Облаштування парку під час війни — сміливий крок. Люди часто сприймають такі ініціативи з підозрою: мовляв, відмивання коштів, дерибан. Але жодної копійки з бюджету не витрачено. Усе — силами громади, бізнесу, наших сердець і рук. І це — наша перемога», — каже Людмила.

Сьогодні Освітній парк — це не просто зелена зона. Це простір, у якому ожили мрії. Це доказ того, що навіть під час війни можна творити красу, об’єднувати людей і надихати покоління.