Городники з Ізмаїльщини ще майже два століття тому впровадили в Бессарабії прогресивну технологію зрошення

Городники з села Острівне Ізмаїльського району одними з перших в Бессарабії запровадили технологію зрошення ще на початку ХІХ сторіччя, перейнявши стамбульський досвід своїх болгарських пращурів. Унікальна конструкція «долап» дала поштовх до прогресивного розвитку сталого овочівництва, що дозволила острівнянцям (а це майже 200 родин станом на 1930-40-ві роки) зробити своє село одним з найзаможніших на півдні Одещини. Про це кореспондентці «Бессарабії INFORM» розповів краєзнавець, мешканець села Острівне Петро Добрєв.

За його словами, спочатку, до міграції в Бессарабію, близько п’ятнадцяти-двадцяти років болгарські городники працювали біля румунського міста Бузеу. В 1807 році під час російсько-турецької війни башибузуки (вояки іррегулярної піхоти Османської імперії XIX століття) із Галаца повністю спалили  місто Бузеу. Саме тоді болгарські городники переселилися в Бессарабію, в саме в Кишинів, де мешкали приблизно одне десятиріччя. В 1817 році вони заснували село Острівне. Тут вони вели свою діяльність за власними технологіями.

Взагалі овочівництво як професійна галузь сільського господарства на теренах тодішньої царської росії, куди входила Бессарабія, склалася завдяки досвіду переселенців  з Болгарії.

Варто зазначити, що до цього овочівництво на території російської імперії було розвинене переважно в пониззях Дунаю, Дністра та Дніпра. Городники поливали врожай водою самопливом. Вони робили невеличкий канал, звідки вода з річки (де дозволяв рівень ґрунту) потрапляла на городи.

А ось у болгарських городників були конкурентні переваги, оскільки вони використовували технологію «долап» (з персидської мови, дол – відро, ап – вода). Вони застосовували величезне колесо діаметром від 2,5 до 4 метрів, на якому були ополоники. Ця конструкція також мала вал та велику дерев’яну зубчасту передачу. Кінь крутив цю конструкцію: колесо рухалося, черпало воду з відкритих джерел, що надавало можливість піднімати воду на висоту 15-20 метрів. Острівнянські городники використовували долап трохи менших розмірів, оскільки займалися поливом на рівнині через спеціальні великі вади (канали), що мали розгалуження на менші канальця. Саме так вода потрапляла на городи.

Саме болгарські городники одними з перших привезли цю прогресивну технологію для свого часу в Бессарабію, яку використовували майже до 1970-х років минулого сторіччя. Її можна назвати повноцінним аналогом сучасного зрошення, яке хочуть розвивати зараз на півдні Одещини. На жаль, його не впроваджували у великих масштабах в період царської росії, тому воно використовувалося суто болгарськими городниками.

«Історик Аполлон Скальковський, який народився в Житомирі в 1808 році, в середині ХІХ сторіччя зазначав, що ця технологія, що привезли болгари з Османської імперії, надавала можливість російській імперії конкурувати з іншими державами в цій галузі сільського господарства», – зазначив Петро Добрєв.

На думку краєзнавця, це був дійсно прогресивний пристрій, бо насоси в колишній російській імперії почали з’являтися лише наприкінці ХІХ сторіччя. Але в Бессарабії їх майже зовсім не було. А долап сільські мешканці могли самі сконструювати. Наприклад, в селі Острівне налічувалося більше тридцяти таких пристроїв. Це давало змогу місцевим городникам вирощувати овочі на земельних ділянках площею майже чотири гектари в кожного господаря. Переселенці недарма вибрали для заселення село Острівне, бо тут було дуже багато рівних полів в заплаві річки Киргиж-Китай. Більш того, тут збиралися дві ріки – Киргиж-Китай та Киргиж, які в ХІХ сторіччі були повноводними.

Згодом, коли село розширилося через появу більшої кількості городників, вони заполонили ринок Кілії своєю продукцією. Тому далі острівнянці почали брати в оренду землю в німецьких поселеннях Бессарабії (Арциз та навколишні села, Тарутине та навколишні села тощо), організували там полив та продавали овочі на місцевих базарах. Городники займали на ці потреби майже 325 гектарів орендованої землі. Окрім того, в Острівному відома одна бригада з п’ятнадцяти жінок, якою керував чоловік, що тримали городи в Кишиневі. Також городники працювали на себе в Бухаресті. Навіть встановлені історичні факти, що вони вивозили свою продукцію на продаж в румунські міста – Констанца, Галац, Тульча, Бреїл.

Така економічна діяльність городників вплинула на розвиток села Острівне. Якщо проаналізувати будинки цього періоду, то вони багатші, ніж в середньому по сусіднім населеним пунктам.

«Коли прийшла радянська влада, змінилася система господарювання, бо відмінили приватну власність, тому професія «городник» потроху почала вмирати», – констатує Петро Добрєв.

Проте під час румунського періоду історії Бессарабії, наприклад, в Сараті на цегляному заводі німці використовували технологію «долап», закачуючи для виробництва воду з річки Сарата. Вони перейняли цю конструкцію саме в болгарських городників. А в Арцизі також німці таким способом напували худобу.

«Встановлено, що в селах Старі Трояни Ізмаїльського району та Голиці Болградського району були місцеві цегляні заводи, що протягом п’ятнадцяти років качали воду завдяки долапу», – додає краєзнавець.

У селі Острівне ці конструкції ще активно використовували майже до кінця 1960-хх років минулого сторіччя, зокрема, й для напування худоби.

Наразі ця технологія поливу залишилася тільки в історії, однак вона стала своєрідним проривом у розвиткові овочівництва в Бессарабії на початку ХІХ сторіччя, задовго ще до появи сучасної системи зрошення.

На головному фото – сім’я городників Бузіян з села Острівне, 1920-ті роки