«Так складно, як зараз, не було ніколи», — директорка ренійської опорної школи розповіла про сучасну освіту й шлях до неї

Євгенія Кічук віддала педагогічній роботі 38 років свого життя, а з 2005 року успішно обіймає посаду директора Опорного закладу Ренійський ліцей № 1. Днями вона відзначила свій ювілей. Школа під її керівництвом досягла значних успіхів у різних напрямках освітньої діяльності: Ренійський ліцей № 1, наприклад, щороку активно бере участь у конкурсах Малої академії наук України (МАН) та інших інтелектуальних конкурсах та олімпіадах, демонструючи високий рівень підготовки учнів на обласному та всеукраїнському рівнях. Як не перегоріти за стільки років, як відповідати вимогам суспільства до школи, якою повинна бути сучасна школа – на ці запитання знає відповіді Євгенія Петрівна, з якою спілкувалася кореспондентка «Бессарабії INFORM».

— Євгеніє Петрівно, як Ви почуваєтеся у новому статусі, адже досягли пенсійного віку? Як ставитеся до того, що довелося працювати на 5 років довше?

— Поки не встигла відчути ніяких змін, адже продовжую працювати, ще є сили і ресурси виконувати свої обов’язки. Коли вперше почула, що доведеться на п’ять років довше працювати, навіть зраділа, адже в 55 років виходити на пенсію і залишати роботу не хотілося: це ще не такий поважний вік, щоб відмовлятися від улюбленого заняття. І взагалі, без роботи себе не уявляю, хоч і відчувається вже втома, здоров’я не таке, як було 10-15 років тому. Складніше стало працювати після об’єднання школи з філіями, коли ми набули статусу опорного закладу: роботи значно додалося, очолюю, по суті, три школи. Але коли дивлюся на свою активну маму, якій 86 років, а вона ніколи не сидить без діла, то розумію, що треба зібратися, працювати і не скиглити.

— Як Ви ставитеся до НУШ (Нова українська школа)? Яке майбутнє їй пророкуєте?

— Однозначно, щось треба було змінювати. Але ж подивімося хоч би на нове оцінювання, про яке зараз здебільшого негативно висловлюються. Завжди з кожної нової концепції щось цінне і корисне залишається, а дещо відкидається як таке, що не пройшло випробування практикою і життям. Образно кажучи, треба промити багато піску, щоб віднайти золото. Те ж саме з Новою українською школою. За сім років від багатьох вимог НУШ довелося відмовитися. Наприклад, спочатку нас переконували у тому, що шкільні кабінети мають бути яскраві, не повинно бути вільного місця, кожен куточок необхідно задіяти, оформити стенди для робіт дітей різними кольорами: фіолетовим, зеленим тощо. Ми тоді навіть думали, а як це вплине на дитячу психіку. Промайнуло років зо два, і висунули нові вимоги: повинно бути спокійніше, кольори треба використовувати більш нейтральні, пастельні. Тож бачимо, що відбувається коригування, здоровий глузд бере гору.

Чому кажу, що зміни потрібні? Тому що часи змінюються. Зараз потреба не стільки в наявності великої кількості енциклопедичних знань, скільки в умінні орієнтуватися в інформаційному просторі. Щодо оцінювання скажу, що ті різні моделі, які нам запропонували, теж зміняться, але найважливіше в оцінюванні  — це мотивація, тож формувальне оцінювання і покликане мотивувати і підготувати дитину до оцінювання результатів її роботи. Але може так статися, що формувальні та поточні оцінки, коли вчитель прагне допомогти і підтримати дитину, виявляться вищими за ті оцінки, які будуть виставлені за групами результатів, адже діагностувальні (контрольні) роботи дитина вже виконує самостійно, без допомоги вчителя. Хочу наголосити й на тому, що результати мультимедійного тесту, який складають зараз наші випускники, щоб вступити до вузів, набагато гірші, ніж це було декілька років тому. Є об’єктивні причини цього: війна, освітні втрати. Зараз випускники радіють ста сорока балам, як колись раділи, що заробили 190-198 балів. Головна мета школярів — подолати визначений поріг, щоб мати право вступати до вищих навчальних закладів, тому й результат такий низький. Це загальна тенденція, яка спостерігається по всій Україні. Тож Міністерство освіти і науки України прагне звернути увагу саме на досягнення результатів.

Зараз багато можна прочитати інформації від різних експертів, що впровадження НУШ в середній школі гальмує. Дійсно, ми не отримуємо такого фінансування, як це було спочатку, на придбання STEAM-лабораторій, лінгафонних кабінетів тощо. Ми розуміємо, що це відбувається з об’єктивних причин. Але разом з тим торік отримали вісім мультимедійних систем для обладнання восьми класів, зараз знову отримаємо мультимедійні системи, обладнання для кабінетів хімії та фізики, незважаючи на війну.

Також у середній школі ми відчули певні проблеми у дітей з умінням вчитися, адже обов’язкових домашніх завдань у початковій школі не було, діти не звикли працювати самостійно. Раніше вони виконували домашні завдання з першого класу, це дисциплінувало, привчало працювати без учителя. Так, батьки у першому-другому класах повинні допомогти своїй дитині, але в 3-4 класах учні вже звикають працювати самостійно, і батьки лише контролюють наявність виконаного завдання. Зараз у середній школі діти тільки починають учитися самостійно працювати, що викликає багато труднощів, діти не розуміють, як саме треба працювати і виконувати завдання. Думаю, що ми повернемося до завдань додому з першого класу, щоб не втрачати найбільш сприятливого часу для формування навичок самостійної роботи, які потім трансформуються в уміння вчитися, адже «уміння вчитися впродовж життя» — це ключова компетентність, яку ми прагнемо сформувати в учнів. Хто навчиться швидко й легко вчитися, той стане в майбутньому успішною людиною. А ми ж працюємо заради щасливого майбутнього наших дітей.

— Наскільки змінилася школа за час Вашої роботи на посаді директора?

— Звісно, багато чого змінилося за два десятиріччя. Зараз, незважаючи на воєнний стан, у нас фінансується школа краще, ніж це було десять-п’ятнадцять років тому. Раніше, коли все робилося за батьківські кошти, не вірила, що в нашій школі будуть нові пластикові вікна, сучасний дах із захистом від блискавок. А зараз ми це маємо. Дуже вдячна владі, що нема вже потреби збирати батьківські внески. Це зробило нас незалежними від фінансової допомоги батьків. Миючі й дезінфікуючі засоби для їдальні, туалетних кімнат, крейду тощо нам зараз надає відділ освіти. Ми лише складаємо бюджетний запит, виходячи з наших потреб, що набагато спрощує роботу.

Також змінилися учні та їхні батьки. Раніше вони були більш мотивовані, розуміли важливість знань. Зник такий важливий стимул, як державна підсумкова атестація (спочатку через коронавірус, а потім воєнний стан), і виявилося, що знання мало кому потрібні. Зараз, на мою думку, найскладніший час в освіті, який треба постаратися пережити з найменшими втратами.

Змінюється і учительський склад школи. Дуже мало молодих учителів, і вони у школі надовго не затримуються. Складно їм працювати після навчання у вузах в дистанційному режимі. А досвідчені вчителі змінюються під тиском обставин, адже ми повинні відповідати вимогам часу. Учителі постійно навчаються нового, щороку проходять курси підвищення кваліфікації.

— Які у Вас були плани, коли стали директором опорного закладу двадцять років тому? Чи вдалося їх реалізувати?

Завжди коли беруся за будь-яку нову справу, націлюю себе на успіх. Якщо ж не зможу його досягти, то й не буду цим займатися. Працювати просто заради грошей не можу, для мене важливо відчувати себе на своєму місці, де можу бути максимально корисною та успішною. Робота — це і задоволення, і реалізація, тому 20 років мого перебування на посаді директора свідчать, що змогла реалізувати усе, що планувала, а допомагали мені в цьому колеги-однодумці, без яких жоден задум залишився би тільки задумом. Зуміла створити команду, яка націлена на результат. І школа завжди показувала гарні результати в усьому. В останні роки, правда, засмучують результати, але на це є об’єктивні причини: об’єднання з двома іншими закладами освіти, які стали філіями нашого опорного закладу, воєнний стан в країні, проблеми з кадрами. Найбільше не вистачає вчителів природничо-математичного циклу: біологів, хіміків, фізиків, математиків, учителів інформатики. І така ситуація не тільки у нас, а по всій країні. Заробітна плата вчителя-початківця вісім-десять тисяч (мінімальна), тому молоді люди й не поспішають до школи, оскільки можуть заробляти набагато більше, витрачаючи менше часу, сил і здоров’я, в інших галузях або за кордоном. Що треба зробити, щоб молоді люди захотіли працювати у школі? Почнемо з того, що до педагогічних вузів зараз вступають випускники з найнижчими балами на ЗНО. Та й вони потім не приходять до школи.

— Що б Ви зараз побажали вчителям-початківцям, зважаючи на Ваш багаторічний педагогічний досвід?

— Хочу звернутися до студентів педагогічних вузів: приходьте працювати до школи, діти на вас чекають. Учням потрібні не тільки вчителі старші за п’ятдесят років, а й молоді творчі вчителі. В ідеалі педагогічний колектив має складатися на 50 % з молодих учителів, але, на жаль, зараз у нас середній вік колективу 50+. Хочеться, щоб молоді люди прийшли до школи, полюбили дітей, але вони навчилися рахувати гроші й до школи не йдуть. Також поганий імідж професії створили телевізійники. Пам’ятаю той час, коли жодне шоу не обходилося без цькування вчителів, яких звинувачували в усьому. Вмикаєш телевізор, а там чергове шоу, в якому найбільший негідник — учитель, який не так розмовляв, не так дивився тощо. Хто після перегляду таких ток-шоу піде в педагогічні вузи? Зараз нарешті зрозуміли роль учителя, подібних шоу вже нема, але у суспільства сформувалася думка про вчителя. Народ зрозумів, хто винуватий у всіх проблемах батьків та учнів, хто не має прав, а тільки обов’язки. Так складно, як зараз, не було ніколи. Хоч, знаєте, є й інші приклади, коли наші випускники вдячні школі, не забувають, допомагають. Наприклад, Вадим Рябой допоміг створити шкільний сайт і кілька років обслуговував його абсолютно безкоштовно, сини нашої вчительки української мови та літератури Галини Лєбєдєвої допомогли в облаштуванні шкільних коридорів та пришкільної території, сім’я Соколових теж завжди допомагала. Радіємо, коли з дітьми і батьками складаються партнерські стосунки, які передбачають взаємоповагу, виконання своїх обов’язків усіма учасниками навчального процесу, тоді не виникає конфліктних ситуацій і діти добре вчаться.

— Що Вам допомагає боротися зі стресами?

— Дуже давно подружилася з бісером. Спочатку це були якісь квіти, дерева. Сподобалося їх виготовляти. Також у мене є багато вишитих ікон, картин. Останнім часом зацікавилася українськими жіночими прикрасами — ґерданами. Почалося з того, що років десять тому вперше побачила дивовижні ґердани інших майстринь, які вразили своєю красою. Була 2014 року в Буковелі і придбала собі два традиційні гуцульські орнаментальні ґердани, невеликі за розміром, у червоних і білих тонах. Пам’ятаю, якою була реакція людей тут, у нас: зачаровані співрозмовники дивилися не мені в очі, а саме на той ґердан, уважно його вивчаючи. Тому придбала спеціальний станок, адже цього вимагає тисячолітня техніка плетіння цих прикрас на верстаті, і потихеньку почала виготовляти власні вироби. Але зараз, щоб зберегти ментальне здоров’я, як нині модно казати, щоб віднайти власний спосіб самодопомоги в такі складні часи війни, почала займатися ґерданоплетінням більш активно. Це мені реально допомагає послабити тривожність, якось перезавантажити мозок, віднайти душевну рівновагу, тому що робота у нас важка, багато стресів, а ця арт-терапевтична техніка допомагає відволіктися від зайвих думок, проблем, оскільки процес кропіткий, необхідно рахувати бісеринки, не можна переплутати колір, що потребує певного зосередження саме на процесі вироблення ґердана. Водночас отримую задоволення від свого захоплення: як від процесу виготовлення прикраси, так і від самого результату.

Колектив «БІ» дякує  Євгенії Петрівні за змістовну й цікаву бесіду. Щиро вітаємо Вас з ювілеєм, бажаємо здоров’я, наснаги і творчих успіхів на освітянській ниві!