Відкриття Алеї Слави в Рені: 1000 днів війни — 24 Герої-Захисники

У Рені 19 листопада відбулося відкриття пам’ятного знака “Борцям за єдність, цілість та незалежність України” та Алеї Слави, присвяченої пам’яті загиблих Героїв громади, яке приурочили до тисячного дня повномасштабної війни, повідомляє «Бессарабія INFORM».

1000 днів війни в Україні — це нагадування про героїзм, жертви та незламність українського народу в боротьбі за свою свободу та незалежність. З 24 лютого 2022 року Україна мужньо протистоїть повномасштабній агресії рашистів, захищаючи свої території, права та демократію ціною життів найкращих синів і дочок.

Урочиста церемонія відкриття відбулася за участі представників місцевої влади, військових, духовенства, родичів загиблих Героїв та містян. На церемонії лунали промови, слова вдячності та розповіді про Героїв-земляків. Священники відслужили заупокійну панахиду за загиблими Героями та освятили пам’ятний знак.

Алея Слави в Ренійському парку «Перемога» стане важливим символом пам’яті та вдячності за подвиг двадцяти чотирьох Героїв, які, усміхаючись, дивляться з банерів.

Юрій Поліщук першим в Ренійській громаді віддав своє життя, захищаючи рідну землю. Загинув  на Луганщині у 2016 році. Йому назавжди лишилося 54 роки.

Ілля Пережогін — розвідник-радіотелефоніст, загинув 2020 року у двадцятисемирічному віці. Був смертельно вражений кулею ворожого снайпера. Указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Похований у селі Орлівка.

Степан Чобану — народився у селі Долинське, загинув на початку повномасштабного вторгнення у 58 років. На літаку Су-27 першим вступив у повітряний бій над містом Кропивницьке, відволікаючи на себе ворожу авіацію, 28 лютого 2022 року. Був атакований ракетами, внаслідок чого загинув смертю хоробрих. Нагороджений званням «Героя України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» посмертно. Похований в м. Миргород. На його честь названа центральна вулиця міста Рені.

Станіслав Топала — відважний та сміливий дев’ятнадцятирічний матрос загинув у боях під Маріуполем, виконуючи бойове завдання 3 квітня 2022 року. За проявлену мужність і самовідданість у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Олександр Пламадяла — народився в селі Лиманське. Був щирим та життєрадісним. Гарним сином, добрим братом, вірним другом. Загинув у населеному пункті Красносілка Одеської області внаслідок ракетного удару, коли йому виповнився 21 рік.

Богдан Баржицький — 44-річний уродженець Рені, встав на захист України, повернувшись з-за кордону. Самовіддано виконував бойові завдання, а 23 травня 2022 року під час ближнього стрілецького бою на південній околиці села Тернова Харківського району Харківської області отримав поранення, несумісні з життям. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Гіоргі Гріголіа — сорокарічний доброволець Грузинського легіону, героїчно загинув 31 травня 2022 року під час виконання військових обов’язків в районі населеного пункту Комишуваха Луганської області. Гіоргі похований в Грузії. У Рені залишилися дружина та донька.

Євген Бугайов — єдина дитина у родині. Був щирою, доброю, відповідальною людиною, дбайливим батьком, люблячим чоловіком та турботливим сином. Життя українського патріота обірвалося в районі населеного пункту Давидів Брід Бериславського району Херсонської області 1 жовтня 2022 року. Він намагався врятувати бойового побратима, та сам отримав смертельну кулю на тридцять третьому році життя.

Віталій Кузочкін багато років прожив у місті Рені, яке стало для нього рідним. Був дуже добрим, завжди всім допомагав, мав багато друзів. У свої 53 роки став на захист Батьківщини за покликом серця. 01 жовтня 2022 року загинув під час виконання бойового завдання у селі Давидів Брід Бериславського району Херсонської області. Поховали героя в його рідному селі Щасливе Миколаївської області.

Артем Варсан — мужній захисник України, люблячий син та чоловік, вірний товариш. Саме таким назавжди запам’ятають Артема його рідні. 16 січня 2023 року, боронячи рідну землю від російського окупанта, в районі населеного пункту Авдіївка Донецької області Артем загинув смертю хоробрих. Йому було тільки 28 років.

Сергій Раджабов з самого початку повномасштабного вторгнення вступив до лав ЗСУ, щоб захистити український народ. Героїчно загинув 2 березня 2023 року в місті Бахмут Донецької області, потрапивши під артилерійський і танковий обстріл противника. Нагороджений нагрудним знаком «Знак пошани» та  орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Його життя обірвалося в 42 роки.

Михайло Завадський (Марчишин) — незламний, відважний воїн, що брав участь у багатьох бойових виходах та операціях. За участь в евакуації поранених був нагороджений відзнакою «Сталевий Хрест» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Загинув у віці 37 років.  31 березня 2023 року в бою за Бахмут ціною власного життя врятував дванадцятьох побратимів. Похований у місті Одеса.

Роман Гаврілюк — життєрадісний юнак, який став на захист України влітку 2022 року. Воював в найгарячіших точках на Сході країни. Загинув 9 серпня 2023 року в районі населеного пункту Красногорівка на Донеччині під час виконання бойового завдання.  Нагороджений медаллю «За оборону Авдіївки», відзнакою «Хрест Сил Спеціальних Операцій» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У воїна залишилися дружина та донька, яка народилася після загибелі батька. Йому назавжди 27.

Віталій Коліоголу — відданий воїн, справжній патріот. З 2017 року служив в зоні АТО. Брав участь у боях за визволення Ізюма, воював у Новій Каховці, Бахмуті. Загинув у місті Чугуєв Харківської області 10 жовтня 2023 року. До свого 30-річчя Віталій не дожив два дні.

Олександр Данілов вступив у Добровольче формування тероборони Одеси з початку повномасштабного вторгнення. У 2023 році мобілізувався до Нацгвардії України. Загинув 13 грудня 2023 року поблизу села Роботине Запорізької області. Похований в Одесі. Йому було 38 років.

Володимир Власов — інспектор Державної прикордонної служби, який разом з побратимами давав гідну відсіч ворогу на сході країни. Завжди був позитивним, сміливим та готовим прийти на допомогу. 29 грудня 2023 року загинув біля населеного пункту Курдюмівка Донецької області, захищаючи рідну землю від російських окупантів.  Йому було лише 25 років.

Віктор Фанаржи — надзвичайно мужній, справжній герой і надійний друг. Воював від початку повномасштабного вторгнення. Трагічно загинув у 33 роки на Донеччині. Намагаючись врятувати товариша, отримав смертельне поранення осколком у голову 25 липня 2024 року. Його самопожертва та безмежна любов до України залишаться у пам’яті назавжди як приклад справжнього патріотизму та людяності.

Іван Хергеледжи — щирий, чуйний, сміливий та дуже відважний хлопець, який пішов добровольцем на фронт. Воював на Харківському та Донецькому напрямках. 24-річний воїн-земляк героїчно загинув під час виконання бойового завдання поблизу Торецька на Донеччині 29 серпня 2024.

Вадим Третьяков — уродженець міста Рені. Добрий, чесний, завжди готовий прийти на допомогу та підтримати. Під час перебування в Одеському порту на службі, був смертельно поранений внаслідок ракетного удару 20 вересня 2024 року. Похований в Одесі. Йому назавжди 30 років.

Віктор Стрішков, захищаючи свободу та незалежність нашої держави, мирне майбутнє українського народу загинув 30 вересня 2024 року в районі залізничної станції «Казанка» в Миколаївській області під час ворожого обстрілу. Похований в с. Нагірне. Йому тепер назавжди 38 років.

Артур Григорян — відданий Військовій присязі на вірність Українському народові, мужній воїн загинув на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора біля населеного пункту Товстий Луг Курської області 14 жовтня 2024 року. Йому було лише 25 років.

Пам’ятний знак «Борцям за єдність, цілість та незалежність України» та Алея Слави свідчать про вдячність ренійців полеглим співвітчизникам за надану можливість жити, працювати, виховувати дітей на рідній землі, у власних домівках.  І тепер це треба робити з подвійним завзяттям, щоб Україна стала могутньою державою, й їхні смерті не були марними. Подвиг героїв Ренійської громади є символом незламності та відваги українців у боротьбі за свободу і незалежність. Ці відважні чоловіки, які жили поруч з нами, стали захисниками країни і поклали свої життя заради майбутнього держави. Їхній внесок неможливо забути, адже вони захищали рідну землю від ворога, ціною власного життя зупиняли загрозу, боролися за право України бути вільною.

Батьки загиблих Героїв відчувають гордість і одночасно невимовну порожнечу. Утрата сина — це найглибший біль, який може відчути батьківське серце. Для багатьох родин у Ренійській громаді, чиї діти віддали життя за свободу України, цей біль став постійним супутником. Кожне ім’я на Алеї Слави нагадує не лише про мужність, а й про непоправну втрату: це історії дітей, які виростали, мріяли, будували своє майбутнє, але покинули цей світ занадто рано, аби захистити рідну землю.

Дружини розуміють те, що їхні чоловіки йшли на фронт, сповнені відчуття обов’язку, готовності боротися за майбутнє своїх дітей. Тепер вони змушені самостійно продовжувати цей шлях, виховуючи дітей у дусі гідності та пам’яті про подвиг їхніх батьків.

Для дітей це втрата, яка формує їх з раннього віку. Вони ростуть із розумінням, що їхній батько — Герой, але водночас відчувають порожнечу через його відсутність на важливих етапах життя. Вони пишаються, але також сумують за теплом, порадами і любов’ю, яку більше не можуть отримати.

Створення таких місць, як Алея Слави, є спробою суспільства підтримати ці родини, показати, що пам’ять про їхніх чоловіків і батьків житиме завжди, а їхній подвиг не буде забутий.