“Кожне дерево – це повернення людей”: головна садівниця Болграду проміняла прибуткову професію на ідею – інтерв’ю

Все ж таки справжня любов до чогось чи когось – це дієслово, це поступки. Істина стара, як всесвіт. Але вона залишається істиною, яку вже третій рік підтверджує наша сьогоднішня героїня – майстерка садово-паркового господарства комунального підприємства Болградської міської ради “Горводоканал” Людмила Леснікова.

Саме завдяки цій талановитій жінці та її невеликій команді Болград справді став перетворюватися подібно до Попелюшки перед балом. Це завдяки ентузіазму пані Людмили, її любові до рідного Болграда, на вулицях міста з’явилося більше квітів, акуратних клумб і багаторічних дерев. До того ж, менше ніж місяць тому головна садівниця повідомила у своїй однойменній групі у Facebook про створення громадської організації «Болград квітучий: збережемо та примножимо». Що спонукало на це, а також про мрії та плани Людмила Ліснікова розповіла в інтерв’ю «Бессарабії INFORM».

Балет втратив, а Болград придбав

– Пані Людмило, пропоную почати знайомство з Вашого дитинства: де народилися та ким мріяли стати?

– Народилася я у Болграді, куди мого батька-військового перевели служити. Так і вийшло, що, на відміну від моїх батьків-українців із Вінницької області, це місто стало для мене рідним. Ким мріяла стати? Балериною (сміється, – авт.). Потім, звісно,​​ передумала. Але можу сказати – мене завжди приваблювали творчі професії. Я добре малювала. Думаю, вся справа була в татових генах. Його родина була дуже творча і майстерна.

– І ким же в результаті стали?

– Перше, ким стала, – чоловіковою дружиною (посміхається, – авт.). Потім здобула будівельну освіту заочно. Але за фахом жодного дня не працювала. Якщо не рахувати будинок, який ми з чоловіком збудували від початку і до кінця. І дуже багато у будинку зроблено нашими руками.

– Причому, зроблено зі смаком та попередньо обдуманим дизайном. Звідки цей потяг до естетики та гарного обрамлення?

– Повторюся – гени. А ще, бувши дитиною, я п’ять років прожила з батьками в Чехословаччині, де служив батько. Мені здається, що все, що мене оточувало, – природа, доглянуті території, гарні двори, – дуже мене вразило…

– Мабуть, декор урочистостей, якими Ви займалися до приходу на роботу до КП «Горводоканал», – теж звідти?

– Так, це стало моїм досить успішним бізнесом, я була потрібна та завжди в роботі. Але потім трапився «ковід», і все завмерло. І щоб себе чимось зайняти та не впасти у відчай, я стала приділяти увагу власному будинку, впорядковувати велику територію навколо нього. Але тут почалася війна, мої руки опустилися. Не хотілося нічого робити навіть для дому. І тут дуже доречно до мене надійшла пропозиція від на той час заступника директора КП «Горводоканал» Миколи Каспіровського – очолити садово-паркове господарство підприємства. Таке вже колись надходило від Болградського міського голови Сергія Димитрієва. І я, нарешті, погодилася зайнятися озелененням та благоустроєм міста.

Перші кроки до перевтілення міста

– З чого почалася ваша діяльність, які першочергові цілі ставили собі в новій для себе сфері, і які з них за ці понад  два роки вдалося реалізувати?

– Насамперед виділили одне з приміщень “Горводоканалу” для працівників садово-паркового господарства, де вони б могли упорядкувати себе, зігрітися… Бо, вважаю, від цього не в останню чергу залежить якість їхньої роботи, яка, скажу вам, не з легких – на вулиці, і в негоду теж. Що вдалося реалізувати? Якщо загалом, то відремонтувати та поправити те, що можна і що в наших силах. Тому що, на моє глибоке переконання, в першу чергу, має бути справно, якщо потрібно, відремонтовано та функціонувати що вже є. А потім уже можна створювати щось нове. Так нам вдалося відремонтувати вхід на алею з боку ринку, а також ділянки тротуару на проспекті Соборний, бордюри біля пам’ятника Шевченку, провести посадку однорічних рослин та  багаторічних, чого давно не було у місті. Усі кошти, які виділяються на насадження, ми повністю освоюємо. Адже у нас не тільки Болград, а ще п’ять сіл громади, їм теж виділяються саджанці. Зараз у нас немає нестачі інструменту. Все, що потребували та про що просили, для нас придбали. Словом, всього і не опишеш, але можна прочитати у створеній мною у Facebook групі “Болград квітучий”. Там є усі етапи нашої роботи за ці роки.

– А що не вдалося зробити та з яких причин?

– Якщо щось ще не вдалося, то, як то кажуть, ще не вечір. Сьогодні найбільша наша проблема, як і всюди, – це кадри. Люди йдуть, бо десь звільняються місця престижніші, з іншими умовами праці та рівнем заробітної плати. Сьогодні мені в команді дуже не вистачає чоловіка-будівельника.

– І все ж таки, я звернула увагу, в якийсь момент Ви перестали постити фото робочого процесу своєї команди у групі «Болград квітучий». То був період якихось розчарувань?

– Так, були моменти, але не завжди можеш розповісти про деякі речі, а може поки що просто не варто.

– Як народжуються ідеї благоустрою, чи позначаєте їх якось на папері? Поділіться, як відбувається цей процес, і що на нього надихає.

– Ідеї народжуються по-різному, іноді довго щось думаєш, малюєш, плануєш. Іноді дуже спонтанно: з’явилася незапланована нагода – швидко реалізуємо. А надихає Спасо-Преображенський собор, його сад… Мрію створити у місті таку саму атмосферу.

– Дуже багато хто порівнює Болград з Ізмаїлом – не на користь першого з озеленення та благоустрою. На Вашу думку чому?

– В Ізмаїлі до цієї краси йшли не один рік, ми свій шлях почали пізніше. За бажанням і в нас вийде.

Про те, що надихає на більш глобальні зміни

– У середині листопада Ви повідомили у своїй соцгрупі про створення громадської організації «Квітучий Болград: збережемо та примножимо»…

– Відразу зверну увагу, що створена мною громадська організація – поза політикою, за нею не стоїть жодна партія або організація. Ми готові співпрацювати з усіма, незалежно від політичних поглядів. Одна умова – це любов до міста. І раді прийняти до наших лав усіх, хто готовий брати участь у житті міста фізично, фінансово, морально тощо. Створення громадської організації – це логічне продовження моєї професійної місії. Організація дозволить залучати до проєктів активних городян, волонтерів та додаткові ресурси для реалізації більш масштабних ініціатив, що виходять за межі моєї офіційної роботи. Таким чином я можу не тільки використовувати свої знання та досвід, а й надихати інших на турботу про наше місто. А головна мета створення громадської організації все та ж – озеленення, благоустрій, збереження старого та створення нового. У наших планах – реалізація важливих проєктів, які змінять вигляд Болграда, зроблять його більш затишним та екологічним.

– Звідки виникла ідея створення?

– У травні, під час робочого візиту до Доброслава, невеликого населеного пункту Одеської області, я побачила, як навіть найбільш обмежені умови можуть стати основою для чогось великого. Це селище з вузькими вулицями та невеликими територіями, яке, начебто, не має ні багатої історії, ні значних ресурсів для перетворення. Але вона має унікальну жінку – свою керівницю Людмилу Прокопечко, завдяки якій відбулися разючі зміни. Її думки та ідеї завжди попереду, а вона з легкістю втілює у життя. Здається, це легко, але за кожним об’єктом стоїть величезна праця.

Там, де раніше були яри та звалища, забруднені та занедбані ділянки, тепер розбиті парки та сади, встановлені фонтани. Кожен куточок, що колись виглядав непривабливо, сьогодні радує око і вражає продуманістю та красою. Місцеві жителі змінили своє ставлення до навколишнього середовища та беруть активну участь у всіх заходах громади.

Ці зміни надихнули мене на створення громадської організації «Квітучий Болград». Болград, хоч і невелике місто, але відрізняється широкими вулицями, довгими алеями, безліччю парків як у центрі, так і за його межами, а також багатим історичним корінням. Місто було засноване для болгар, які втекли від турецького ярма і знайшли тут новий будинок, отримавши землю в Бессарабії. Це православні болгари, які принесли із собою унікальні традиції та культуру. Історія Болграда зберігає безліч подій, і в нашому місті є незліченні території, які можуть бути упорядковані та пов’язані з історичною спадщиною.

Доброслав показав, як можна створити велич із найпростіших умов, і його успіх став для мене натхненням. Проте Болград має ще більше можливостей, і ми маємо дуже широке поле для діяльності. Місто з його багатою історією та природною красою може стати прикладом того, як поєднати минуле та сьогодення, створивши простір, в якому кожен мешканець та гість міста зможе відчути себе частиною цієї культурної традиції.

Наші проєкти спрямовані на те, щоб не просто прикрасити, озеленити місто, а й наголосити на його унікальності та історії, а також створити атмосферу, де місцеві жителі з гордістю візьмуть участь у розвитку своєї громади.

– У Вас є однодумці, якщо так, то хто ці люди?

– Однодумців на словах дуже багато, ось зараз і буде нагода подивитися, хто з них таким є на ділі. І нехай це буде не багато людей, але будуть саме ті, хто не на словах, а насправді покаже любов та небайдужість до свого міста.

Місія, що виходить за межі висадки дерев та оновлення парків

– Мало просто зробити місто квітучим, важливо, щоб і люди підтримували цю красу, у чому не всі солідарні. Пам’ятаю, як за час Вашої роботи майстром садово-паркового господарства Вам довелося натрапляти на факт мародерства…

– На щастя, це було на початку нашої роботи. Тоді вкрали кілька саджанців ялівцю та розсаду квітів. Цього року вже спокійно, поодинокі випадки – зірвали квіти. Але це, гадаю, не зі зла маленькі діти. Проблема у нас залишається у сквері, що поблизу собору, де вечорами підлітки ламають гілки, лавки і т.д. Тут просимо дружинників посилити контроль.

– На Вашу думку, як треба боротися з тими, хто знищує красу, як привчити вже дорослих людей до того, що так робити не можна?

– На сьогодні найдієвіший спосіб – штрафи. Дорослу людину вже не перевиховати.

– І все ж, передбачаю, у когось виникне думка, що не на часі нині займатися благоустроєм, створювати громадські організації, коли в країні йде війна. Що б Ви відповіли на це незгіднім з Вашою ідеєю?

– Скажу так: саме у важкі часи значення будинку стає ще глибшим. Для тих, хто поїхав, туга за рідними вулицями, улюбленими місцями та теплом громади ніколи не згасає. Сьогодні, як ніколи раніше, ми повинні створювати простори, які не лише прикрашають наше місто, а й викликають глибоке почуття приналежності та гордості.

Наша місія виходить за межі висадки дерев та оновлення парків; вона полягає в тому, щоб повернути життя до Болграда так, щоб це надихало людей повертатися і відчувати зв’язок з рідним краєм. Кожен наш проєкт наповнений надією, що жителі відчують поклик свого коріння і побачать тут майбутнє, яке слід обирати.

Прагнемо зробити Болград місцем, що випромінює стійкість, історію та обіцянку кращих часів. Кожне посаджене дерево, кожна вимощена доріжка та відновлена ​​визначна пам’ятка – це крок до повернення наших людей додому.

– Людмило, і наостанок. На Вашій пам’яті, у які роки Болград був найбільш квітучим?

– Це картинка з мого дитинства. Але ми постараємося її відтворити та навіть зробити краще.

Фото з особистого архіву Людмили Леснікової та Ірини Турлак